Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Я ходжу у дитсадок

Ева Яніковська

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ласло Ребер

Зміст:

Перший день у дитсадку
Даників ключик
Пилосос-гелікоптер
Новий хлопчик на ім'я Жолт
Як із двох виховательок вийшла одна
Дядько Габор з мішком
Сумка тітоньки лікарки
Ми шукаємо весну
Як ми всі виросли!

Дядько Габор з мішком

Грати в "дядька з мішком" придумав Габорка. Хоча, цілком можливо, що, якби Жолт не погрозив дітям покликати "дядька з мішком", Габорка і не придумав би такої гри. Але Жолт сказав, що він покличе "дядька з мішком", і незабаром після цього Габорка придумав цю нову гру.

Габорка перекинув через плече ковдру і, гупаючи ногами, покрокував по кімнаті.

– Я – дядько Габор з мішком! – сердитим голосом примовляв він. – Я забираю та складаю в мішок поганих дітей! Ану, зізнавайтеся, хто тут поганий? Кого мені забрати? Ось я й прийшов, я – дядько Габор з мішком, і я збираю поганих дітей! А потім я віднесу їх усіх до підвалу!

– Здрастуйте, дядько Габоре, – вийшла йому назустріч Ержі. – Заберіть мене!

– Ти що, погано поводилася? – запитав дядько Габор із підозрою поглядаючи на Ержі.

– Так, дуже погано. А потім буду поводитися ще гірше. Заберіть мене, дядько Габоре, – сказала Ержі та лагідно подивилася на Габорку.

– А чому ти хочеш, щоб я тебе забрав? – запитав дядько Габор, коли Ержі вже стягнула у нього з плеча ковдру.

– Тому що я ще ніколи не була в підвалі і дуже хочу подивитися на котел, який гріє увесь будинок і робить для нас гарячу воду. І взагалі, мені подобається, коли мене носять. Нехай навіть у мішку.

– І я, я теж хочу! – закричала Агнешка, яка любила за всіма повторювати.

– Хіба ти теж погано поводилася? – громовим голосом запитав Габорка. Але в душі він уже злякався, що йому доведеться тепер нести до підвалу обох дівчат.

– Звичайно, погано, дуже погано! – підтвердила Ержі, показуючи на Агнешку. Вона теж ніколи не була в підвалі.

Ержі з Агнешкою сіли на ковдру і з надією подивилися на дядька Габора: коли ж він загорне їх у ковдру та понесе в підвал. Але дядькові Габору зовсім не хотілося тягти їх обох на своїй спині.

– А ви не боїтеся щурів? – запитав він.

– Може й боїмося, але ми ще ніколи не бачили щурів. Навіть іграшкових щурів не бачили, – зізналася Ержі.

– Ну гаразд, – басом сказав дядько Габор, – тільки будьте обережні! І знайте: щур – це така товстезна, величезна і дуже кусюча миша. Чорна-чорнюща!

– Ой, я більше не хочу! – закричала Агнешка та зістрибнула з ковдри.

Але Ержі потягнула її назад.

– Щоб ти знав, – сказала вона сміливо дядькові Габору, – що я ніколи не бачила ні маленьких кусючих мишей, ні великих. Але я знаю, що вони пищать і що у них є хвостики.

Тут дядько Габор з мішком розсердився:

– Не буду я з вами грати в "дядька з мішком", тому що ви не хочете боятися.

Тут усі діти зібралися навколо них, і Естер одразу ж погодилася:

– Добре, я буду боятися. І буду дуже боятися, тільки пограй зі мною! Кажи, чого мені боятися?

– Мене, – сказав дядько Габор з мішком, – тому що я хочу забрати тебе в підвал. І мишей ти теж повинна боятися.

– Добре, – сказала Естер. – Я вже боюся.

І вона сіла на ковдру поруч із Ержі та Агнешкою.

– Неси нас у підвал! – квапила Ержі. Я вже боюся. І Агнешка теж. Ну, скоріше!

Габорка, який був дядько Габор з мішком, схопився за один кінець ковдри, потім подивився на Жолта.

– Та допоможи ж ти! – сказав він йому з докором, тому що Жолт був сильним хлопчиком і набагато вищим за Габорку на зріст. Якби вони взялися вдвох, вони змогли б підняти ковдру.

Але Жолт навіть з місця не зрушив, хоча всі діти повернулися й подивилися на нього. Він увесь почервонів як рак.

Ержі навіть стало його шкода: адже вони жили з Жолтом в одному будинку.

– А давай ти будеш дядько Жолт з мішком? – запропонувала вона.

– Ні, я не хочу, – сердито буркнув Жолт.

Тут до них підійшла тітонька Юсо і підсунула свою лавочку до Жолта.

– Жолте, а хто тобі розповідав про дядька з мішком? – запитала вона.

– Тітка Роза. Наша сусідка. Вона не розповідала, вона тільки завжди казала: "От прийде дядько з мішком і забере тебе, якщо ти пустуватимеш", – сказав Жолт дуже тихим голосом – Одного разу вона навіть ходила на вулицю кликати дядька з мішком.

– А ти сам колись бачив цього дядька з мішком, що носить дітей у підвал? – запитала тітонька Юсо.

– Ні, не бачив, – відповів Жолт.

– Діти, – повернулася тітонька Юсо до всіх, – ану, хто мені скаже: що зазвичай носять дядьки в мішках за спиною?

– Вугілля! – закричав Міхал.

– Дрова! – крикнув Даник.

– Картоплю! – закричав Тамаш.

– І багато інших корисних речей, – сказав Балаж. – Червоні яблука, горіхи!

– І дітей, – наполягала Анча. – Мій тато завжди садить мене і мого маленького братика на спину і кричить, що він несе на спині два мішка солі!

– О, ми теж так вдома граємося! – зрадів Габорка. Тільки мене тоді звуть не сіллю, а картоплею. Тато садить мене собі на спину і кричить, що він несе мішок картоплі!

Нестор узяв з полиці жовтого зайця і посадив собі на спину.

– Я – дядько з мішком! – крикнув він. – Я несу цілий мішок зайців! Купуйте мішок зайців!

– Купіть два мішка ведмедів! Купіть ведмедів! – пішла слідом за ним Анча з плюшевим ведмедиком на спині, а потім Даник поклав собі на спину маленьку подушечку:

– Купіть мішок подушок!

Тут тітоньці Юсо довелося затулити вуха пальцями, тому що тепер кожна дитина щось несла на спині та кричала:

– Купіть мішок ляльок! Продається мішок кубиків!

До кімнати зазирнула перелякана нянечка.

– Що тут коїться? – здивувалася вона. – У вас тут базар, чи що?

– Це ми граємо в дядька з мішком, – підбігла до неї Агнешка. – Давай грати з нами.

Нянечка підхопила Агнешку і сказала те ж саме, що тато зазвичай говорив Анчі:

– Ану, кому треба мішок солі? Продаю мішок солі!

Тепер тільки Жолт стояв у кутку і дивився на всю цю метушню. Але так він стояв недовго, тому що тітонька Юсо підхопила Жолта, хоча він був доволі важкенький, та попрямувала з ним слідом за нянечкою:

– Купіть солі! Задешево продаю сіль. Кому треба мішок солі?

Жолт так реготав, що важко сказати, чи то він сам впав зі спини тітоньки Юсо від сміху, чи ще з якоїсь причини, але потім вони разом сиділи на підлозі та звідти кричали:

– Продається цілий мішок солі! Кому треба солі? Поспішайте, задешево віддаємо!

На другий день Жолт прийшов у дитсадок і сказав:

– Я навчив свого тата грати в дядька з мішком, і він відніс мене до сусідів, до тітки Рози, але він мене там не залишив, а приніс назад, додому.

– Ми теж вчора вдома так грали! – закричали діти.

Гру в дядька з мішком не забували ще довго. Аж до того дня, коли до них в гості прийшов Святий Миколай.

– Ось прийшов Святий Миколай з мішком! – зустріли його радісними криками діти, коли він у червоному пальті і з червоною шапкою на голові прочинив двері в кімнату.

Хоча за спиною у нього був зовсім не мішок, а кошик із кришкою.

Святий Миколай роздав дітям подарунки і вже збирався йти, як раптом до нього підбігла Ержі і попросила:

– Святий Миколаю, віднеси мене, будь ласка, до підвалу!

Святий Миколай так здивувався, що й не знав, що їй відповісти. Напевно, діти ще ніколи не зверталися до нього з таким незвичайним проханням.

– У Святого Миколая багато справ, Ержі! В інших місцях на нього теж чекають діти, – сказала тітонька Юсо. – Давайте краще заспіваємо йому на прощання колядку.

Діти заспівали Святому Миколаю на прощання навіть дві колядки, а потім Даник одразу ж заходився просити тітоньку Юсо:

– Давайте, тітонько Юсо, ми самі підемо в підвал! Ну, справді, ну ходімо з нами в підвал!

І тут одразу всі захотіли йти в підвал: і Тамаш, і Ержі, і Естер.

І врешті-решт тітонька Юсо погодилася. Вони домовилися з дядьком кочегаром, що прийдуть до підвалу на екскурсію.

У підвалі вони побачили, як гріється котел, з якого гаряча вода по трубах піднімається в батареї.

Даника і Петера дуже зацікавив котел. А от Агнешка навіть і не глянула на нього.

– А де тут тримають щурів? Он у тій клітці? – запитала вона кочегара. На полиці Агнешка побачила пташину клітку і вирішила, що саме в ній тримають щурів.

Але клітка була порожня, і взагалі, вона потрапила в підвал на ремонт: у ній була дірка.

– Оце ще не вистачало, щоб тут водилися щури! – образився кочегар. – У моєму підвалі чистота й порядок.

Тітонька Юсо пояснила діятм, що щурів у підвалі немає, але нехай вони про це не шкодують, бо щури – дуже страшні тварини: вони кусаються і поширюють усілякі хвороби. Щури водяться тільки в дуже брудних місцях. І ніхто не тримає їх в клітках.

– А кого ж тримають в клітках? – запитала Агнешка.

Тітонька Юсо замислилася.

– Може, папуг? – запропонувала вона.

Агнешка зраділа, тому що вона як раз думала про цього птаха, тільки забула, як його звуть.

Потім діти попрощалися з дядьком кочегаром і стали говорити про папуг, про котли й клітки та про те, чим годують пташок. Адже говорити можна про будь-що.

Зміст:

Перший день у дитсадку
Даників ключик
Пилосос-гелікоптер
Новий хлопчик на ім'я Жолт
Як із двох виховательок вийшла одна
Дядько Габор з мішком
Сумка тітоньки лікарки
Ми шукаємо весну
Як ми всі виросли!

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова