Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Дзеркальце в портфелі

В.Чистяков

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Василенко

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9   

Фото на згадку

Зібралися ми було в неділю з четвертим «Б» у хокей зіграти. А тут така хурделиця знялася! Сніг мете, поземок по вулиці так і звивається – туди-сюди! А по небу білі хмари швидко-швидко летять, а за ними сонце блимає. І тоді сніг навкруги ніби сріблом спалахує...

До вечора вітер трохи вщух, і тоді все відразу білим-білим зробилося. Від снігу. Він лежав на дахах, на гілках дерев і на кущах, навіть дроти електричні обліпив. А на стовпах великі білі шапки з’явилися. Мов лелечі гнізда, тільки білі. Красиво!..

Дзеркальце в портфелі

Та нам не до краси, бо ж охота в хокей зіграти. А як його грати, коли весь ставок у сніжних заметах. Тут чекати треба, поки та завірюха вщухне і старшокласники з лопатами прийдуть лід чистити.

Одне слово, так і не зіграли ми в хокей у неділю.

А в понеділок наша Катя-ланкова прийшла до школи і каже:

– Треба нам у загоні тимурівську команду створити.

Я кажу:

– Навіщо нам ще й тимурівська? У нас уже хокейна є – і досить.

А Катя говорить:

– Я зараз повз хату баби Оксани проходила. Там у неї повен двір снігу намело, то допомогла Оксані Іванівні доріжку розчистити. Така вона вже старенька, важко їй самій поратися... Давайте тимурівцями станемо і їй допомагати будемо.

Вона ще щось хотіла сказати, але тут уроки почалися. І поки вчителька нам новий матеріал викладала, я подумав, що у Катьчиній пропозиції щось є. Про тимурівців, наприклад, часто в газетах пишуть. І фотографії їхні друкують, як вони стареньким бабусям і дідусям допомагають. А про нас ще ніколи в газетах ніякої фотографії не було.

Тоді я на перерві до Васька підійшов і говорю:

– Васько, в тебе фотоапарат є. А знімати ти вмієш?

А Васько бутерброд жує і не відповідає.

Я кажу:

– Ти що, глухий? Тебе ж питають: умієш фотографувати?

Васько мене за ґудзика вхопив і каже:

– Жажаж!

– Що-що? – не зрозумів я.

Тут він нарешті свій бутерброд проковтнув і каже:

– Я тобі казав: зараз, почекай, поки я бутерброд з’їм. То про що ти питав?

І витер губи рукавом куртки. Мені відразу чомусь теж їсти захотілося, але бігти до класу за своїм сніданком не було часу. Тому я сказав:

– Розумієш, Васько, треба нам тимурівську команду організувати. Ми підемо до баби Оксани і будемо їй допомагати по господарству. А ти все це сфотографуєш, і ми карточки в газету надішлемо. Щоб про нас надрукували. Второпав?

– Еге ж, – каже Васько. – Второпав, що ти, Борсюк, дуже хитрий. Вас у газеті друкувати будуть, а я, виходить, тільки карточки для цього робити мушу?!

Я кажу:

– Ти, Васько, не розумієш, що тобі слави ще більше буде. Бо під фотографіями завжди пишуть: «Фото О. Такого». І про тебе напишуть.

Бачу, Васько замислився. Тоді я продовжую:

– До речі, у фотоапараті автоспуск є. Ти тільки його поставиш – і до нас побіжиш зніматися.

Тут Васько розцвів, мов троянда в червні, і каже:

– Тоді гаразд! Коли до баби Оксани підемо?

– А от відразу після уроків і подамося. Ти за фотоапаратом забіжиш, а ми тебе почекаємо. Тоді й підемо.

Після школи я кажу Каті:

– Ми тут з хлопцями порадилися і вирішили, що будемо тимурівцями. Зараз Васько з фотоапаратом прийде, ми все на карточки знімемо і в газету про нашу команду напишемо.

Катя наша брови підняла і говорить:

– Навіщо фотографуватися? Я читала, що Тимур і його команда все потай робили. Щоб ніхто із старих людей навіть не здогадався, хто це їм допомагає.

– Та-а, – кажу, – коли це було. А тепер треба тимурівський рух широко висвітлювати у пресі, на радіо і по телебаченню. Подивляться інші хлопці на нашу команду – і теж захочуть у себе таку створити.

А тут саме й Васько з фотоапаратом прибіг. І ми пішли до баби Оксани. Всією ланкою. Ще й Зіна з Вірою пішли. Вони хоч і не з нашої ланки, але дівчата хороші, працьовиті. Нехай, думаю, і вони сфотографуються.

Хата Оксани Іванівни недалеко від нашої школи, тому ми швиденько дійшли. Постукали у двері, баба Оксана відчинила, а я їй кажу:

– Здрастуйте, Оксано Іванівно! Наша тимурівська команда вирішила взяти над вами шефство. Будемо тепер допомагати вам по господарству. В магазин ходитимемо, в аптеку. Чи там підлогу помити...

Баба Оксана зраділа і каже:

– Синочку мій, дай-но я тебе обніму!

Але я говорю:

– Заждіть хвилиночку. Зараз наш фотокореспондент свій апарат встановить, а тоді вже обнімайте.

А Васько вже апарат на штатив прилаштовує. Штатив – це така тринога. Ноги на землі стоять, а зверху фотоапарат накручується.

Дзеркальце в портфелі

Поставив Васько свого апарата – і мерщій до нас, щоб теж фотографуватися. Апарат дзижчить автоспуском, от-от клацне! Я бабі Оксані руку потискаю, усміхаюся і в об’єктив дивлюся. І краєм ока бачу, як одна нога у штативі кудись по підлозі сунутися починає. А фотокамера нахиляється, нахиляється – і раптом: бемц! Але я теж – стриб! – і впіймав апарат біля самісінької підлоги. А він у мене в руках – клац! – і сфотографував.

Тільки не те, що нам потрібно.

– Ех ти, – кажу Васькові, – фотограф називається! Такий кадр спартачив.

– Нічого, – каже Васько, – зараз повторимо. Головне, що камера не розбилася.

Справді, фотокамера не розбилася, а розбився глечик з молоком. Я, коли за апаратом стрибав, стіл зачепив, глечик і перекинувся.

– Не сумуйте, Оксано Іванівно, – кажу, – ми все зараз приберемо. От зробимо фото на згадку – і приберемо. Ми ж тимурівці. Давай, – кажу Васькові, – швидше. Длубається він...

– Готово, – каже Васько.

І одразу до нас біжить. Апарат дзижчить, баба Оксана мене обнімає, я посміхаюся і в об’єктив дивлюся. Апарат подзижчав-подзижчав – і замовк.

– О, – чухає потилицю Васько, – я ж забув затвор звести. Доведеться все ще раз повторити.

А Катя наша каже:

– Годі вам уже дурницями займатися.

Взяла ганчірку й заходилася молоко з підлоги збирати.

А я кажу:

– Чекай, ти нам весь знімок зіпсуєш.

Вона образилася й пішла кудись. А за нею й інші наші дівчатка.

Нарешті все вийшло як слід. Ми з бабою Оксаною обнімалися, всі хлопці усміхалися, апарат клацнув – і все мало бути дуже красиво.

Тоді я кажу:

– Ну, Оксано Іванівно, показуйте, що вам допомагати треба.

А вона нам:

– Зараз, мої голуб’ята, я вас чайком напою з цукерками. Сідайте, – каже, – дітки, до столу.

Ми під час тих зйомок так розхвилювалися, що відразу погодилися. Треба ж перед роботою підкріпити свої сили.

Баба Оксана нам ще й варення поставила, і тістечка. Ми аж по три склянки чаю випили. Ледь з-за столу підвелися.

– Щиро дякуємо, Оксано Іванівно, – кажу я. – Тепер давайте ми у магазин сходимо. Що вам купити треба?

А баба Оксана хитро так посміхнулася і каже:

– А в магазин уже Зіна збігала. Віра посуд помила, Катруся на кухні прибрала, Анюта картоплі начистила... А більше мені сьогодні нічого робити.

А я ж думав: чого це дівчатка чай не п’ють?!

– Ну тоді, – говорю, – ми підемо плівку проявляти, бо вже вечоріє.

– Приходьте ще, дітки, – каже баба Оксана. – Приходьте, любі!..

Подякували ми їй і пішли.

Наступного дня Васько карточки приніс. Красиві! Наші там усі, як на дипломатичному прийомі. І ми з Оксаною Іванівною обнімаємося. Чудове фото! Ми його зразу в газету надіслали. І всіх, хто на знімку, перелічили – зліва направо. Шкода тільки, що дівчаток на знімку не було.

Дзеркальце в портфелі

І почали ми чекати, коли про нас у газеті напишуть. Але чомусь про нас нічого так і не написали.

А вже навесні була у нас у школі урочиста лінійка. І наш директор Антон Петрович листа зачитав, якого баба Оксана до школи надіслала. Мовляв, просить вона оголосити подяку нашим тимурівцям: Каті, Вірі, Зіні, Анюті та іншим дівчатам. Вони, буцім, щодня до неї приходять і по господарству допомагають.

Одне незрозуміло: чому Оксана Іванівна нічого про нас не написала? Про хлопців тобто... Ми ж у неї теж були. І навіть фото у нас залишилося. На згадку...

Дивно.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9   




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова