Що посієш, те й пожнеш

Хитрий лис, щербатий лис
Уночі у клуню вліз.
Нишком виліз на драбину,
А з драбини – на бантину.
Курку – хап! – і у торбину...
Курка чує, що біда.
Курка в крик: "Кудах! Ку-да?!"

У цю пору коло хати
Бігав наш Рябко вухатий.
Крик почув Рябко – і вмить
Рятувати курку мчить.

Лис злякався – скік з драбини.
А вона йому на спину, –
Прищемила хвіст, торбину.
З-під драбини вирвавсь лис,
А Рябко його – за хвіст.

Лис на вулицю як двине,
Кинув курку і торбину.
Лис – в городи, у жита,
А Рябко вчепивсь в хвоста:

– Я тебе провчу як треба!
Буде, лисе, комір з тебе! –
Як рвонеться Злодій-лис –
Хвіст – в Рябка, а лис – у ліс...

І голодний, і безхвостий,
Чеше лис до вовка в гості.
Вовка він не раз дурив.
На дурничку їв і пив;
Насміхаючись над вовком.
Крав м’ясце у нього ловко.

От до вовка лис помчав,
На порозі
У знемозі
Лис упав.

Чує: пахне в хаті м’ясо,
Пахнуть смажені ковбаси:
– Любий вовчику-браток,
Дай мені м’ясця шматок..
Знаю, друже, твою ласку, –
Принесеш мені й ковбаску!

Обізвався з хати звір:
– Утікай, поганцю, в бір.
Я узнав твою натуру –
Оббілую зараз шкуру!

Лис підвівся, застогнав,
Лис поволі почвалав,
І голодний, і безхвостий.
– Ну, куди б звернути в гості?

До ведмедя б взяти вбік –
Так у нього ж вкрав щільник...
Може, кізку навістити –
Так поїв у неї діти.
В кабана ж вкрав порося,
А у гусоньки – гуся...
Не підеш нікуди в гості!..–
Йде і стогне лис безхвостий.
Стрівся лис із горобцем:
– Нагодуй мене хлібцем! –

А горобчик – хлопчик щирий –
Виніс лису хліба й сиру.
З'їв усе до крихти лис.
В горобцеву хату вліз,
І, горобчику на диво,
Випив лис барилко пива
Та й питає горобця:
– Де дістав хлібця, пивця? –
Горобець говорить лису:
– Засівав я коло лісу
І пшеницю, і ячмінь,
І ти, лисе, красти кинь
Та почни орати ниву –
Буде в тебе хліб і пиво,–
Гірко лис зітхнув: – Ох, ох!..
Будемо трудитись вдвох.

Надійшла пора орати,
Орачів зве сонце з хати.
Вийшли лис і горобець –
І на поле навпростець.

Горобець оре як треба,
Лис очей не зводить з неба,
Далі каже горобцю:
– Бачиш хмару чорну цю?
В ній дрімає блискавиця,
Що вбиває звіра й птицю.
Я піду вклонюся їй:
"Нас з горобчиком не вбий!" –

Лис мерщій побіг в долину,
Під кущем проспав всю днину,
А смерком ліском тюпком –
На вечерю із пивком
Та й горобчику – хвалиться:
– Стримав хмару й блискавицю! –
Бреше лис і їсть за трьох
Та за пивом ходить в льох.

А горобчик каже лису:
– Все зорав я коло лісу,
Завтра висієм зерно,
Ну, вже й спать пора давно. –

Горобець прокинувсь вранці.
Лис хропів ще на лежанці.
Ледве-ледве лис устав,
Похмелятися почав.
Горобець кричить на лиса:
– Чуєш, лисе, не барися,
А берися за мішки –
І на поле навпрошки... –

От горобчик сіє просо,
Лис на небо блима косо,
Далі каже горобцю:
– Бачиш хмару сизу цю?
Бачиш, небо все вкриває,
Нас з тобою повбиває.
Я піду вклонюся їй:
"Нас з горобчиком не вбий", –
Лис мерщій побіг в долину.
Під кущем проспав всю днину,
А смерком ліском тюпком –
На вечерю із пивком.
В хату лис зі сміхом лізе:
– Одвернув я хмару сизу! –
Бреше лис і їсть за трьох
Та за пивом ходить в льох.
А горобчик каже лису:
– Все засіяв коло лісу.
Буде просо в нас, ячмінь.
Буде все! Цвірінь-цвірінь! –

Проминуло днів доволі,
Горобець трудився в полі,
Лис вовтузився в дворі
Й пив од ранку й до зорі,
В лиса очі аж заплили,
Лис ходив в здоров’ї, в силі,
Тільки в лиса у жнива
Розболілась голова.
– Так гуде, немов дуплянка, –
Не піду я жати зранку.
А в полудень виглядай –
Вийду я збирать врожай.

Лис розлігся у кімнаті,
Горобець йде в поле жати.
До зорі маленький жав,
Лис до ночі пролежав.

Звіз горобчик з поля жито.
– Лисе, будем молотити! –
І зітхнув ледачий лис:
– Та... змолотимо колись. –
І розсердився горобчик,
З огорожі вирвав стовпчик:
– Як не кинеш, лисе, лінь,
Я тобі – цвірінь-цвірінь! –
Не дам хліба, не дам пива,
За роботу, лисе, живо! –
Лис зітхнув, поліз на стіг,
А якраз вітрець пробіг.

Лис зрадів і каже з стогу:
– Вийшла буря на дорогу,
Буря нам розвалить стіг.
Я спиню її! Побіг! –

Лис мерщій побіг в долину,
Під кущем проспав всю днину,
А смерком ліском тюпком –
На вечерю із пивком.
В хату лізе лис, мов фура:
– Одвернув я, – каже, – бурю!
Бреше лис і їсть за трьох
Та за пивом ходить в льох.

А горобчик гордовито:
– Змолотив я, лисе, жито,
Наносив зерна засік –
Хватить нам на цілий рік!

– От і добре, – лис говорить, –
Оженюсь я, пташко, скоро.
Переїду в інший край,
То поділимо врожай.
Просто будемо ділити:
Ти – маленький, я – великий,
Дев’ять часток візьму я,
А десята вже – твоя...

– Це грабіж! – горобчик каже. –
Забирайся з хати, враже! –
Лис очима люто – блим.
– Сам втікай, бо зараз з’їм!

Зажурилася пташина.
Вийшла з хати на стежину,
І стежина повела
Пташку прямо до села,
Йде горобчик і ридає,
Наш Рябко його стрічає:
– Хто тебе зобидив так?
Я його зітру на мак!

– Лис безхвостий, лис щербатий
Виживає мене з хати!..
– Лис безхвостий? Лиходій!
Це старий знайомий мій.

Ну, бігцем до нього в гості,
Щоб загинув лис безхвостий! –
Сів горобчик на Рябка,
Та й помчали до ліска.
Долетіли вдвох до хати,
Бачать – в хаті лис щербатий
Всівсь на стіл і їсть сальце
Та в щербину ллє пивце.
Кинувсь наш Рябко на нього.
Лис зі столу – до порога,
А з порога та й до стогу,
А від стогу прямо в ліс,
А Рябко його – за ніс:
– Я тебе провчу як треба!
Буде, лисе, комір з тебе! –
Й покотилися клубком
Дубняком, Березняком...

Переміг Рябко наш лиса,
На ворюгу подивився:
– Так ти, лисе, і пропав!
Що посіяв, те й пожав!