|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Дзеркальце в портфелі
В.Чистяков
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Василенко
Фото на згадку
Зібралися ми було в неділю з четвертим «Б» у хокей зіграти. А тут така хурделиця знялася! Сніг мете, поземок по вулиці так і звивається – туди-сюди! А по небу білі хмари швидко-швидко летять, а за ними сонце блимає. І тоді сніг навкруги ніби сріблом спалахує...
До вечора вітер трохи вщух, і тоді все відразу білим-білим зробилося. Від снігу. Він лежав на дахах, на гілках дерев і на кущах, навіть дроти електричні обліпив. А на стовпах великі білі шапки з’явилися. Мов лелечі гнізда, тільки білі. Красиво!..
Та нам не до краси, бо ж охота в хокей зіграти. А як його грати, коли весь ставок у сніжних заметах. Тут чекати треба, поки та завірюха вщухне і старшокласники з лопатами прийдуть лід чистити.
Одне слово, так і не зіграли ми в хокей у неділю.
А в понеділок наша Катя-ланкова прийшла до школи і каже:
– Треба нам у загоні тимурівську команду створити.
Я кажу:
– Навіщо нам ще й тимурівська? У нас уже хокейна є – і досить.
А Катя говорить:
– Я зараз повз хату баби Оксани проходила. Там у неї повен двір снігу намело, то допомогла Оксані Іванівні доріжку розчистити. Така вона вже старенька, важко їй самій поратися... Давайте тимурівцями станемо і їй допомагати будемо.
Вона ще щось хотіла сказати, але тут уроки почалися. І поки вчителька нам новий матеріал викладала, я подумав, що у Катьчиній пропозиції щось є. Про тимурівців, наприклад, часто в газетах пишуть. І фотографії їхні друкують, як вони стареньким бабусям і дідусям допомагають. А про нас ще ніколи в газетах ніякої фотографії не було.
Тоді я на перерві до Васька підійшов і говорю:
– Васько, в тебе фотоапарат є. А знімати ти вмієш?
А Васько бутерброд жує і не відповідає.
Я кажу:
– Ти що, глухий? Тебе ж питають: умієш фотографувати?
Васько мене за ґудзика вхопив і каже:
– Жажаж!
– Що-що? – не зрозумів я.
Тут він нарешті свій бутерброд проковтнув і каже:
– Я тобі казав: зараз, почекай, поки я бутерброд з’їм. То про що ти питав?
І витер губи рукавом куртки. Мені відразу чомусь теж їсти захотілося, але бігти до класу за своїм сніданком не було часу. Тому я сказав:
– Розумієш, Васько, треба нам тимурівську команду організувати. Ми підемо до баби Оксани і будемо їй допомагати по господарству. А ти все це сфотографуєш, і ми карточки в газету надішлемо. Щоб про нас надрукували. Второпав?
– Еге ж, – каже Васько. – Второпав, що ти, Борсюк, дуже хитрий. Вас у газеті друкувати будуть, а я, виходить, тільки карточки для цього робити мушу?!
Я кажу:
– Ти, Васько, не розумієш, що тобі слави ще більше буде. Бо під фотографіями завжди пишуть: «Фото О. Такого». І про тебе напишуть.
Бачу, Васько замислився. Тоді я продовжую:
– До речі, у фотоапараті автоспуск є. Ти тільки його поставиш – і до нас побіжиш зніматися.
Тут Васько розцвів, мов троянда в червні, і каже:
– Тоді гаразд! Коли до баби Оксани підемо?
– А от відразу після уроків і подамося. Ти за фотоапаратом забіжиш, а ми тебе почекаємо. Тоді й підемо.
Після школи я кажу Каті:
– Ми тут з хлопцями порадилися і вирішили, що будемо тимурівцями. Зараз Васько з фотоапаратом прийде, ми все на карточки знімемо і в газету про нашу команду напишемо.
Катя наша брови підняла і говорить:
– Навіщо фотографуватися? Я читала, що Тимур і його команда все потай робили. Щоб ніхто із старих людей навіть не здогадався, хто це їм допомагає.
– Та-а, – кажу, – коли це було. А тепер треба тимурівський рух широко висвітлювати у пресі, на радіо і по телебаченню. Подивляться інші хлопці на нашу команду – і теж захочуть у себе таку створити.
А тут саме й Васько з фотоапаратом прибіг. І ми пішли до баби Оксани. Всією ланкою. Ще й Зіна з Вірою пішли. Вони хоч і не з нашої ланки, але дівчата хороші, працьовиті. Нехай, думаю, і вони сфотографуються.
Хата Оксани Іванівни недалеко від нашої школи, тому ми швиденько дійшли. Постукали у двері, баба Оксана відчинила, а я їй кажу:
– Здрастуйте, Оксано Іванівно! Наша тимурівська команда вирішила взяти над вами шефство. Будемо тепер допомагати вам по господарству. В магазин ходитимемо, в аптеку. Чи там підлогу помити...
Баба Оксана зраділа і каже:
– Синочку мій, дай-но я тебе обніму!
Але я говорю:
– Заждіть хвилиночку. Зараз наш фотокореспондент свій апарат встановить, а тоді вже обнімайте.
А Васько вже апарат на штатив прилаштовує. Штатив – це така тринога. Ноги на землі стоять, а зверху фотоапарат накручується.
Поставив Васько свого апарата – і мерщій до нас, щоб теж фотографуватися. Апарат дзижчить автоспуском, от-от клацне! Я бабі Оксані руку потискаю, усміхаюся і в об’єктив дивлюся. І краєм ока бачу, як одна нога у штативі кудись по підлозі сунутися починає. А фотокамера нахиляється, нахиляється – і раптом: бемц! Але я теж – стриб! – і впіймав апарат біля самісінької підлоги. А він у мене в руках – клац! – і сфотографував.
Тільки не те, що нам потрібно.
– Ех ти, – кажу Васькові, – фотограф називається! Такий кадр спартачив.
– Нічого, – каже Васько, – зараз повторимо. Головне, що камера не розбилася.
Справді, фотокамера не розбилася, а розбився глечик з молоком. Я, коли за апаратом стрибав, стіл зачепив, глечик і перекинувся.
– Не сумуйте, Оксано Іванівно, – кажу, – ми все зараз приберемо. От зробимо фото на згадку – і приберемо. Ми ж тимурівці. Давай, – кажу Васькові, – швидше. Длубається він...
– Готово, – каже Васько.
І одразу до нас біжить. Апарат дзижчить, баба Оксана мене обнімає, я посміхаюся і в об’єктив дивлюся. Апарат подзижчав-подзижчав – і замовк.
– О, – чухає потилицю Васько, – я ж забув затвор звести. Доведеться все ще раз повторити.
А Катя наша каже:
– Годі вам уже дурницями займатися.
Взяла ганчірку й заходилася молоко з підлоги збирати.
А я кажу:
– Чекай, ти нам весь знімок зіпсуєш.
Вона образилася й пішла кудись. А за нею й інші наші дівчатка.
Нарешті все вийшло як слід. Ми з бабою Оксаною обнімалися, всі хлопці усміхалися, апарат клацнув – і все мало бути дуже красиво.
Тоді я кажу:
– Ну, Оксано Іванівно, показуйте, що вам допомагати треба.
А вона нам:
– Зараз, мої голуб’ята, я вас чайком напою з цукерками. Сідайте, – каже, – дітки, до столу.
Ми під час тих зйомок так розхвилювалися, що відразу погодилися. Треба ж перед роботою підкріпити свої сили.
Баба Оксана нам ще й варення поставила, і тістечка. Ми аж по три склянки чаю випили. Ледь з-за столу підвелися.
– Щиро дякуємо, Оксано Іванівно, – кажу я. – Тепер давайте ми у магазин сходимо. Що вам купити треба?
А баба Оксана хитро так посміхнулася і каже:
– А в магазин уже Зіна збігала. Віра посуд помила, Катруся на кухні прибрала, Анюта картоплі начистила... А більше мені сьогодні нічого робити.
А я ж думав: чого це дівчатка чай не п’ють?!
– Ну тоді, – говорю, – ми підемо плівку проявляти, бо вже вечоріє.
– Приходьте ще, дітки, – каже баба Оксана. – Приходьте, любі!..
Подякували ми їй і пішли.
Наступного дня Васько карточки приніс. Красиві! Наші там усі, як на дипломатичному прийомі. І ми з Оксаною Іванівною обнімаємося. Чудове фото! Ми його зразу в газету надіслали. І всіх, хто на знімку, перелічили – зліва направо. Шкода тільки, що дівчаток на знімку не було.
І почали ми чекати, коли про нас у газеті напишуть. Але чомусь про нас нічого так і не написали.
А вже навесні була у нас у школі урочиста лінійка. І наш директор Антон Петрович листа зачитав, якого баба Оксана до школи надіслала. Мовляв, просить вона оголосити подяку нашим тимурівцям: Каті, Вірі, Зіні, Анюті та іншим дівчатам. Вони, буцім, щодня до неї приходять і по господарству допомагають.
Одне незрозуміло: чому Оксана Іванівна нічого про нас не написала? Про хлопців тобто... Ми ж у неї теж були. І навіть фото у нас залишилося. На згадку...
Дивно.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова