Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Іван Франко

Лис Микита

За редакцією Максима Рильского
Ілюстрації – С.Артюшенко

Зміст

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята

Пісня дванадцята

Рано сонечко схопилось,
У росі перлистій вмилось
І сміється, не пече...
Лис Микита спав любенько
Раптом хтось його тихенько
Ледь поторсав за плече.

– Треба швидше уставати,
Зазирає день до хати!
А ти знаєш, що за день?
Хоч на полі бою ляжеш,
А хоч слави ти докажеш...
Ну ж бо, ну, вставай, лишень!

Так при ліжку Лиса ставши
І його за руку взявши,
Мавпа Фрузя аж пищить.
Цілу ніч вона не спала,
Всюди помочі шукала,
Щоб Микиту захистить.

– Ах, Микито, я турбуюсь
І за тебе все піклуюсь,
Хоч про це ніхто не зна.
Маєш ти перед юрбою
Із Неситим стать до бою, –
Навіть думка ця страшна!

Дужий Вовк, це сам ти знаєш,
Ти ж хоч бистрий розум маєш
І проворний на язик,
Проти нього малосилий...
Можеш згинуть, друже милий:
Жартувати Вовк не звик!

Цим стурбована я дуже
І прийшла сюди, мій друже,
Щоб тобі допомогти.
Мудреці бувають раді
Навіть бабиній пораді,
Слухай же мене і ти!

Лис сміється: – Фрузю люба,
Всі ти цілі маєш зуби
І ні пасма сивих кіс...
Нащо ж бабою взиватись?
Та ж красунею пишатись
Має право весь наш ліс!

Розум твій я також знаю
І поради дожидаю,
Вірю заходам твоїм! –
Фрузя плеснула в долоні –
Всі Мавпи, к бистрі коні,
У Микитин вбігли дім.

– Го-го-го, – сказав Микита, –
Тут рідня вся знаменита!
Що ж ви маєте робить? –
Фрузя каже: «Не журися,
Сядь на лавці, простягнися,
А про решту тихо, цить!

Тут найгидші мавпенята
Ну Микиту остригати,
Голять, миють, милом труть.
Гладко тіло обголили,
Потім принесли оливи
І на хвіст кудлатий ллють.

Каже Фрузя: «Ну, Микито,
Все обстрижено, обмито,
Тільки в кудлах хвіст один.
Це на те, щоб Вовк Неситий,
Не здолав тебе вхопити, –
Ой же лютий буде він!

Як почне він нападати,
Вдай, що хочеш ти втікати,
Ніби з ляку аж осліп...
А як він надійде ближче,
Обваляй в пісок хвостище
І йому між очі сип!

Буде це йому несмачно
І остудить запал значно:
Поки очі він протре,
Сядь на карк йому ти сміло
І велике зробиш діло,
Вовка дідько забере.

Ну, мій голубе, не гайся,
На майдан мерщій збирайся,
Надворі вже білий день.
Ви ж мої кохані діти,
Лиса славного ведіте,
Ще й приспівуйте пісень!

От з мавпами Лис Микита,
Виступає гордовито,
Сміло дивиться на світ.
Цар, уздрівши, як він вбрався,
Аж зо сміху закачався,
Аж схопився за живіт.

Лис іде поважний, строгий,
Поклонивсь цареві в ноги,
А цариці до колін,
А тоді на місце бою,
В круг, обступлений юрбою,
Виступив спокійно він.

Озирнувся – Вовк Неситий,
Радий ворога зустріти,
Виступає з-між рядів;
Аж зубами він скрегоче,
Мов свічки, палають очі –
Він з кістками б Лиса з'їв!

Цар, махнувши головою,
Знак подав їм булавою
Починати боротьбу.
Сурми, труби загриміли,
Всі затихли, заніміли,
На непевну ждуть судьбу.

Перший скочив Вовк лапастий,
Лиса в зуби щоб попасти
Закусать його на смерть...
Лис завив, перелякався
І швиденько геть подався,
Покотився шкереберть.

Та Неситий ближче, ближче...
В ту хвилину Лис хвостище
По піску проволочив, –
Як посипле Вовку в очі!
Ніби темрявою очі
Враз він Вовка засліпив.

Ой та й сучий же ти злодій! –
Крикнув Вовк, та битись годі,
Став і тре з очей пісок.
– Що, Вовцуню, будем битись, –
Каже Лис, – а чи миритись?
Ну, подай свій голосок!

По словах таких Микита
Вовка хтів уже схопити,
Вже й зубами залящав,
Але Вовк стрибнув до нього
І Микиту  хап за ногу –
Лис на землю так і впав.

– Га, собако ти брехлива,
Ось пора моя щаслива:
Все, що сіяв, ти пожнеш!
У мої попав ти руки,
І за всі погані штуки
Плату добре ти візьмеш!

«Ой, – подумав Лис, – як бридко,
Тут пропасти можна швидко!
Нумо з іншого кінця!»
І щоб час лиш протягнути,
Він почав, хоч в серці лютий,
Промовлять такі слівця:

– Друже! Зглянься надо мною!
Ми ж бо родичі з тобою,
Потвердить це весь наш ліс.
Здумать тільки: задля чого
Ми б'ємо один одного –
Лиса Вовк і Вовка Лис?

Брате Вовче! Помиримось,
В дружбі жити присягнімось,
Лиха більше не робить!
Ти пробач мої провини!
До останньої хвилини
Буду я тобі служить.

Все робитиму для тебе,
Всякий труд прийму на себе,
Недоїм і недосплю,
А тобі гусей, качаток,
Риб, і раків, і курчаток
Повну кухню наловлю...

Пригадай, чи то ж я бою
Дуже так хотів з тобою?
Ні, його я уникав!
І тепер як дбав я пильно,
Щоб тебе не вдарить сильно,
Певне ж, сам ти помічав?

Хоч мені це й дуже трудно,
Я ладен себе прилюдно
Брехуном отут назвать.
Ой, болить! Вовцуню милий,
Ти прости мене й помилуй, –
Буду вік благословлять!

– Ні, – гарчить Неситий, годі!
Знаю, ти брехун і злодій,
Ошуканець і шахрай!
Обіцяєш злота мірку,
А даси лиш круглу дірку...
Ні, поганцю! Умирай!

Хоч там як бреши й звивайся,
А з життям своїм прощайся!
Одурить себе не дам!
Помолися швидко богу
Та покайся, бо в дорогу
Мусиш нині йти к дідам!

Так гарчав Неситий гордо,
Рад би Лиса взять за горло,
Та нога була в зубах.
А Микита, поки рюмав,
Хитрощі нові обдумав,
І минувся в нього страх.

Ніби молиться він богу,
А тим часом задню ногу
Всунув Вовку під живіт…
Як зашкрябав пазурами –
Бідний Вовк завив з нестями,
Аж в очах змінився світ.

– Ой! – гукнув він, –  Я пропащий! –
Вирвал лапу Лис із пащі,
Знову задньою потис...
Вовк зомлів і повалився –
А на Вовку опинився
Переможець бравий, Лис.

– Ну, молись тепер, проклятий!
Надійшла пора розплати! –
Гордо гучно Лис кричав.
А Неситий лиш здригався,
Не змагався, не пручався
І, слабіючи, гарчав.

Та обачний був Микита,
Не хотів йог опустити,
Мов кліщами горло тис.
Цар гукнув їм: – Ну, доволі!
Нащо ці страждання й болі?
Переміг сьогодні Лис!

Що ж тут Лис робити має?
Вовка враз він відпускає...
– Царю, – каже, – я корюсь,
Я хотів лиш пляму стерти,
Вовчої не хочу смерті,
На безсильнім я не мщусь!

Тут піднявсь гомін, галас...
Мавпа крізь юрбу пропхалась
Із лавровим тут вінком.
Друзі Лисові зійшлися,
Вихваляли гучно Лиса,
Звали славним вояком.

Не один, що тільки вранці
Кляв Микиту, як поганця,
Тут ревів: – Привіт! Привіт! –
Лис подякував уклоном,
Далі, впавши перед троном,
Слухав царський заповіт.

– Встань, Микито! – цар озвався. –
Добре, синку, захищався,
Честь свою ти захистив.
Що було, нехай минає,
Цар дарує і прощає,
Що коли ти завинив.

Край настав злобі та зваді,
Від сьогодні в царській раді
Ти про благо наше дбай.
Першим будь у нас міністром,
Скрізь дивися оком бистрим,
Ворогів викореняй.

Як ти мудро вмів держатись,
Від біди оборонятись,
Так державу борони.
Що порадиш – цар накаже,
Що напишеш – цар не змаже,
Тільки чесно все чини!

Каже Лис: – Мій царю й тату,
Ти даруєш так багато,
Що й прийняти я боюсь.
Невеликі в мене сили,
Та служити до могили
Вірно буду я, клянусь.

Я прошу лиш об одному:
Відпусти мене додому
Хоч на два, мій царю, дні.
Хай я рідних заспокою:
Жінка тужить там за мною,
Плачуть діточки дрібні.

Цар сказав: – Іди, мій друже!
Я й цариця раді дуже,
Щоб весь смуток їх пропав!
Тож іди, та не барися,
Разом з ними повернися,
Щоб я тут їх привітав.

Тут кінчиться наша казка.
Бубликів солодких в'язка
Тим, хто слухав, не шумів...
Може, дехто пригадає,
Що не раз таке буває
І в людей, як у звірів.

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята

Автор: ; ілюстратор:

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова