Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Іван Франко

Лис Микита

За редакцією Максима Рильского
Ілюстрації – С.Артюшенко

Зміст

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята

Пісня третя

Кіт Мурлика до дороги
Добре взяв на плечі ноги,
В торбу впхав печену миш,
І лісочком, холодками,
Він прибув на вечір самий
До Микити чимскоріш.

В браму стукнув, дожидає,
Лис в кватирку виглядає.
Кіт Мурлика шапку зняв,
Поклонивсь йому низенько,
Привітав його гарненько
Та й такі слова сказав:

–  Друже славний і багатий!
Я прийшов не жартувати –
Царський вам приніс наказ.
Повелитель наш ласкавий
Вас на суд свій кличе правий
Вже не перший –  другий раз.

Що тут довго говорити!
Дуже цар на вас сердитий,
Тож я раджу вам –  ідіть!
Цар заклявся: як до двору
Ви не з'явитеся в пору,
То й на світі вам не жить.

– Мурцю! – скрикнув Лис Микита.
От не ждали! От візита!
Боже милий, як я рад!
Ну, ходи в мої обійми!
А про те казать не сміймо,
Щоб сьогодні йти назад.

Таж Лисиця, твоя тітка,
Так тебе видає зрідка,
Що не пустить нас під ніч.
А маленькі лисенята –
Чи ж вони б пустили брата?
Ні, то неможлива річ!

Повечеряєм гарненько,
Проспимося, а раненько
Холодком – та й в божу путь!
Стать на суд я не боюся,
А з тобою, мій Котусю,
Вкупі завжди радий буть!

Он з Медведем інше діло!
Ти зміркуй: прийшов Бурмило,
Мов розбійник, у мій двір
Та й до мене з криком, стуком,
З величезним в лапах дрюком, –
Я ж малий, слабенький звір!

– Друже мій, – сказав Мурлика, –
Ласка ваша завелика…
Але краще ми не ждім!
Ніч чудова, місяць світить…
Поцілуйте жінку й діти,
Та й у путь скоріш ходім.

– Мурцю, – каже Лис, – май розум!
Ніч не тітка, ми не возом
Будем їхать, не літать.
Що, як зла якась тварина
Серед ночі нас зустріне?
Ні боротись, ні втікать!

 

Ті слова Кота Мурлику
Кинули у дрож велику.
– Ваша правда, – він сказав, –
Мушу на ніч вже лишиться…
Та скажіть, щоб поживиться,
Де б я тутка що дістав?

– Мурцю мій! Колись у мене
І печене, і варене
Ти вночі б знайшов і вдень.
А тепер – усяк це знає –
Більше м'яса не вживаю,
Трохи меду є лишень.

– Тьфу! – Мурлика відмовляє, –
Хай Бурмило мед глитає,
Ним мене не вдовольниш.
Ми, коти, на мед не ласі.
Може, є тут де в запасі
Хоч одна порядна миш?

Каже Лис тоді до Мурка:
– Ти жартуєш! Навіть турка
Я б мишми не частував!
Що ти видумав, небоже!
Миші їсти!.. Милий боже!
Про таке я й не чував!

Та як мишей ти бажаєш,
Мурку любий, – тут їх маєш,
Що хоч ними гать гати!
Тут у війтовім будинку
Повно тих мишей, мій синку,
І близенько нам іти!

– Ах, мій друже наймиліший,
Поведіть мене на миші,
До мишей я дуже звик.
– Добре! Так ходи ж за мною! –
І полізли між травою,
Аж де війтів був курник.

Там в стіні діра пробита,
Нею часто Лис Микита
У курятник той ходив.
Вчора ще зайшов обняти
Півня білого, як брата, –
І по-братськи задушив.

Війт, зо злості зчервонівши,
Пір'я півневе уздрівши,
Крикнув: – Ні, вже не стерплю! –
І надумав прив'язати,
Щоби злодія впіймати,
Край вікна міцну петлю.

Лис Микита це пронюхав
Та й говорить: – Мурку, слухай,
Як там мишки цвіркотять,
Мов горобчики невинні!
А ось тут і дірка в глині!
Тільки влізти та й хапать!

– Чи воно безпечно, друже?
Щось побоююсь я дуже,
А війти – то хитрий люд.
– Хе, – говорить Лис зрадливий, –
Хто занадто боязливий,
Най такий покине труд!

Всередині там не був я
І про хитрощі не чув я...
Ти боїшся наперед,
То ходім собі додому,
Там поживу знайдемо ми:
Будем їсти редьку й мед.

Кіт Мурлика застидався.
– Що, гадаєш, я злякався? –
До Микити він озвавсь. –
Страх не є котяче діло! –
І у дірку скочив сміло...
І в сильце якраз спіймавсь.

 

Ой, від страху та від жаху,
Як затріпався, бідаха,
Шнур ще дужче горло стис.
Повернувся до одвірка,
А згори, де клята дірка,
Заглядає зрадник Лис.

– Ну, що, Мурцю наймиліший, –
Каже він, – смакують миші?
Правда, що за пишний смак?
Хочеш солі? Я покличу,
Або в війта сам позичу, –
Чи ти згоден їсти й так?

Ого-го, вже й ти співаєш!
Але славний голос маєш!
Тенор! Ох, люблю на смерть!
Жалібно, аж ллється в душу!..
От уже й заплакать мушу…
Ну, спасибі за концерт!

Раптом двері заскрипіли,
Війт роздягнений, спітнілий
Вибіг з києм у руках,
А за ним сини і слуги,
Той з ременем, з буком другий –
Радість їм, Котові – жах.

– Бийте, бийте! – війт гукає. –
Ось хто кури викрадає!
Бийте, поки спустить дух! –
І луп-цуп! – летять удари…
Мій Мурлика з уст ні пари,
Мов осліп уже й оглух.

– Бийте! – війт одно гукає. –
А Мурлика скік! Хапає
Пана війта аж за ніс.
Хруп та й хруп, мов миш велику,
Кігтями роздер всю пику,
Аж добрався і до кіс.

– Ґвалт! Рятуйте! – з болю, страху
Впав на землю, бідолаха.
Всі до нього. – Гей, світіть!
Гей, води! Гей, губки, вати! –
Кинулися кров спиняти,
Про Кота й забули вмить.

А в Кота тверда натура:
Лиш відсапав та й до шнура,
Взявся гризти і кусать.
Далі як смикне завзято,
Шнур порвався, він тікати –
Вітру навіть не догнать!

Враз мишей він одцурався,
На курник не оглядався,
А, задравши хвіст, як міг,
Швидше в дірку та лісами,
Непролазними ярами,
Просто в царський двір прибіг.

Як побачив повелитель,
Що в крові його служитель, –
З гніву аж позеленів.
– А! – гукнув він. Знов Микита,
Знову Лис, душа несита,
Насміявся з царських слів!

Ні, того вже забагато!
Будь я пес і пес мій тато,
Коли це йому прощу!
Військо шлю на розбишаку,
Ізловлю – та й на гілляку
І гніздо все розтрощу!

Грізно цар ревів і тупав,
Лиса б він з кістками схрупав,
Якби мав його в руках.
Аж як гнів пройшов безмірний,
Виступив Бабай покірний
І сказав при двораках:

– Царю, явна річ, не скрита:
Вільний є козак Микита,
Право ж каже тричі звать
Винного на суд твій, пане,
Аж як третій раз не стане,
Суд заочний видавать.

Що в тім правди чи неправди,
Що про нього тут казали,
В те не входжу. Та для всіх
Рівне право! Тож пошли ти
І мене ще до Микити,
Щоб прийшов до царських ніг.

Цар махнув лиш головою,
Згоди знак дав булавою,
І ні слова не сказав;
А Бабай як стій зібрався,
У дорозі не спинявся,
В Лисовичі поспішав.

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята

Автор: ; ілюстратор:

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова