Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Про ріпку

М.Носов

Про ріпку

Переклад українською – І.Сподаренко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Вальк

От і весна настала. На небі засяяло сонечко. Потепліло надворі, навіть не потрібно було одягати пальто – зовсім як улітку. З-під землі вилізла зелена травичка. Молоді липи на вулиці ще вчора стояли геть-чисто голі, а сьогодні за один день вкрилися маленькими листочками, такими м’якими, ніжними. Дуже радісно було дивитися на них!

Про ріпку

Того дня Павлик прийшов із дитячого садка додому і сказав мамі:

– Мамо, незабаром ми поїдемо з дитячим садком на дачу! Нам Ольга Миколаївна сказала. За тиждень.

– От і добре, – сказала мама. – Відпочиватимеш там на дачі.

– А я й не втомився, – відповів Пав лик, – нащо ж мені відпочивати? Краще я щось робитиму.

– То збиратимеш у лісі ягоди й гриби. Ловитимеш у полі метеликів. Хочеш, я куплю тобі сачка для метеликів?

Павлик замислився:

– Краще купи мені лопату, щоб землю копати. Я город садитиму.

– Гаразд, – сказала мама і купила йому лопатку.

Про ріпку

Наступного дня Павлик приніс лопатку в дитячий садок і всім показав:

– Дивіться, яка у мене лопатка є! Я город садитиму.

Діти оточили його і почали сміятися:

– Хіба діти садять город? У тебе все одно нічого не виросте.

– Чому не виросте? Виросте! – сказав Павлик.

– Ні, не виросте! Ні, не виросте!

Ну й крик здійнявся! Дітей було багато, і всі так голосно кричали. Хіба міг Павлик перекричати всіх? Від образи він ледве не заплакав.

– Ти не плач, – сказала йому найменша дівчинка, Нінуся. – Хочеш, будемо разом садити город? Я тобі допомагатиму, і в нас виросте великий-превеликий город.

– Обов’язково виросте, – сказав Павлик.

Він заспокоївся і більше не сперечався з дітьми.

Увечері прийшла за ним бабуся, і він сказав:

– Бабусю, бабусю, а виросте у мене город?

– Виросте.

– А що я садитиму, бабусю?

У мене ж немає ніякого насіння.

– Я куплю.

– Так ти чимшвидше купи, бабусю, а то ми скоро поїдемо.

– Завтра куплю.

Про ріпку

Наступного ранку Павлик прокинувся, а бабуся йому каже:

– Ось твоє насіння.

І дала йому невеличкий паперовий пакетик. Павлик подивився, а в пакетику – зернятка, маленькі-маленькі! Кожне завбільшки з мачинку.

– Що ж це за насіння? – спитав він.

– Це насіння ріпки.

– Чого ж воно таке маленьке?

– Отаке насіння у ріпки, – сказала бабуся.

– Із кожного зернятка виросте ріпка?

– Виросте.

– Та як же воно виросте, бабусю?

– Отак і виросте, сам побачиш.

Бабуся пояснила Павлику, як скопати землю і зробити грядку і як посадити насіння.

Павлик слухав уважно і все зрозумів. Він узяв насіння із собою у дитячий садок і почав показувати дітям:

– Діти, діти, подивіться, яка у мене ріпка!

– Яка ж це ріпка? – здивувалися діти. – Ріпка велика, а це якийсь мак.

– Ні, не мак, – сказав Павлик. – Це насінини ріпки, а з них ріпка виросте.

– Як же вона виросте?

– Не знаю.

– Сам не знаєш, а кажеш, – сказали діти і більше його не слухали.

Тиждень швидко минув, і дитячий садок поїхав на дачу. Вже першого дня по приїзді Павлик пішов до Ольги Миколаївни і запитав:

– Ольго Миколаївно, можна, я город садитиму? У мене насіння є.

– Можна, – сказала Ольга Миколаївна.

Вона показала Павлику місце за будинком, де можна було влаштувати грядку. Павлик узяв лопатку і заходився скопувати землю. Прибігли діти і почали дивитися. Земля була тверда, і копати було важко. Павлик дуже старався і не хотів полишати розпочату справу. Ніночка побачила, що він дуже втомився, і сказала:

– Дай тепер мені покопати, Павлику, ти втомився.

– Ну, покопай трішечки, – погодився Павлик, – а потім знову я.

Ніночка взяла лопатку і почала копати.

Про ріпку

Діти дивилися, дивилися, їм теж закортіло покопати.

– Дай і нам покопати, – почали просити вони Павлика.

– Копайте, – говорить Павлик.

Діти по черзі почали копати. Вони навіть посперечалися між собою, кому раніше копати, але Павлик сказав:

– Якщо будете сперечатися, то зовсім заберу лопату.

Тоді діти вгамувалися і почали працювати без галасу. До обіду грядка була готова, а по обіді Павлик розпушив землю граблями і заходився висівати насіння.

– Дай і нам посіяти, – почали просити діти.

– Не можу. Мені самому цікаво, – відповів Павлик.

– Дай! Адже ми теж землю скопували, – сказав Толя.

– Та хіба я примушував?

– Ну дай хоч одне зернятко!

Павлик дав йому вкинути одну насінину. Тоді й інші почали просити. Довелося кожному дати по зернятку. Та й нічого. Зерняток було багато, так що дехто навіть по два посадив.

Наступного дня діти прокинулися рано і відразу побігли на город. Усім кортіло якомога швидше побачити, чи зійшло насіння, але, звісно, насіння не могло так швидко зійти.

– Якщо город поливати, то насіння швидко зійде, – сказала Надя.

Діти побігли до Ольги Миколаївни, попросили в неї поливальницю і почали поливати грядку водою.

Тепер щоранку вони поливали грядку з поливальниці і дивилися, чи не пробиваються з-під землі паростки. Та минуло кілька днів, а паростків все не було.

– Що ж це таке? – казали діти. – Ми, напевне, зернятка догори дриґом посадили – от вони і ростуть донизу, а не вгору.

І діти перестали поливати город. Павлик думав:

«Можливо, ми і справді зернятка донизу головою посадили? Хіба розбереш, де у них голова, де ноги! Вони маленькі!»

Ще два дні він поливав город, а потім теж покинув.

– От тобі й виросла ріпка! – говорили діти. – Тільки даремно трудилися.

Павлик полишив думку про город. Він грався разом із дітьми, збирав ягоди в лісі, ловив метеликів у полі й надумав улаштувати у дворі годівничку для пташок. Діти приносили залишки обіду та вечері й годували пташок, які прилітали з лісу.

Якось Павлик біг повз грядку і побачив, що на ній з’явилася зелена травичка.

– Ну от, – сказав він, – вже наш город травою заростає.

Тут він помітив, що травичка росте правильними рядками, ніби її хто зумисне посіяв.

– Та це ж наша ріпа росте! – закричав Павлик.

Прибігли діти.

– А можливо, це й не ріпа? – сказали вони.

– Ось побачите, що буде ріпка, – відповів Павлик. – Якщо бабуся сказала – ріпка, отже, і буде ріпка.

Про ріпку

Діти знову почали поливати город. Травичка все більшала і більшала і перетворилася на кущики з великим листям. Але час непомітно промайнув, і настала пора їхати до міста.

– Ет, – сумував Павлик, – не встигла вирости ріпка!

Він пішов до Ольги Миколаївни і запитав:

– А коли ми поїдемо, хто буде на дачі жити?

– Приїдуть інші діти, з іншого дитячого садка.

– А! Тоді все гаразд. Нехай вони собі мою ріпку візьмуть, коли виросте.

Діти поїхали. Стало тихо на дачі. Тільки пташки пурхали біля порожньої годівнички і голосно цвіріньчали, ніби питаючи одна одну, де поділися діти.

Наступного дня приїхали діти з іншого дитячого садка.

Вони бігали двором, зазираючи в усі куточки.

– Дивіться, город! – закричав хтось.

Звідусюди збігалися діти. Хтось висмикнув кілька кущиків із землі. Саме прибігла найстарша дівчинка, Зіна.

– Нащо ж ви топчете город? – закричала вона. – Як вам не соромно! Хтось посадив, а ви нищите! Ну-бо, садіть кущики назад!

Діти слухняно посадили кущики назад.

Зіна придумала зробити довкруг грядки огорожу. Діти побігли збирати гіллячки і зробили з них довкола городу загорожу. Відтоді ніхто більше не топтав грядку.

Настала спекотна пора. Сонечко щодень припікало дедалі дужче.

Два тижні поспіль не було дощику, не з’явилося жодної хмаринки. Земля на грядці вся висохла і потріскалася.

Кущики почали в’янути. Листочки поопускалися донизу і навіть почали жовкнути. Якось Зіна йшла повз грядку.

– Бідні кущики, – сказала вона, – зовсім пов’яли! Якщо не буде дощику, вони геть зів’януть.

Вона взяла кухля, принесла води і заходилася поливати грядку.

Діти побачили і прибігли хто з каструлею, хто з чайником, а хто і просто зі склянкою. Грядку полили так, що вся земля стала мокра. Потім діти знайшли в сараї стару поливальницю і відтоді щодня поливали грядку.

Про ріпку

Через кілька днів кущики ожили. Листочки піднялися догори і знову стали зеленими. До кінця літа вони розрослися так буйно, що вся грядка вкрилася зеленню, а знизу під листям визирали верхівки великих жовтих ріпок.

– Чия ж це ріпка? – питали діти. – Хто її посадив?

– Очевидно, ті діти, які тут жили до нас, з іншого дитячого садка, – сказала Зіна.

Перед від’їздом з дачі діти вирішили зібрати врожай. Всі заходилися висмикувати із землі ріпку і складати її на купу на траві. Купа вийшла чимала.

– Великий урожай зібрали! – раділи діти.

Про ріпку

Вони посідали довкруг і довго милувалися ріпкою. Кожен думав, що тепер робити з нею...

... От і осінь настала.

– Одягай-но пальто й узувай калоші, надворі холодно, – сказала Павликові бабуся, коли він уранці збирався йти до дитячого садка.

Пав лик одягся і вийшов у двір. Усі калюжі довкруг замерзли. Тоненький лід легенько потріскував під ногами.

А скільки листу з дерев нападало! Ніби по килиму йдеш.

Того дня Ольга Миколаївна займалася з дітьми. Діти грали у школу. Вони малювали картинки, а Ольга Миколаївна ставила всім оцінки. Раптом хтось постукав у двері.

Ольга Миколаївна відчинила, і до кімнати увійшов поштар. У руках він тримав ящик, обшитий тканиною, на якій великими фіолетовими буквами була написана адреса дитячого садка.

– Вам посилка, – сказав поштар і поставив ящика на стіл.

– А що у цій посилці? – почали питати діти.

– Не знаю, діти. Щось дуже важке – насилу дотяг, – сказав поштар.

Він попрощався і пішов. Ольга Миколаївна розпорола тканину, якою було обшито ящик, і зняла накривку.

– Нічого не збагну, – пробурмотіла вона. – Якась ріпа!

Усі діти штовхалися довкола і ставали навшпиньки: кожному хотілося зазирнути в ящик. Пав лик навіть на стільця заліз.

– Справді, ріпка! – вигукнув він. – От смішно! Хто ж це міг нам ріпку прислати.

Тоді й інші діти почали на стільці залазити.

– Стривайте, діти, тут лист є, – сказала Ольга Миколаївна.

Вона взяла лист, що лежав у посилці, й почала читати:

– «Любі діти! Коли ви поїхали з дачі, ми доглядали вашу ріпку. А коли літо закінчилося, ми зібрали весь урожай. Ріпка виросла велика і дуже смачна. Ми всі їли, і нам дуже сподобалося. Ми дізналися вашу адресу і вирішили надіслати вам ріпку у посилці. їжте на здоров’я!»

Про ріпку

– Отже, це та ріпка, яку ми садили! – закричали діти. – От яка вона велика виросла!

Ольга Миколаївна поставила ящик на стілець, щоб усім було видно. Діти дивилися на ріпку і стрибали від радощів. Ну й галасу було!

Увечері за дітьми прийшли батьки.

Діти почали показувати їм ріпку і розповідати, як вони садили її, як поливали, як вона не хотіла рости, а потім як почала рости, та не встигла вирости, а потім як її виростили інші діти і прислали у посилці.

Відтоді, коли у дитячий садок приходив хтось із дорослих, хто ще не бачив ріпки, діти вели його до кімнати, показували ріпку і знову розповідали всю цю історію від початку і до кінця.

А коли до дитячого садка приходив хтось новенький, то йому насамперед показували ріпку і теж розповідали всю цю історію.

Ріпка пролежала у ящику до середини зими. І тоді Ольга Миколаївна сказала, що ріпку треба з’їсти, бо вона не може так довго лежати у теплому приміщенні.

Ріпку віднесли на кухню і попросили тітку Дарину приготувати її. Тітка Дарина почистила ріпку, акуратно нарізала кружальцями, ошпарила, щоб ріпка не була гіркою, і полила олією.

Діти сиділи за столом, їли ріпку і хвалили її:

– Ой і смачна ж ріпка!

– А пам’ятаєте, яке було ріпчине насіння? – сказав Толя. – Геть крихітне. Дивовижно, як з нього виросла така ріпка.

- Це все Павлик придумав, – сказали діти. – Якби не Павлик, ніякої ріпки не було б.

 

Про ріпку

Автор: Носов М.; ілюстратор: Вальк Г.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова