Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Іван Франко

Лис Микита

За редакцією Максима Рильского
Ілюстрації – С.Артюшенко

Зміст

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята

Пісня восьма

Вранці-рано по сніданню
В подорожньому убранню
Лис царю вклонивсь до ніг.
– Царю, будь мій рідний тато,
Поблагослови в це свято,
Щоб на прощу йти я міг!

Лев сказав: – То шкода, сину,
Що ідеш ти на чужину!
– Царю, – скрикнув Лис, – ох, цить!
Таж і в мене серце в'яне,
А проте, ласкавий пане,
Треба йти, сам Бог велить!

Лев сказав: – Так, так, мій друже!
Радує мене це дуже,
Що такий побожний ти,
Рад би я тобі й від себе
Для дорожньої потреби
Хоч чим-будь допомогти.

– Царю мій, – Микита плаче, –
Я, йдучи в життя бродяче,
Навіть торби не придбав.
А в Медведя у Бурмила
Доброго кожуха сила, –
Може б, він шматочок дав?

– Схоче чи не схоче дати,
Ми накажемо зідрати! –
Лев йому відповіда. –
Ну, а ще чого бажаєш?
Босий я, а сам ти знаєш:
Без чобіт іти біда.

В даль таку чимчикувати,
Можна ноги позбивати,
Можна просто скалічіть!
А от Вовк, усяк те знає,
Чобіток дві пари має, –
Чи не схочте поділить?

– Що там схоче чи не схоче! –
Крикнув Лев та аж тупоче. –
Гей підіть-но у тюрму,
Торбу Лисові візьміте,
А з Неситого здеріте
Добрі чоботи йому!

Ви ж, усі мої придворні,
Слуги вірні та моторні,
Волю царську вдовольніть:
Лис нам любий, Лис нам милий
То його аж до могили
Он до тої проведіть!

І потюпав Лис тихенько,
Мов ягняточко, смирненько,
При торбині, із кийком,
А круг нього, як ворони,
Всі бояри та барони
Проводжають всім двором!

Цап – вельможа родовитий,
Заєць – воїн гордовитий,
Розмовляють ніжно з ним.
Довго б, може, говорили,
Та прийшли вже до могили,
Попрощатись треба їм.

Лис Микита промовляє,
Рукавом сльозу втирає:
– Ах, мій Зайку, притулись!..
Я з тобою розстаюся...
Ах, подумати боюся,
Чи побачимось колись!

Ох, Цапуню, любий друже!
Я тебе люблю так дуже,
Наймиліший серцю ти!
Не відмов же в час печалі,
За могилу трохи далі
Вдвох із зайцем провести.

Це сказавши, слізьми вмився,
Їм у ноги поклонився:
– Ви лиш, друзі, з між звірів
Справедливі та безгрішні.
Лиш траву й листки розкішні
Все їсте – і я так їв!

Про убивства, про грабунки
В вас немає ані думки,
Вам м'ясних не треба страв.
Я, спасавшися в пустині,
Вас, брати мої невинні,
За зразок собі обрав.

Так з лукавими словами,
Із солодкими  піснями
Лис довів їх до нори.
– Цапе, – каже він, – братино,
Трошки нас тут підожди-но
Попасись хвилин із три.

Ти ж, Зайчуню, любий свате,
На часок зайди до хати –
Жінка там моя сидить.
Як почує чутку тую,
Що на прощу я мандрую,
Буде плакать, голосить.

Сам я ладен з нею плакать,
Бо не вмію забалакать.
В час розлуки вговорить.
Ти, зайчуню, в цім умілий,
Тож зайди, друзяко милий,
Щоб її розвеселить.

Серце в Зайчика добряче:
Мало він і сам не плаче.
– Бідна жінка! – він озвавсь. –
Я люблю її, як маму, –
І в глибоку темну яму
Він з Микитою попхавсь.

Входять – боже! Серед ями
Микитиха з діточками
Плаче, сліз потоки ллє!
Як побачила Микиту,
Скочила: – Це ж татко, діти!
Любий, серденько моє!

Ну Микиту цілувати
І до серця пригортати!
– Що ж, кажи, біда пройшла?
Як там суд? Тебе простили?
Так боялась я, мій милий,
Стільки сліз я пролила!

Каже Лис: – Цареві слава!
Хай цвіте його держава!
Він змінив на ласку гнів,
Він простив мої провини,
І від нинішньої днини
Я – улюбленець царів.

Вороги ж мої запеклі
Десь там нині ледве теплі, –
Царський гнів їх б'є всіх трьох:
Кіт, Неситий і Бурмило
Мусили стулити рило,
Ще й попали в темний льох.

А оце звіря мерзенне,
Що там скаржилось на мене,
Віддане мені у власть:
Чи живим його лишити,
Чи відразу задушити,
Як він викупу не дасть!

Ой, почув це Зайчик сірий,
Ізлякався він без міри,
Що потрапив у біду!
– Цапе! – крикнув. – Подивись ти,
Лис мене тут хоче з'їсти,
Ой, рятуй, бо пропаду!

– Цить! – Гукнув Микита грізно.
Заєць кинувся, та пізно:
Ухопив за горло Лис.
– Ось тобі, вухата злюко!
Буде й іншим це наука,
Щоб Микити стереглись!

І загриз Микита гостя,
Поламав бідасі кості,
Ще й нассавши крові всмак.
Каже: – Дітки! На вечерю
Маєм заячу печеню,
Поласуємо, ще й як!

А тепер послухай, люба,
Як мені грозила згуба
Як царя я ошукав! –
І в м'якому кріслі сівши,
Довгу люльку закуривши,
Він розказувать почав.

А Лисиця й лисенята
Посідали коло тата –
То сміються, то тремтять.
– Голово моя ти мила! –
Так Лисиця говорила. –
Ну, та й знав ти, як брехать!

Лиш одно оте негарно,
Що ти нас покинеш марно
І молиться йдеш кудись.
– Жінко, – скрикнув Лис поспішно, –
Навіть думати це смішно!
Ти послухай, подивись!

Там, де смерть була видима
Вже от-от перед очима
Всячину молов язик.
А тепер я знову з вами –
Геть церкви з монастирями!
З тої прощі буде – пшик!

В мене ж мозок – не солома!
При тобі лишусь я вдома
І нікуди не піду! –
Тут почувся крик знадвору:
– А виходь-но, Зайче, скоро
Я давно на тебе жду!

Вибіг Лис: – Пробач ласкаво,
Кінчимо усе ми жваво
За хвилинок, може, п'ять.
Зайко з жінкою моєю
Та з маленькою сім'єю
Там любенько гомонять.

– Кажеш: гомонять любенько?
А чого ж то жалібненько
Він кричав? – питає Цап.
– А! то, бачиш, як Лисиця
Вчула слово – розлучиться,
То зомліла зразу – хляп!

Заєць мій – здоров най буде! –
Їй води линув на груди,
Та на поміч загукав:
«Ой-ой-ой, рятуй, братино,
Тітка вмре через хвилину!..»
Ну, та й сам урятував.

– Ну, як так, то слава богу,
Я ж подумав був, що з нього
Хтось там шкуру вже дере. –
– Як тобі не сором, Цапе?
Заєць лиш помиє лапи
Та дарунків набере.

Цапе, друже, бородатий!
Щось хочу я попрохати.
Бачиш, цар мені казав,
Щоб, як буду йти із дому,
Я про річ, лиш нам відому,
Лист до нього написав.

Поки Заєць із моїми
З дітьми бавився дрібними,
Написав я два листи.
Може, візьмешся, мій брате,
Мій товаришу рогатий,
До царя їх занести?

Каже Цап: – Гаразд, візьмуся,
Та згубити їх боюся
Чи порушити печать.
– А, як так, то за хвилину
Я вкладу їх у торбину,
Зможеш сміливо узять. –

Радий з вигадки цієї,
До нори побіг своєї,
Сміючися злобно Лис.
Зайця голову криваву
Зав’язав у торбу жваво,
Швидко Цапові приніс.

– Ось листи у певній справі,
Що важлива всій державі,
У торбині цій лежать.
Їх нікому не показуй
І торбини не розв'язуй,
Бо зламається печать!

А про Зайця не журися,
Він там так заговорився,
Що казав перепросить.
Тож іди собі в дорогу,
А вже Заєць бистроногий
Дожене тебе за мить.

І ще знаєш що, мій друже?
Лев, наш батько, любить дуже
Слів дотепних гарний лад.
Ці листи – я не хвалюся –
До смаку йому прийдуться:
В них дотепний кожен склад.

Вже ж я де лиш міг, небоже,
І про тебе слово гоже.
Там уміло закидав.
І я певен: цар, наш тато,
Дасть тобі тепер багато,
Як нікому не давав.

Будеш в золоті ходити,
Смачно їсти, добре пити,
Мать пошану від усіх.
Тільки будь розумний, Цапе,
Не давайсь нікому в лапи
Та пильнуй листів оцих.

Як почув це бородатий –
Ну з веселощів стрибати,
Замемекав, заревів:
– Ой, Микито, любий брате,
От тепер я буду знати,
Хто мені добра хотів!

Друже мій! Це шлях до раю!
Вже не рік, не два я знаю,
Що писать ти маєш хист!
Тільки здумать – серце б’ється,
Як то цар наш засміється,
Задере з утіхи хвіст!

Це-то діло, справжнє діло!
От де виступлю я сміло
У придворній тій юрбі!
Ну, прощай же, мій Микито!
Поки в світі буду жити –
Вдячний буду я тобі.

– Прощавай, – сказав Микита,
А собі шепнув сердито,
Як пішов од нього гість:
«Лиш подумать – це дурнило
Пан! Вельможа! Має силу!
Аж бере за серце злість!

Що за лад! Яка держава!
Дурням в ній і честь і слава,
Бідні – жертви хижих лап.
Ну, а хто був членом суду,
Що судив мене на згубу?
Чи ж не цей безглуздий Цап?

Але я таки помстився,
З бородатим розплатився
За діла його й слова.
Штука вийшла дуже ловка,
Скрізь піде така примовка:
От Цапина голова!

А бідаха Цап поспішно
В царський двір прибіг і втішно
Перед троном царським став:
– Лис Микита із дороги
Клониться цареві в ноги
І оцей пакет прислав.

Два листи в ньому. Чудова
В тих листах і думка й мова!
Це й не диво. Адже ж я
Не одну йому дав раду
Щодо ладу, щодо складу,
То й заслуга тут моя!

Торбу цар до рук приймає,
Розв’язав та й заглядає,
Що таке там пише Лис...
– Що це? Лист якийсь вухатий!
Цапе, йолопе проклятий!
Ти кривавий лист приніс!

Зайця голову підняв він
І страшенно закричав він,
Що аж Цап на землю впав:
– Так-то Лис глузує з мене!
На такий-то лист мерзенний
Цап йому пораду дав!

Га! Хай буду я пропащий, –
Не повірю вже нізащо
Клятій Лисовій брехні!
Гей, біжіть в тюрму щосили,
Вовка, і Кота, й Бурмила
Зараз випустіть мені.

О, брехачу! Через тебе
Мук без жодної потреби
Слугам я завдав моїм!
Та за те дістануть плату:
Цапа й всю рідню рогату
Віддаю на шкури їм.

А поганий той Лисюра,
Що так вибрехавсь від шнура,
Залишається без прав.
Хто лиш де його впіймає,
Без суда хай убиває,
Я б спасибі ще сказав!

Так-то Заєць наш загинув,
Цап рогатий світ покинув,
Винуваті без вини.
Зла хоч, правда, не робили,
А проте й не залишили
Згадки доброї вони,

Особливо Цап, бідака.
Ну, скажіть, яка подяка
Випала за те йому,
Що до сильних він лестився,
В царський двір він примостився,
Мав царицю за куму?

Всякі мав він нагороди,
Срібло, золото, вигоди,
Членом суду засідав, –
А однак через Микиту
Не побачить більше світу,
Всім на глум і сміх пропав.

І донині цю пригоду
Хто із нашого народу
Добрим словом пригада?
По-дурному хтось загине, –
Кажуть люди: за цапине
Покоління пропада.

А хто дметься й бенкетує,
Честю, совістю торгує,
Любить тільки бариші,
Вміє солодко балакать, –
Всі по нім так будуть плакать,
Як по Цаповій душі.

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята

Автор: ; ілюстратор:

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова