|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Біла казка
Валерій Петров
Переклад українською – Максим Надточей
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Даниїл Райков
– Віддай, тобі кажуть! – Кричав метеоролог.
– " Ні за що-о-о! Ні за що-о-о!" – лунало зверху.
– Ні за що, ні за що, – сказав метеоролог, – але о другій половині дня очікується похолодання, і ти попросишся до хати!
Четверо гостей перезирнулися.
– Доброго дня, – несміливо бекнуло оленятко.
– Доброго дня, – відповів метеоролог, як і раніше дивлячись кудись угору.
– Мабуть, знову сороченя? – запитало лисеня.
– Поцупило у мене радіоприймач! – сказав метеоролог.
– І не віддає? – обурилося ведмежа.
– Мало того, що не віддає, а ще й спати заважає!
– Батарейки скоро сядуть, – сказала лисеня.
– Вони вже сіли, та воно встигло усі пісні напам'ять вивчити, – сумно сказав метеоролог.
– Зараз ми його відучимо! – сказало кошеня.
Ніхто не помітив, коли воно відійшоло від усіх, коли встигло видряпатися на сосну і принести радіоприймач.
– Дякую, – сказав метеоролог.
– А що робити з ним? – запитало кошеня, витягаючи з-за спини скуйовджене сороченя.
– Нехай пообіцяє, що більше не співатиме, – сказав метеоролог.
– Більше не буду! "Ні за що! Ні за що в цьому світі!" – знову заспівало сороченя.
Кошеня випустило його, воно, дійсно, замовкло і почало стрибати навколо звірят. Так друзів стало п'ятеро. Метеоролог глянув на кошеня.
– А ти хто таке? – сказав він. – Я тебе не знаю.
– Справа в тому, що я нещодавно прибуло з міста, – поважно відповіло кошеня.
– Ми прийшли… – почало було ведмежа.
Але метеоролог перервав його:
– А ти чому не спиш у своєму барлозі?
– Щось мені не спиться! – сказало ведмежа, позіхаючи.
– Не спиться! – суворо сказав метеоролог. – Навіть діти знають, що взимку ведмеді сплять летаргічним сном.
– Летаргічним сном треба спати влітку! – сказало ведмежа.
– Я тобі дам – влітку! – усміхнувся метеоролог. – Ну, і чого ви прийшли?
– Ми прийшли до тебе з проханням, – швидко промовило лисеня, помахуючи хвостом. – Оскільки, з одного боку, ти живеш сам, ти дорослий і сумний, а, з іншого боку, цьому кошеняті нема де жити, може, ти захочеш узяти його собі? Воно таке миле!
– Якщо воно таке миле, чому втекло з дому? Хіба там немає друзів? – запитав метеоролог.
– Був у мене один друг – Ванчо, але він смикав мене за хвіст! – озвалося кошеня.
– І тепер ви вже не дружите? – запитав метеоролог.
– Не дружимо, – сказало кошеня.
– Гм-гм! А чи вмієш ти ловити мишей? – запитав метеоролог.
– Звичайно!
– А бігати за котушкою?
– Звичайно!
– А тягати рибок із акваріума?
– Звичайно! – сказало кошеня, не замислюючись.
– Ах он як? – сказав метеоролог. – Тоді я тебе не візьму.
– Йому почулося "доглядати" рибок, а не "тягати", – втрутилося лисеня. – Це непорозуміння.
– Знаю я ці непорозуміння! Ну добре, – сказав метеоролог. – А муркотіти вмієш?
– М-р-р-р! – промуркотіло кошеня гучно, як моторолер.
– Досить, – сказав метеоролог. – А чи не хочеш ти повернутись до цього свого Ванчо?
– Б-р-р-р! – запирхало кошеня ще гучніше.
– Ясно, – сказав метеоролог.
– Отже, ти мене береш? – зраділо кошеня.
– Тобто, як? – здивувався метеоролог. – Хто тобі це сказав?
Звірята були дуже засмучені і стали просити метеоролога:
– Візьми його!..
– Воно слухатиметься тебе!
Але метеоролог не погоджувався:
– Краще не вмовляйте!
– Ні, ти його візьмеш! – наполягало оленятко.
– Бач, як ти навчилося ріжки показувати! – суворо глянув на нього метеоролог.
Присоромлене оленя похнюпило голову. Воно так засмутилося, що метеоролог додав:
– Так, так, добряче вони в тебе підросли. Он як оцей новенький прокльовується! Отже, сьогодні тобі виповнюється...
Але не встиг він домовити, як у розмову втрутилося лисеня:
– Дядечку метеоролог, у оленяти сьогодні день народження, і воно хоче, щоб ти зробив йому подарунок – прихистив кошеня.
Метеорологу довелося погодитись:
– Гаразд, ваша взяла!
Усі закричали "Ура!", а сороченя заволало:
– "Любити не втомляться наші серця-а-а!"
Але що трапилося цієї миті?
Цієї миті пролунав крик:
– Нявчикууууу!
Усі прислухалися. І в тиші, ще ясніше й виразніше, пролунало:
– Нявчикууууу!
І, хоч ніхто не подавав жодної команди, усі – крім, звичайно, метеоролога – поховалися хто де міг серед приладів.
На галявині з'явився Ванчо. Він був без лиж, без рюкзака, розпатланий, захеканий.
– Здрастуйте дядечку! – сказав Ванчо. – Дядечку, чи не бачили ви тут кошеняти?
– Якого кошеняти? – метеоролог удав здивування.
– Такого рудого, маленького! – майже плачучи, сказав Ванчо. – Отже, не бачили?
А метеоролог замість відповіді запитав:
– Може, ти його мучив?
– Ні!
– І за хвіст не смикав?
– Трохи, – зізнався Ванчо.
– Чому тоді воно втекло? – здивувався метеоролог.
– Воно не втекло, а загубилося. Вискочило й загубилося…
– Звідки вискочило?
– Ну… це… з дому, – збрехав Ванчо.
– Вискочило з дому і опинилося тут? – ще більше здивувався метеоролог.
– Ну так! Напевно, їхало автобусом, а потім на підйомнику! – брехав далі Ванчо.
– На підйомнику? І що ти збираєшся робити?
– Шукатиму його, що ж іще?
– Я б на твоєму місці узяв собі інше. Кошенят скільки завгодно!
– Так, скільки завгодно! Але ж це не звичайне кошеня, а мій друг! – уже заливаючись сльозами, крикнув Ванчо і кинувся у білий ліс шукати кошеня.
– Нявчикууууу! Нявчикууууу!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова