Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Іван Франко

Лис Микита

За редакцією Максима Рильского
Ілюстрації – С.Артюшенко

Зміст

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята

Пісня сьома

Був у замку льох підземний,
Страшно вогкий, страшно темний, –
Там заперто в'язнів трьох.
Кіт мовчить, Медвідь куняє,
А Неситий проклинає:
– Ах, той Лис, бодай він здох!

Час обідать! В'язні наші
Не привикли, бідні, каші
Арештантської вживать.
Хто ж би радий був помиям,
Як по мисці налили їм,
Почали вони плювать.

Довго Вовк сидів і думав,
Далі з жалю як зарюмав,
Як завив, як заридав!
Спільникам в нещасній долі
Про свої пригоди й болі
Ось таке він розказав:

– Небо, земле, синє море,
Про моє велике горе
Хай відомо буде всім!
Про гірки мої страждання,
Про тяжкі поневіряння,
Вам сьогодні розповім! 

Вовком звуть мене, Неситим,
Дорікають апетитом, –
А чи ж винен я, скажіть?..
Живота, на жаль, я маю,
Животові догоджаю,
Бо живіт «давай!» кричить!

Вовк – прожера! Вовк – неситий!
Вовка треба завжди бити!
Завжди смерті гідний він!
А що Вовк той голодує,
Жінку й діточок годує,
Не згадає ні один.

Вовк грабує! Убиває!
А що Вовк сумління має,
Що душа йому болить,
Що він серцем незрадливий,
Милосердний і чутливий,
То про це і не кажіть!

Я ж і чесний, і побожний...
Якби світ весь був порожній,
Шлунок завжди повен був, –
Я б такий був добрий, вірний.
І лагідний, і покірний,
Я б усяке зло забув!

Я й тепер – та що балакать! –
Як почне живіт мій плакать,
В серці жалощі й мовчать...
А проте за серце добре,
Милосердне і хоробре
Скільки мусив  страждать!

Раз на лови йду я радо,
Аж гусей стрічаю стадо.
– Гуси, гуси, я вас з'їм! –
Гуси кажуть: – Їж, Вовчище!
Лиш хвилиночку зажди ще,
Помолиться дай нам всім!

– Ну, моліться! Добре діло! –
Підняла угору крила
Вся побожна їх сім'я,
Підняла, загелготіла
Геть від мене полетіла,
І зостався дурнем я.

«Ех, – міркую сам собі я, –
Та й безглузда ж це подія!
Що я, піп, чи паламар,
Щоб гусей молитви слухать?»
І пішов я далі нюхать,
Щоб знайти новий товар.

Зирк – Свиня лежить в калюжі,
А при ній гарненьких дуже
Поросяток штук із сім.
– Гей, Свине, моя любенька,
Вилізай-но та швиденько,
Я твоїх малят поїм!

– Добре, їж, коли охота, –
Крикнула Свиня з болота, –
Тільки, бач, один тут гріх,
З тих гріхів, що непрощенні:
Поросятка нехрещені,
Як же ж будеш їсти їх?

– Справді, клопіт! Що робити? –
– Слухай, – каже, – мій Неситий,
Там он річка і млинок, –
От ходімо з нами, брате,
Трошки маєш ти пождати,
Там я похрещу діток.

Похрещу, обмию з бруду,
І одно за другим буду
Прямо в рот тобі давать. –
«Ну, – подумав я, – це можна,
Чесна, бач, Свиня й побожна,
Свинки вже ж не полетять.

От до греблі підійшли ми,
У воді Свиня з малими
Хрюка, плюска, муркотить.
«Ну, – міркую, – річ важлива,
Заважати неможливо –
Треба ж діток охрестить!»

А вона побігла прямо,
Заставку взяла зубами,
Та й угору підняла.
Воду заставка держала, –
Як держати перестала,
То вода пішла й пішла

Ох, пішла ще й зашуміла,
Та мене як підхопила, –
Страхом серце обняло!
Думав я, що страчу душу!
Поки видряпавсь на сушу,
Вже свиней як було.

Став я мокрий та й міркую:
«Кат би взяв святошу тую!
Через неї  здурів:
Де ж ото у нашім краї
Вовк такий дурний буває,
Щоб свиней хрещених їв?»

Ухваливши постанову,
Що дурним не буду знову,
Йду я, з голоду пищу.
Аж дивлюсь – Баран блукає.
Я до нього – не втікає.
От я здалека й кричу:

– Стій, Баране! Стій, рогатий!
Маю щось тобі сказати! –
Став Баран, кричить мені:
– Ну, які там маєш вісті? –
– Та тебе я хочу з'їсти!
Правда, вісті чарівні?

А Баран – ну, хто б подумав? –
Не злякався, не зарюмав,
А вклонивсь мені до ніг!
– Я щасливий, що зустрів вас,
Я ж три дні уже глядів вас,
Вам назустріч сам я біг.

Хай тікають наші вівці,
Я ж Баран-самоубівця!
В світі вже не жить мені!
Люд мій весь в неволі гине,
Ви лиш друг його єдиний,
І мені ви не страшні.

Річ таку почувши дику,
Я в задумі звісив пику
І йому промовив так:
– Що це, блазню, ти торочиш
І чому ти вмерти хочеш,
Не второпаю ніяк!

– Постривайте-но хвилину,
Я скажу, за що загину,
Чом так радо йду вмирать,
Чом рідня моя рогата
Буде вас благословляти,
Батьком рідним величать.

Я відкрию всі вам тайни:
Я не є Баран звичайний.
Я – овечий патріот!
Думка в мене – розбудити
Просвітити і звільнити
Весь овечий наш народ.

Тільки ж голови овечі,
Про такі не мріють речі, –
Боязливі душі в них.
Кажуть:  – Що нам вольна воля!
Вовк поїсть нас серед поля,
Нам про волю думать гріх.

Ну, подумайте, мій пане,
Як від цього серце в'яне,
Скільки мук я пережив!
У душі вогонь палає,
А народ одне лиш знає, –
Сіно, жвачка, теплий хлів!

До філософа старого
Я пішов з одчаю того –
І сказав премудрий дід:
– Хочеш всіх урятувати, –
Мусиш сам себе віддати
В жертву за овечий рід.

В поле йди, коли охочий,
Поблукай три дні й три ночі, –
Вовка сірого шукай;
Проти нього не борись ти,
Дай себе йому із'їсти,
І настане вівцям рай.

Тож тепер, ласкавий пане,
Час настав, давно жаданий,
Закінчив свою я путь.
Та чи можеш ти, питаю,
Для овечого для раю
Барана враз проковтнуть?

«Говори собі, мій любий,
Попадися тільки в зуби,
Проглину ковтком одним!» –
Так я сам собі гадаю,
А йому відповідаю:
– Добре, синку милий, з'їм!

Жаль тебе, ще молодого,
Та як сам ти хочеш цього, –
Я по-твоєму зроблю. –
А Баран кричить: – О, друже,
Я щасливий, радий дуже,
Бо народ я свій люблю!

Станьте ж, пане, у ярочку, –
Я з отого он горбочка
Розбіжусь – і просто в рот
Кинусь вам, а ви ковтайте
І, ковтаючи, згадайте:
Так вмирає патріот!

Треба ж дурня, щоб згодиться!
Мій Баран як розбіжиться
Та й рогами в лоб мене
Від удару я скрутився
І зомлілий покотився,
А Баран мій як чкурне!

От я встав, аж плачу з болю.
Проклинаю злую долю
Ще й нерозум свій кляну:
«Ох, який дурний я мрійник!
Бач, овечий благодійник!
Втратив річ таку смачну!

Всьому винна та чутливість!
Нащо мав я терпеливість
Теревенів слухать тих?
Ну, тепер мене не зловиш,
На дурниці не підмовиш!
Я голодний! Це не сміх!»

Отаке постановивши,
Зуби міцно заціпивши,
Я пішов у дальший шлях.
Лізу, лізу, шкандибаю,
Чоловіка зустрічаю –
Кравчик був, мені й не страх.

То побачив я людину,
То гукнув у ту ж хвилину:
– Кравче, кравче, з'їм тебе!
Не тікай, не боронися,
Не благай і не просися,
Бо в кишках мене шкребе!

– Я тікати не втікаю,
Борониться сил не маю,
Наді мною ти король!
Тільки як мене з'їси ти?
Зростом ти малий, Неситий!
Зміряти тебе дозволь!

Тут до мене він уміло
Як приклав своє мірило,
Як шарпнув мене за хвіст,
Що аж серце похололо,
У печінках закололо,
Так-то міряв він мій зріст!

– Ой, – кричу, – що робиш, кравче? –
– Маєш! Щоб ти знав назавше:
Чоловіка не займай! –
– Ой, не буду, поки жити! –
Та кравець, лихий, сердитий,
Б'є та й б'є, хоч ти конай.

Що я вию, що ридаю,
Що клянуся та благаю,
Що прошу мене пустить, –
Він періщить, повен злості,
Аж здавалось, що від кості
Скоро м'ясо відлетить.

Чую я, що ось вже гину!
Як шарпнувся – половину
Власного хвоста урвав!
А тоді давай бог ноги!
Як забіг я до барлоги,
То три дні відхворував.

Отаке-то вовче лихо!
Ну, скажіть, як бути тихо,
На таке не нарікать?
А тепер іще вдодатку
Зрадник Лис цареві-батьку
Кинувся на нас брехать!

Ні вже, ні, я не утішусь.
Ще поплачу та й повішусь! –
Так Неситий говорив.
Спав Бурмило вже й Мурлика, –
То Неситий з горя, з лиха
Всі три миски каші з'їв.

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята

Автор: ; ілюстратор:

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова