|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Біла казка
Валерій Петров
Переклад українською – Максим Надточей
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Даниїл Райков
Але лисеня продовжувало висовувати мордочку то в одному місці, то в іншому.
– З одного боку, начебто краще… але, з іншого боку, не краще… так я навчаюсь… якщо за мною гнатимуться з одного боку… тікати з іншого боку.
– А якщо за тобою поженуться з двох боків? – запитало кошеня.
– Тоді я втечу в третій бік! – відповіло лисеня і цього разу справді висунуло мордочку в третьому місці. Нарешті воно зовсім вилізло зі снігу, задерло хвостика і спитало:
– А ти втік від Ванчо, так?
– Звідки ти знаєш? – здивувалося кошеня.
– Я чув, як ви розмовляли, – сказало лисеня. – Хочеш, я теж буду твоїм другом?
– Тільки першим!
– Першим!
– Давай!
– Давай!
І всі троє весело припустили лісом і заспівали:
|
"Перший друг", – і кажуть так |
– Стривайте! – раптом зупинилося оленя.
– Що таке!
– Ми забули про сонька!
– Правильно! – сказало кошеня.
І вони з оленям, задерши мордочки, знову закричали:
– Сонько-о-о!
Але зверху, як і раніше, долинало лише хропіння.
– Кричимо, кричимо, а він не прокидається, – сказало оленятко.
– Хі-хі! – засміялося лисеня. – Хі-хі!
– Чому ти смієшся? – спитало кошеня.
– Тому що, з одного боку, він не прокидається, коли ви його гукаєте, але, з іншого боку, якщо я скажу голосніше, що поблизу є мед…
Лисеня справді сказало слово "мед" голосніше, і не встигло договорити, як якийсь коричневий м'яч гепнувся з сосни прямо в кучугуру. Це було, ясна річ, ведмежа – кумедне й кудлате.
– Мед? Мрр! Де тут мед? – прогарчало воно, протираючи очі.
– Уві сні, хі-хі! – сказало лисеня. – Ти дуже солодко спав!
– Який сон? Що за сон! – образилося ведмежа.
– Стривайте! – урвало сварку оленятко. – У нас новий друг. Ходімо з ним грати!
– А у що ви тут граєте? – спитало кошеня.
– У "хто далі шишку кине"! – промовило оленятко.
– У "стриб через пеньок"! – сказало лисеня.
– А ще у що? – спитало кошеня.
– Та й усе… у "хто далі шишку кине", – знову сказало ведмежа.
Більше у них в лісі ігор і не було.
– Фу! – сказало кошеня. – Теж мені, "усе" – це ж нічого! Я вас навчу грати у класики, у піжмурки, у козаків-розбійників, у квача, у шаради, у фанти, у "замри"...
– Ух ти! – радісно застрибали лісові звірята.
А ведмедик вигукнув:
– Ми будемо твоїми першими друзями!
Але цього разу оленя сказало:
– Так, але…
– Не хочеш – не треба! – вигукнуло лисеня.
– Я хочу, – сказало оленятко, – але я згадало одного віршика. Розповісти?
– Тільки якщо він не довгий, – мовило кошеня.
– Ні, не довгий, – заспокоїло його оленятко. І почало декламувати такого вірша:
|
"Перший друг", – і кажуть так |
– Браво! Браво! – закричали друзі.
Тільки кошеня промовило:
– Цей вірш не дитячий і не для звірів!
– Звісно, не для звірів! – сказало лисеня. – Він його придумав сам для себе.
– Хто – "він"? – здивувалося кошеня.
– Метеоролог! – сказали в один голос ведмежа та оленя. – Він завжди його бурмоче, коли оглядає свої прилади.
– Теж мені, метеоролог, хі-хі! – пхикнуло лисеня. – У нього в ящику з градусником блакитна пташка звила гніздо і гріє йому ртуть, а він і не помічає.
– А може й помічає, – мовило на те оленятко.
– Якщо помічає, то чого він уже три тижні передає завищені дані? – запитало лисеня.
– Аби пташку не турбувати, – сказала ведмежа. – Невже ти не розумієш?
– Я розумію, але мені хотілося зрозуміти, що ви розумієте, – мовило на те лисеня. – Ой, що ж ми так забалакалися? Краще повчимося у міські ігри грати!
– Почнемо з піжмурок! – сказало кошеня. – "Ене-бене рекс, вінтер-квінтер джекс"! Ведмедику, замружся і лічи до ста! А ми ховатимемося! Почали!
Ведмежа притулилося мордочкою до стовбура і почало уголос рахувати, а решта поховались.
Минула хвилина. Минуло дві хвилини.
Звірята по одному почали підбиратися до дерева. Підбігши до стовбура, вони торкалися його й вигукували:
– Тра-та-та за Ведмежа!
– Тра-та-та за Ведмежа!
– Тра-та-та за Ведмежа!
Але з гри нічого не вийшло.
– Він заснув! – мовило оленятко.
– Сонько!
– Ми з тобою не граємо! – закричали всі.
Але тут лисеняті сяйнула одна думка.
– Якщо поміркувати, – сказало воно, то з одного боку, це погано, бо гра зірвалася, а з іншого боку, це добре, бо нам настав час подбати про нашого гостя. Де він спатиме? Що він їстиме? Ніхто про це не подумав? Усі кажуть: лисиці – хитрі. А насправді не лисиці хитрі, а решта звірів – дурні. Хі-хі!
– Відведемо його до метеоролога! – тихенько запропонувало оленятко.
– Правильно! – вигукнуло ведмежа.
– Ходімо з нами! – запропонувало кошеняті лисеня. – Якщо він тебе візьме, буде просто чудово!
– Добре, – відповіло на те кошеня.
І звірята рушили до метеорологічної станції.
Прийшли на станцію. Метеоролог стояв на галявині перед своїми приладами і, задерши голову, кричав комусь:
– Віддай!
– "Ні за що-о-о! Ні за що-о-о в цьому світі!" – волав хтось зверху, ніби співачка, яку показували по телевізору.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова