|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Дзеркальце в портфелі
В.Чистяков
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Василенко
Фокус з фікусом
Якось вранці я вмивався у ванній – раптом чую: хтось регоче на кухні. Я туди – а то передачу по радіо передають. «Піонер України» називається. І в ній про різні кумедні випадки на уроках розповідають. Кажуть: «Віра Така-то з міста Десьтам почула отаку розмову... А Васько Якийсь ось що підслухав...»
А в кінці говорять:
– Якщо ви, друзі, теж знаєте кумедні історії, то надсилайте їх нам. Ми, мовляв, охоче посміємося разом з вами.
І адресу свою дали. Я ту адресу хутенько записав і до школи побіг. Навіть довмиватися не встиг.
А перший урок у нас – мова. Вікторія Григорівна відразу почала до дошки викликати.
«Оце, – думаю, – добре! Зараз хтось із наших щось неоковирне скаже, а я відразу все запишу і на радіо надішлю. Тоді й моє прізвище назвуть. «Ось, мовляв, яку веселу розмову почув на уроці мови другокласник Олександр Борсюк...»
Та, наче на зло, всі наші, здається, спеціально до уроків підготувалися.
А якщо хтось і помилявся, то зовсім не смішно це в нього виходило.
Аж тут Вікторія Григорівна нашого Грицька Пташенка викликає – він позаду мене сидить. Ну, думаю, зараз Грицько щось як сказоне!..
Але той вийшов – і спокійнісінько так почав відповідати. Навіть про прикметники розказав, хоча ми цю тему ще в тому півріччі проходили. І п’ятірку одержав.
Сів він на місце, а я йому кажу:
– Чого це ти, Грицю, у відмінники пнешся? На Дошку пошани закортіло?
– Ні, – каже, – просто я вже вчительську тактику зрозумів. Вікторія Григорівна мене на минулому уроці викликала. Значить, і цього разу обов’язково мусила спитати – це в неї тактика така. Щоб ми, значить, до кожного уроку готувалися.
Я спочатку захвилювався, бо Вікторія Григорівна минулого уроку й мене викликала, але вона вже перейшла до нового матеріалу. І почав я думати, про що ж мені на радіо написати?.. Там же не тільки про ті випадки, що на уроках сталися, розповідали... І згадав, як Мишко з нашого двору на велосипеді кататися вчився і в паркан врізався. Мишко впав, а велосипед стоїть, бо переднє колесо просто в щілину між дошками потрапило. Ото сміху було, коли його звідти витягали!..
Вирвав я із зошита аркуш і записав цей випадок.
Потім згадав, як наш Мітюлькін на уроці руку тягнув. Його Вікторія Григорівна питає:
– Невже, Мітюлькін, ти відповідати хочеш?
А він каже:
– Ні, не хочу. Дозвольте мені вийти.
Вирвав я ще один аркуш. А Грицько через парту нахилився й шепоче:
– Що це ти все пишеш?
– Та от, – кажу, – на радіо листа. Про різні смішні випадки на уроках.
– І про мене напишеш? – захвилювався Пташенко.
– Ні, – кажу, – про тебе не буду, бо ти нічого смішного не сказав.
– Тоді пиши, – заспокоївся Грицько.
А я відразу згадав, як Іваненко на дачі пельмені варила. В неї каструлі не було, то вона їх у чайник покидала. А потім ті пельмені зварилися і почали з носика випадати.
Тільки взявся я про це писати, як Грицько мене в спину – штовх! Я голову підвів, а поруч з партою вчителька стоїть. Дивиться на мене і говорить:
– А зараз нам Борсюк повторить, як називається частина слова, яка стоїть за коренем і служить для творення нових слів.
Підвівся я, мовчу. Всі на мене дивляться. А я на Грицька. А той щось самими губами ворушить, бо незручно йому вголос підказувати – вчителька все ж таки поряд стоїть. Але я все одно його зрозумів і відповідаю:
– Це називається фікус.
Тут всі чомусь засміялися. А Пташенко головою захитав і знову губами заворушив.
– Ага, – кажу я. – Пробачте, Вікторіє Григорівно, я помилився. Не фікус, а фокус.
Тоді й учителька засміялася і говорить:
– Сідай, Борсюк. Все ж таки вона називається «суфікс». Ось у чому фокус. Маєш тепер двійку через те, що займаєшся на уроці сторонніми речами.
І до дошки пішла, а в мене на увесь день настрій зіпсувався. Так я й не написав листа.
А за кілька днів слухаю «Піонер України» – і раптом чую:
– А тепер послухайте лист, якого надіслав до редакції другокласник Гриць Пташенко...
І розповідають про той фокус з фікусом!
Дякую, що хоч прізвища мого не назвали.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова