Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Фелікс Зальтен

Бембі

Переклад українською – Олег Журавель
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Л.Казбеков, Н.Ніколаєва

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14   

Бембі не любив згадувати минуле літо. То були для нього тяжкі часи. Спершу, коли зникла мати, він почував себе невимовно самотнім. Зима тоді була дуже довга, весна ніяк не наставала, зеленіти почало пізно. Без тітки Неттли Бембі взагалі не витримав би. Вона цілу зиму опікувалася ним і допомагала йому чим тільки могла. І все-таки Бембі здебільшого доводилось бути самому. Йому бракувало Гобо, бідолашного Гобо, що, певно, загинув, як і сила інших лісових мешканців. Бембі часто згадував про нього і аж тепер по-справжньому зрозумів, який той був добрий.

Фаліну він бачив рідко. Надміру соромлива, вона завжди тулилася до матері. Згодом, коли, нарешті, стало тепліше, Бембі трохи полегшало. Він до блиску вичистив свою першу корону і надзвичайно пишався нею. Проте скоро Бембі довелось гірко розчаруватись. Інші короновані олені зненавиділи його. Тільки-но помітивши десь Бембі, вони гнівно проганяли його, не підпускаючи й близько до себе. Їхня жорстокість лякала Бембі. Боячись, що його спіймають, він тепер не наважувався ходити лісом де заманеться, як було колись, а вибирав глухі, потаємні стежки і довго блукав ними, сумний і нещасний.

Коли настали теплі, сонячні дні, Бембі охопив якийсь дивний неспокій. Його серце сповнилося туги, болісної і водночас солодкої. Якщо йому траплялося хоч здалеку побачити Фаліну або котрусь її подругу, Бембі відчував незбагненне хвилювання. Так само хвилювався Бембі, коли знаходив їхні сліди або нюхом чув, що вони десь близько. Тоді він, забувши про все на світі, кидався розшукувати їх. І це лише завдавало йому нових прикростей. Він або нікого не знаходив і тільки страшенно стомлювався, без кінця блукаючи лісом, або натрапляв на когось із коронованих. Ті миттю нападали на нього, били й ганебно проганяли. А найдужче ненавиділи його Ронно й Карус. Ні, то були тяжкі часи.

Навіщо тільки білка нагадала йому про них! Від люті у Бембі потемніло в очах, і він наосліп помчав уперед. Синиці й волові очка злякано випурхували з кущів, повз які гнався Бембі, і здивовано питали одне в одного:

– Хто це?.. Хто це був?..

Та Бембі не чув нічого.

Сороки схвильовано заскрекотали:

– Що трапилось?

Сердито крикнула сойка:

– Що там таке?

Бембі не зважав на них.

Іволга, перелітаючи з дерева на дерево, виспівувала:

– Доброго ранку!.. Я така рр-а-а-да!

Бембі не відповів.

У гущавині, пронизаній сонячними променями, стало видніше, але він і цього не помітив.

Раптом щось затріщало під ногами в Бембі і засяяло просто перед його очима всіма барвами райдуги. Він зупинився. Це був Джанелло, фазан. Бембі замалим не наступив на нього. Голосно лаючись, той злетів у повітря.

– Це просто нечувано! – кричав він своїм тріскотливим голосом.

Бембі збентежено дивився йому вслід.

– Добре, що хоч усе щасливо скінчилося. Ви таки були трохи необережні... – лагідно прощебетав хтось знизу, з трави.

То була Джанелліна, фазанова дружина. Вона висиджувала в траві діток.

– Мій чоловік страшенно налякався, – з докором сказала вона. – І я теж. Але мені не можна рушати з місця, не можна летіти, хоч би там що. Ви могли легко розтоптати мене...

Бембі зніяковів.

– Вибачайте, – затинаючись, мовив він. – Я ненавмисне.

– О, прошу! – відповіла фазанова дружина. – Звичайно, ви не хотіли заподіяти нам лиха. Але ми з чоловіком тепер такі нервові. Ви ж розумієте...

Бембі нічогісінько не зрозумів і пішов далі. Він уже трохи заспокоївся. Ліс співав навколо нього. Сонце позолотило й нагріло повітря, всюди приємно пахло листям, травою і подихом землі. Молода сила заграла в Бембі, розлилася по всьому тілу, він весь напружився і рушив уперед чітким, повільним кроком. Ось він підійшов до куща бузини і, високо піднімаючи коліна, став рити землю. Тонкі, гострі ратиці стесали траву, лісовий горох, пір, фіалки й проліски, що росли під кущем, і незабаром на всі боки полетіли грудки чорної землі.

Два кроти, що вовтузилися між корінням великого куща вовчих ягід, з цікавістю стежили за Бембі.

– І що він тільки робить? Аж сміх бере! – прошепотів один. – Хіба так риють?

Інший глузливо скривив рота:

– Він зовсім не тямить, як треба рити... Поглянь! Так завжди виходить, коли беруться не за своє діло.

Раптом Бембі підвів голову, прислухався й почав пильно вдивлятися в зелені хащі. Крізь гілля замерехтіла якась червона пляма, тьмяно блиснули зубці корони.

Бембі захропів. Хто ж це там крадеться: Ронно, Карус чи ще хтось? Бембі охопив гнів. "Покажи, що ти більше нікого не боїшся! – думав він. – Хай тебе бояться!" І він кинувся вперед.

Шелестіли кущі, тріщало й ламалося гілля, даючи Бембі дорогу. Він уже бачив супротивника близько перед собою, але, засліплений люттю, не пізнавав його. Ним володіла одна думка: вперед!

І Бембі помчав уперед, низько нахиливши корону, зібравши всю силу в шиї, готовий до удару. Він уже чув запах шерсті супротивника, бачив його червонуватий бік. Коли враз супротивник зробив ледь помітний рух, і Бембі, не зустрівши перешкоди, на яку сподівався, пролетів повз нього. Трохи не впав, проте враз опанував себе й миттю обернувся, готуючись до нового удару.

І тоді він упізнав старого ватажка.

Бембі був такий вражений, що зовсім розгубився. Йому було соромно просто втекти, хоч він залюбки втік би. І соромно було залишатись. Він стояв на місці наче вкопаний.

– Ну? – спокійно сказав ватажок.

Його рівний голос, такий незворушний і водночас владний, як завжди, пройняв Бембі до самого серця. Він мовчав.

– Ну? – знов сказав старий.

– Я гадав... – почав Бембі, – я гадав, це Ронно або...

Він замовк і тільки несміливо глянув на старого, але від того збентежився ще дужче.

Могутній ватажок стояв нерухомо. Його голова вже геть посивіла, але темні глибокі очі гордо світилися.

– Чом же ти не нападаєш на мене? – спитав він.

Бембі дивився на нього, сповнений невимовного захоплення і якогось незбагненного страху.

Йому хотілося гукнути: "Тому, що я люблю вас!" Але натомість він сказав:

– Не знаю.

Старий дивився на нього.

– Давно я не бачив тебе. Ти виріс і змужнів.

Бембі нічого не сказав. Він тремтів з радості. А старий усе не зводив з нього погляду.

Раптом він ступнув до Бембі, і той страшенно злякався.

– Будь хоробрим, – сказав старий.

Він повернувся і враз зник. А Бембі ще довго стояв на місці.

    

Настало гаряче літо. І солодка туга знов охопила Бембі. Вона кипіла в його крові, не давала спокою, дні й ночі ганяла лісом.

Якось він зустрів Фаліну. Зустрів зовсім несподівано і, прибитий своєю п'янкою тугою, спершу навіть не помітив її. І ось вона стоїть перед ним. Якусь мить Бембі мовчки розглядав її, потім зворушено сказав:

– Фаліно, яка ти стала гарна!

– Але ти ж пізнав мене? – спитала Фаліна.

– Хіба я міг тебе не впізнати? Хіба ми не разом росли? – скрикнув Бембі.

Фаліна зітхнула:

– Ми так давно не бачились... – Потім невимушено, трохи насмішкувато, як і колись, додала:– Ми тепер зовсім чужі.

Вони стояли одне біля одного.

– Ось цією стежкою, – трохи помовчавши, сказав Бембі, – я ще малям ходив із своєю матір'ю...

– Вона веде на луг, – мовила Фаліна.

– На лузі я вперше побачив тебе, – палко мовив Бембі. – Ти пам'ятаєш?

– Так, – сказала Фаліна. – Мене й Гобо. – Вона тихенько зітхнула. – Бідолашний Гобо!

– Бідолашний Гобо! – промовив за нею Бембі.

Вони почали згадувати минуле, раз по раз питаючи одне одного: "А пам'ятаєш?"

Виявилось, що вони пам'ятають усе. Обоє були в захваті від цього.

– Там, на лузі, – згадав Бембі, – ми бігали наввипередки... Пам'ятаєш?

– Здається, це було ось так... – сказала Фаліна і швидко, як блискавка, майнула вперед.

Спочатку Бембі розгубився, потім кинувся за нею.

– Стривай! Стривай-бо! – гукнув він щасливим голосом.

– Я не можу чекати, – пустотливо кинула Фаліна. – Я дуже поспішаю. – І легкими стрибками помчала через кущі й траву, виписуючи коло.

Нарешті Бембі наздогнав її і заступив дорогу. І ось вони знов спокійно стоять одне біля одного, веселі й радісні.

Раптом Фаліна підстрибнула вгору, наче вжалена, й знов кинулася тікати. Бембі помчав за нею. Фаліна гасала кружка, швидка, невловима.

– Стривай! – просив Бембі. – Та стривай-бо... Мені треба в тебе щось спитати.

Фаліна стала.

– Що таке? – запитала вона.

Бембі мовчав.

– А, то це ти піддурив мене, щоб я спинилася! – сказала Фаліна і хотіла бігти далі.

– Ні! – швидко заперечив Бембі. – Стривай... Я хотів... Я хотів тебе спитати... Ти любиш мене, Фаліно?

Вона глянула на нього зацікавлено й очікувально:

– Я не знаю.

– Але ж ти повинна це знати, – наполягав Бембі. – Адже я знаю, всім серцем відчуваю, що люблю тебе. Дуже люблю, Фаліно. Ну скажи, чи ти любиш мене...

– Може, й люблю... – поблажливо кинула вона.

– І ти залишишся зі мною? – схвильовано спитав Бембі.

– Ну, як ти мене гарненько попросиш... – весело сказала Фаліна.

– Я прошу тебе, Фаліно! Кохана, чудова, люба Фаліно! – скрикнув Бембі, не тямлячи себе. – Чуєш? Я прошу тебе всім серцем!

– Тоді я, звісно, лишуся з тобою, – ніжно сказала Фаліна і помчала далі.

Схвильований Бембі кинувся за нею. Перетнувши луг, Фаліна звернула вбік і зникла в гущавині. Проте, коли Бембі хотів побігти слідом за нею, кущі раптом затріщали і на луг вискочив Карус.

– Стій! – гукнув він.

Бембі не зрозумів його. Він був захоплений Фаліною.

– Пусти, – квапливо сказав він, – мені зараз не до тебе.

– Геть звідси! – люто напався на нього Карус. – Чуєш, забирайся геть! Бо так пожену, що з тебе й дух вилетить! Я забороняю тобі бігти за Фаліною!

Ці слова нагадали Бембі про минуле літо, коли його так часто і так підло переслідували. Вмить ошалівши від люті, не кажучи жодного слова, він нахилив голову, кинувся на Каруса. Це був страшний удар. Не встиг Карус усвідомити, що сталось, як уже лежав на землі.

Він миттю схопився, та тільки-но став на ноги, як Бембі знов напав на нього. Карус поточився.

– Бембі, – скрикнув він. – Бем... – І захлинувся з болю. Третій удар влучив йому в лопатку.

Карус стрибнув набік, щоб ухилитися від нового удару. Він раптом відчув себе зовсім безсилим і водночас зрозумів, що бійка йде не на життя, а на смерть. Охоплений страхом, він повернувся й кинувся тікати. Бембі мовчки погнався за ним. Побачивши, що Бембі, гнівний і невблаганний, вирішив раз назавжди поквитатися з ним, Карус остаточно втратив самовладання. Він звернув із стежки, останнім зусиллям пробився крізь чагарник, думаючи тільки про одне: аби врятуватися!

Зненацька Бембі зупинився. Карус від страху навіть не помітив цього й біг далі чагарником.

А Бембі спинився, бо почув крик Фаліни. Він прислухався. Ось Фаліна закричала знов – злякано й жалібно. Бембі миттю повернувся й помчав назад.

Вибігши на луг, Бембі, побачив, шо Фаліна тікає до лісу, а за нею женеться Ронно.

– Ронно! – гукнув Бембі, не тямлячи себе.

Ронно, якому хвора нога не дозволяла швидко бігти, зупинився.

– Дивись-но! – гордовито сказав він. – Маленький Бембі! Тобі щось треба від мене?

– Мені треба, – тихо сказав Бембі, стримуючи гнів, – Мені треба, щоб ти дав спокій Фаліні і негайно забирався звідси.

– А більше тобі нічого не треба? – глузливо посміхався Ронно. – Ти, я бачу, став зухвалий!

– Ронно, – сказав Бембі ще тихіше, – я хочу цього заради тебе. Бо як ти не підеш звідси зараз, потім, хоч би й хотів піти, то не зможеш...

– Ого! – розлючено крикнув Ронно. – Ти он як заговорив зі мною? Може, тому, що я шкандибаю, хоч і зовсім непомітно? Чи гадаєш, коли Карус виявився жалюгідним боягузом, то й я злякаюсь тебе? Послухай доброї поради...

– Ні, Ронно, – перебив його Бембі. – Це я даю тобі добру пораду. Йди собі! – Голос його тремтів. – Я завжди любив тебе, вважав дуже розумним, шанував, як старшого. Але зараз востаннє кажу тобі – йди геть... Мені уривається терпець!

– Погано, що ти такий нетерплячий, – презирливо сказав Ронно. – Дуже погано, маленький мій Бембі. Та вгамуйся, довго тобі не доведеться чекати, я з тобою швидко впораюся. Чи, може, ти вже забув, скільки разів тобі від мене перепадало?

Краще б Ронно цього не згадував. Бембі зшаленів від люті й кинувся на Ронно, який чекав його, низько нахиливши голову. Вони з тріском стукнулись лобами. Ронно стояв міцно і здивувався, що Бембі не відлетів назад. Збентежило його й те, що Бембі напав перший – такого він аж ніяк не сподівався. Відчувши на собі неабияку силу Бембі, він зрозумів, що йому буде непереливки. Тоді Ронно вирішив піти на хитрощі. Він зненацька відскочив назад, сподіваючись, що Бембі втратить рівновагу і не встоїть на ногах.

Та Бембі став дибки і ще лютіше кинувся на Ронно – так, що той не встиг навіть приготуватися до удару. Почувся лункий хруск: у Ронно відламався один зубець на короні, але йому здалося, що тріснув лоб. З очей у нього посипались іскри, у вухах засвистіло. І зразу ж могутній удар роздер йому плече. Ронно забило дух, і він упав на землю; розлючений Бембі стояв над ним.

– Зглянься, – простогнав Ронно.

Бембі наосліп завдав ще одного удару. Очі його палали. Він, здавалось, і не думав зглянутися на свого супротивника.

– Прошу тебе... зглянься, – жалібно прохав Ронно. – Ти ж знаєш, що я кульгаю... Я пожартував... Зглянься на мене... Невже ти жартів не розумієш?

Бембі нічого не сказав, але більше не вдарив його. Ронно ледве підвівся. Стікаючи кров'ю і похитуючись, він мовчки пошкандибав геть.

Бембі хотів іти в гущавину шукати Фаліну. Та Фаліна сама вийшла йому назустріч. Вона стояла на узліссі і все бачила.

– Це було чудово, – всміхаючись, сказала вона і тихо додала: – Я люблю тебе.

Щасливі, вони пішли разом у ліс.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова