Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Іван Франко

Лис Микита

За редакцією Максима Рильского
Ілюстрації – С.Артюшенко

Зміст

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята

Пісня друга

Гей, хто в лісі не буває,
Той не бачив, той не знає,
Як Микита Лис жиє.
Лисовичі – славний замок.
Не один там хід і ґанок,
Ходів, ям чимало є.

Лис Микита у палаці
Спочива собі по праці,
Аж нараз почув: стук, стук!
Глянув – ой, небесна сило!
Аж це сам Медвідь Бурмило,
А в руках страшенний бук.

– Гей, Микито! Де подівся?
Вилізай! Ось я з'явився
Від царя усіх звірів!
Наробив ти зла багато,
Злий на тебе Лев, наш тато, –
І таке сказать велів:

«Мій одержавши наказ,
Хай на суд прибуде враз
Лис Микита, розбишака!
А не схоче йти в мій двір, –
Під ударами сокир
Пропаде він, мов собака!»

Лис Микита зщулив вуха,
Коло брами пильно слуха
Тих грізних медвежих слів.
«Ех, – гадає, – що б зробити,
Цього дурня слід провчити,
Щоб так гордо не ревів!»

Хитро в шпарку зазирає,
Чи де засідки немає?
Але ні, Бурмило сам!
Ну, тоді він вийшов сміло,
Втіхою лице горіло:
– Дядечку, добридень вам!

Дядечку! Надворі спека,
Ваша ж путь була далека,
Через гори, через яр.
Ви втомились, ви без духа,
Піт вам скрізь тече з кожуха...
Що ж то, наш вельможний цар

Інших вже послів не має,
Що найліпших посилає,
На найстарших труд поклав?
Ну, подвійно рад я тому,
Що хоч раз до мого дому
Гість високий завітав.

Суд для мене – з маслом каша!
Знаю-бо, що мудра ваша
Рада захистить мене.
А як ви за мене слово
Скажете, то все готово,
Царський гнів тяжкий мине.

Вуйку, ми одного роду!
З вами я в огонь і в воду!
Лиш цю нічку ще заждіть:
Гляньте, небо стало темне,
Ви втомилися, а в мене –
Вибачте – болить живіт.

– А це що тобі, небоже? –
– Ох, дядюню, страх негоже!
Я ж присягся не вживать
М'яса зовсім. От і мушу,
Щоб не брать гріха на душу,
Мед отой набридлий ссать.

– Мед? – аж крикнув пан Бурмило. –
Мед набридлий? Божа сило!
Мед набридлим називать?
Де він? Де його купуєш?
Як мене ним почастуєш,
Вір – не будеш нарікать.

– Дядьку, – каже Лис, – це жарти!
– Жарти? Дай лиш зо три кварти,
То й присягою скріплю!
Мед – це райський корм чудовий!
Все за мед я дать готовий,
Над усе я мед люблю!

– Га, як так, мій вуйку милий,
То ходім! Хоч в мене сили
Дуже мало – що робить!
Твій наказ – то голос неба.
Для таких гостей нам треба
Сил, здоров'я не жаліть.

Недалеко – біля того
Дуба давнього старого –
Багатій живе Охрім.
В нього меду так багато,
Що не то що ласувати,
А й купатись можна в нім!

– Ой! – зітхнув Медвідь Бурмило, –
Навіть серце затремтіло!
Ну, Микито, ну, біжім!
Сонце сіло вже за гори,
Як добігли до обори,
Де багатий жив Охрім.

На землі, біля города,
З дуба претяжка колода
Там лежала. Майстер Гринь
Хтів поздовж її колоти,
Та й узявся до роботи,
В щілину загнавши клин.

Від того страшного клина
Вже роззявилась дубина,
Та держалася іще,
Тільки глухо заскрипіла,
Ніби мовити хотіла:
«Ой болить мені, пече!»

– Вуйку! – шепче Лис Микита. –
Ось колода ця відкрита –
Ти залізь-но їй під бік!
Хоч крива вона та сіра,
Та в ній меду повна міра,
Відси й я не раз волік.

Глянь, вже темно по долині.
Хлоп давно лежить в перині,
Тож нічого ти не бійсь!
Їж досхочу в ім'я боже!
Я постою на сторожі…
Ну лиш, сміло в шпарку лізь!

– Дякую тобі, небоже!
Подивись, щоб хто ворожий
Не закрався із пітьми.
Ой, вже чую запах меду!
Ти, небоже, стань спереду,
Та сокиру ось візьми!

І за цим Медвідь Бурмило
Лапи, голову і рило
В ту широку щіль запхав;
Лис тим часом трах обухом
Клин із дуба вибив духом,
І Бурмила дуб спіймав.

«У! – дуб каже. – Є ще сила!»
Гей, як схопить він Бурмила,
Аж кістки йому тріщать!
– Вуйку! – крикнув Лис Микита, –
Правда, шпарка знаменита?
Знав Охрім де мед ховать!

А Медведя геть здушило,
Стогне, сапа мій Бурмило,
Але дуб трима й трима.
Шарпнув вуйко зо три рази,
Затріщали лапи й в'язи,
Але вирвати – дарма!

– Вуйку, – каже Лис, – як чую,
Дуже вам медок смакує,
Та, мабуть, вас тне бджола!
Їжте ж, тільки міру майте,
Бо, як об'їстеся, знайте:
Буде шкода немала!.

Та Медведю не до меду!
Крутить задом, а спереду
Держить дуб його в кліщах…
То він шарпне, дряпне, смикне,
Далі з болю як не рикне,
Аж почули в небесах.

Лис на сміх його здіймає:
– Бач, як вуйко мій співає!
Вуйку, що воно за спів?
Та сидить вже вуйку тихо:
В хаті світло – буде лихо!
Хтось Охріма розбудив!

А Охрім посеред ночі
Чує: щось  реве скрегоче...
У кватирку вигляда...
Що за чудо? При колоді
Щось чорніє… Може, злодій?
Чи грабіжник? От біда!

Вибіг з хати – дивне діло:
У колоді пан Бурмило!
Закричав тоді Охрім:
– Гей, сюди, сусіди любі!
Ось Медвідь зловився в дубі!
Гей, Медведя ми провчим!

У! Кипить в селі тривога,
Наче ті вовки з барлога,
Позривались мужики.
В чім хто був, в тім вибігає,
Що попало, те й хапає
Він як зброю до руки.

Як прискочать до Бурмила –
В того ціп, у того вила,
В баби кочерга в руках,
А Охрім несе сокиру.
І взялись до звіра щиро:
Лиш луп-цуп та трах-тарах!

Біль додав Медведю сили:
Як шарпнеться наш Бурмило,
Шкуру всю з чола зідрав!
Вирвав лапи так же само,
Але шкуру з пазурами
Дуб, немов своє, забрав.

– Вирвавсь! Вирвавсь! – закричали
Люди, геть повідбігали,
А Бурмило трух-трух-трух!
В ліс густий утік швиденько,
Ліг та стогне так тяженько,
Мовби з нього перло дух.

Аж тут суне Лис Микита.
– Ну, дядюню, – каже, – сита
Вже душа? А добрий мед?
Смачно ви поласували?
Хочете, щоб частували
Вас так само й наперед?

Ой, я трохи не заплакав,
Як Охрім до вас балакав:
Думав я, що буде бить.
Ну, та добре обійшлося.
Певне, трохи довелося
Вам за мед той заплатить?

Ех, куди ж це ви зібрались,
Що чудово так прибрались
У червоні чобітки?
А цю шапочку червону
Несете, мабуть, додому
Для найменшої дочки?

Так Микита насміхався,
А Бурмило лиш метався
Та бурчав собі під ніс.
Аж на третій день ходою
Він із лихом та бідою
Ледве в царський двір приліз.

Як побачив цар суворий,
Що таке з Бурмилом горе,
То аж руки заламав.
– Гей, Бурмило, любий друже,
Хто побив тебе так дуже
Та ще й шкуру обідрав?

– Царю! – каже тут Бурмило, –
І росказувать несила!
Це Микита все зробив.
Через нього мук багато
Мусив, царю, я прийняти,
Ледве смерті не зустрів.

Ух! Затупав цар ногою:
– Я короною ясною
Заклинаюсь: не втекти
Ліходієві од муки!
Дай мені його у руки,
Смерть його побачиш ти.

Потім думав і гадав він,
Старших радників скликав він,
З ними справу розглядав.
Постанову мав велику.
Приклика Кота Мурлику
І до нього так сказав:

– Ти, мій вірний Кіт Мурлика,
Хоч тварина невелика,
Та розумний ти за трьох.
Ось тебе я шлю: піди ти
Сам до Лиса до Микити,
У його злодійський льох.

І скажи, щоб у столицю,
У ясну мою світлицю
Він, не гаючись, прийшов,
А як ні, то розбишаку
Я повішу на гілляку
Без усяких там розмов!

Кіт Мурлика поклонився
І в дорогу спорядився,
Хоч мороз по шкурі дер:
Страх не рад він був тій честі,
Та що цар дав, їж до решти!
Мало з жаху він не вмер.

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова