|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
В.Путіліна
Пригоди Дук-ду
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Півоваров
ЗМІСТ
Про Дук-ду
В лісовій лікарні
Дук-ду в школі
Дук-ду в біді
Дук-ду мандрівник
Дук-ду парашутист
Дук-ду пловець
Повернення Дук-ду
Дук-ду та його друзі
Хоробрий Дук-ду
Про Дук-ду
Жило на світі білченя Дук-ду. Жило воно із своєю мамою, доброю та розумною Білкою. Ходило у лісову школу й дуже добре вчилося. Особливо любило воно малювати. Одного разу Дук-ду намалював на білій березовій корі синій дзвоник та червону гвоздику. Вийшло весело. Ніби щойно розквітли ці дві квітки. Білка замовила в Дятла рамку з горіхового дерева та вставила в неї малюнок. Прийде осінь, зів'януть в лісі квіти, а синій дзвоник і червона гвоздика не зів'януть. Цвістимуть. Тільки не на лісовій галявині, а в білчиному будиночку. На малюнку Дук-ду.
Дуже талановите було це білченя. До того ж ввічливе і скромне. Всі заздрили Білці, говорили, який в неї гарний син. А Білка зітхала у відповідь і сумно-сумно дивилася на свого синочка.
Хто добре знає білчину мову, одразу збагне, чому зітхала мама Дук-ду. За самим ім'ям здогадається. Адже білчаче слово «дук-ду» — це те ж саме, що «ой, боюся». Білченя всього боялося і повторювало, не переставаючи: «Дук-ду, дук-ду! — Ой, боюся! Ой, боюся!»
Інші білченята бігають собі по лісу, граються, гукають його: «Виходь, пограй з нами, Дук-ду!» А він і на білчачий крок не відійде від мами.
Просить її: «Підемо разом до білченят, пограємося з ними».
Мама тільки докірливо похитає головою. «Що ти кажеш, Дук-ду! Мені, дорослій Білці, гратися з білченятами? Йди без мене».
Білченя опустить очі й тихо промовить: «Не хочеться мені йти. Краще я малюватиму». І, щоб не чути голосів веселих білченят, сховає вушка-пензлики, заплющить очі-намистинки, а то й у мохову ковдрочку загорнеться. Білченята покличуть його, погукають та підуть собі. Їм весело всім разом. А Дук-ду сумно. Ще б пак! Які веселощі, якщо весь час боятися.
Одного разу Дук-ду прокинувся вночі. Йому здалося, що в їхній будиночок забрався хтось чужий.
— Мамо! Мамо! — закричав він. — В нас хтось ходить. І шепочеться.
— Не бійся, — озвалася мама. — Це листя з вітром шепочуть. Спи. Згорнися клубочком і спи. Не слід боятися.
— А я все одно боюся, — схлипнув Дук-ду. Та так жалібно, що Білка стривожилася.
Вона встала, запалила ліхтарик, взяла сина за лапку та пішла з ним оглядати будинок. Нехай Дук-ду сам побачить, що нікого тут немає. Білка водила Дук-ду та примовляла:
— Наш будиночок новий та гарний. У нашому будиночку не страшно. Подивись, як міцно замкнені дверцята. Ніхто не відкриє.
Дук-ду спробував засув. Правда, ніхто не відкриє. Міцно замкнено.
Вони зазирнули під диван та під ліжечко. Подивилися під стіл. В усі кути позаглядали. Немає нікого.
— А в коморі ніхто не сховався? — спитав Дук-ду.
Подивилися в коморі. І там нікого. Тільки припаси білячі: горіхи та гриби, та діжки з брусняним соком.
Дук-ду заспокоївся, ліг спати і спав аж доти, поки мама його не розбудила.
— Час тобі до школи збиратися, — сказала вона. — Біжи, умийся на озеро Синь. А я сніданок приготую.
Озеро Синь поруч. Його з білячого будиночка видно. Всі лісові жителі приходять на озеро Синь. Хто нап'ється води, хто мордочку вмиє, а хтось хлюпається-купається цілий день. Завжди там весело й шумно.
Дук-ду зістрибнув на нижню гілку, посидів, подивився на озеро й повернувся додому.
— Ходімо краще разом, мамо, — попросив він. — Мені одному не хочеться.
— Ах, нещасний мій Дук-ду, — засмутилася мама. — Все ти боїшся. Будь же трошки сміливішим, прошу тебе.
Дук-ду опустив голову та прошепотів:
— Сам не знаю, що мені робити. Я хочу не боятися. І все одно боюся.
З його очей закапали сльози: кап-кап, кап-кап, одна за одною. Він витирав їх кінчиком рудого хвоста, а вони ще сильніше капали.
— Ну, перестань, перестань, — втішала його мама. — Ми щось придумаємо.
Вона завжди так говорила: «Ми щось придумаємо».
Дук-ду схлипнув і став збиратися до школи. Мама теж зібралася разом із ним. Вони й до школи ходили разом.
Раптом по лісу прогуркотів барабанний дріб. Це лісовий лікар, заєць Вух Вухич обходив ліс. На голові у нього кругла шапочка з чистої білої берести, без жодної чорної плямочки. На боці берестяна сумка з зеленим хрестом.
А що в сумці, знали всі. В сумці: дерев'яний молоточок, лікарська трубочка та солодкі пігулки в гарних обгортках. Гірких пілюль лікар і сам не любив.
Вух Вухич заглядав у кожний лісовий будиночок і питав:
— Чи всі здорові? Чи когось полікувати?
— Полікувати, Вух Вухичу, — охоче погоджувалися всі. І чекали, коли Вух Вухич пригостить їх солодкою пігулкою.
Справжнє ім'я Вух Вухича було Довговух Довговухович. Тільки він не любив, щоб його так називали. «Кличте мене Вух Вухич, — просив він. — Бо мені аж нудно робиться від свого довгого імені».
Всі так і називали його: лікар Вух Вухич.
— Здрастуйте, лікаре Вух Вухичу! — крикнула зверху зі свого будиночка Білка.
Вух Вухич перестав барабанити і спитав стурбовано:
— Чи всі здорові?
— Дук-ду нездоровий, — поскаржилася Білка. — Він у мене всього боїться. Що робити?
Лікар відповів коротко:
— Приведіть Дук-ду після обіду до лікарні. Я його вилікую.
До самого обіду лунав по лісі барабанний дріб і чувся голос лікаря:
— Чи всі здорові? Чи когось полікувати?
ЗМІСТ
Про Дук-ду
В лісовій лікарні
Дук-ду в школі
Дук-ду в біді
Дук-ду мандрівник
Дук-ду парашутист
Дук-ду пловець
Повернення Дук-ду
Дук-ду та його друзі
Хоробрий Дук-ду
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова