Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Микола Сингаївський

Їжакова книжка

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Костянтин Золотов

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7   

Їжачок і кіт-рибалка

Прийшов їжачок-лісовичок до озера води напитись. День надто спекотний видався. Прийшов, поглянув навколо. А на березі сидить кіт-рибалка. Мовчазний, зосереджений, весь у чеканні – ось-ось рибка за гачок схопиться.

Вуса у кота довгі, кінчиками за вудлище зав'язались.

Побачив кіт-рибалка їжака – і вмить розсердився: мовляв, прийшов сюди заважати. І без нього клята риба не ловиться. А тут ще їжака принесло. Ще й він тут лякатиме, відганятиме кожну рибину.

Їжакові і не думалось, не гадалось, що рибалка гнівається. Напившись води, він принишк неподалік від берега. Хотілось подивитись, помилуватись блакитним плесом озера, що вигравало блискітками у призахідному сонці. Десь там, на середині синього озерного дзеркала, скидалась риба. Вільно та легко гуляла собі у чистих та спокійних водах.

А коту-рибалці, ой, не терпілось. Він крутив головою, сердився, смикав нервово вусами, дратувався. А вудка від того ще більше здригалась.

Нарешті рибалка так розгнівався, що заворкотів на їжака вголос, аж очі його спалахнули:

– І чого вмостився тут, чи іншого місця тобі немає. Всю рибу мені відганяєш. Бачиш, – не ловиться, не клює навіть. Тебе ж, страхопуда, все живе лякається.

Їжачок терпляче вислухав розгніваного рибалку-невдаху. Підняв неквапно голову та лише посміхнувся у відповідь:

– Вона, шановний риболове, до берега припливе тоді, як ти добрішим станеш. Риба, любий добродію, давно розумною стала. Вона не дається злим і недобрим. А коти-рибалки забувають про це. Надто самовпевнені та зухвалі вони у своїх намірах.

Кіт-рибалка сердито крутнув головою – аж вудка з вусів зірвалась.

На тому вони й попрощались.

Їжакова книжка

Їжачок і лисиця

Яка вже хитрюща, яка лукава та жвава лисиця-витівниця, а їжачок-землячок довів, що він завжди з розумом живе. І на хитрощі не піддається.

Так ото раз поверталась лисиця з полювання. А було воно ой невдалим, ледь не згубним для неї. Добре, що живою лишилась. Ішла сумна, аж насуплена. Голодна, пошарпана та побита була, тому ледве пленталась.

Коли це назустріч – їжачок чимчикує. Наїдений, ситий, ще й дітям несе. Бо їжак-неборак завжди про них думає, дбає.

Не повірила своїм очам лисиця. Бо заздрість аж надто допікала. Голод наче висмоктував щось у животі. Аж тут їжак – ситий та ще й додому везе. Зупинилась на мить, пересилила себе лисиця та й подала голос:

– Добридень, їжаче-земляче! – привіталась лукаво.

– Добрий день! Добрий день! – двічі фиркнув їжачок. І принишк, поглядаючи одним оком. А очі у їжака пильні та видющі – ніщо від них не втече. Та й ворожий дух він чує звіддалеки.

А лисиця знову за своє, хоч і натерпілась багато:

– І де ж це ти, їжаче, так наївся, нагостювався, що аж пір'я на голках лишилось? І чого це ти писок ховаєш... Ніби накоїв щось, наче шкоду зробив якусь. Може, тому й не підходиш ближче, а здаля вітаєшся.

Та їжачок знав лисячі хитрощі і не поспішав зі словом:

– Не з тих я, хто шкоду робить та горя завдає. І не рівняй інших по собі. Тож не збираюсь перед тобою лице своє виставляти. Але ж хоч одним оком, та добре бачу, що в тебе, сестричко, шерсті не вистачає. Боки голими латками світяться, і хвіст ніби аж коротшим став. Чи то, бува, не за тобою від курятника собаки навздогінці гнались. А сторож голосом переймав: «Гой-гой, доженем! Гой-гой, переймем!»

Від їжакових слів лисицю мовби голками шпигонуло. А мову вмить відібрало. Замовкла охоча до розмов лисиця. Ні звуку, ні духу не подає. Готова стрімголов у ліс дременути чи крізь землю провалитись. Та ніяк з місця не зрушить.

А їжачок зрозумів, що не поступився лисячим хитрощам. Що, як належить, досадив підступній хижачці.

Тому і попрощався з гідністю:

– Бувай здорова, лисичко! Тебе ждуть лисенята, а мене їжаченята заждались.

Підняв їжачок голову. Усміхнувся, ніби аж підморгнув лукавниці. Та й покотився своєю стежкою.

Їжакова книжка

Піз

ня їжакова осінь

Іжачок-лісовичок змалку звик до свого лісу. На те ж він і лісовичок. І шелестючий ліс, і шерхотюче листя – все його. Живи та слухай, та встигай запам'ятовувать, про що шумить, шелестить, гомонить, перегукується старезний дідуган-ліс. У нього ж таємниць – як листя на деревах.

А їжачку-лісовичку все здається, що замало того листя. І особливо влітку, коли все зеленіє, виспівує. Захочеться полежати йому, покачатись – нема на чому. Одна трава та й годі. А м'якої постелі нема. Хтось, мабуть, і не знає, що улюблені ігри їжака – то купання в листі. Коли воно ще тільки опадає з дерев, а їжачок борюкається в тій золотій, теплій купелі. А листя легко наколюється на його гострі шпички-колючки, і тоді їжак стає таким собі листяним клубком. Яка то втіха, яка невимовна радість для нього. І хочеться їжакові, щоб і літо, і осінь були водночас, в один день. Тож коли нема листя, сердиться їжачок та пирхає невдоволено:

– Що то за ліс, який не може вдосталь листя насипати. Хоч на луг перебирайся – там трава густіша та м'якша.

Погуляв, побродив лісовичок запашним лугом. Ні, не для нього це роздолля. Тут навіть торішнього листя нема. Ні груші-дички, ні жолудя, ні горіха.

Ні пенька, ні кореня.

Походив, подивився уважніше їжачок – та й знову до лісу повернувся. На старих порубах знайшов собі місце. А поки бродив та гуляв, та роботи шукав, – якраз осінь наспіла. Насипала рясного листя-барвистя. Землю наче килимом застелила. Разом з вітром обтрусила грушки-гнилички. Всіх досхочу плодами частує. Всіх пригощає та красою чарує. Хоч і пізня, а все ж густолиста їжакова осінь. Можна і купатись, і грою втішатись.

Оглянувся лісовичок довкола, – душа з радості заспівала. Хотів друзів гукнути – голосу не стачило. І подумав про себе їжачок: «Тут мені і роботи, і листя до зими вистачить. Даремно я сердився на ліс, не винен же він ні в чому».

Їжакова книжка

Не замерзни, їжаче!

Чутливий наш їжачок до найменшого шереху, шелесту, до найменшого шу-шу. І нині, в цю пізню осінь, їжачок чує, що йому нашіптують дубки-нелині. І їхній шум для нього як пересторога. Мовляв, дивись, їжаче, уже осінь, хоч ми ще не збираємось листя скидати.

Восени, звісно, всі готуються до зими. Моторні білки збирають і сушать на гілках різні гриби, носять у дупла лісові горіхи, жолуді. Сойки також мають свої схованки. І носять туди шишки, жолуді, ягоди ожини та горобини. Зима кожного спитає, де літо літував.

Навіть жовтогруді лісові миші теплих днів не гають, – наповнюють свої нори насінням бруслини, кленів, корінцями дерев і трав.

Іжачок-лісовичок по-своєму до зими готується. Він також часу не марнує. Зима і йому на п'яти наступає. І її морозяні стріли ще гостріші, ніж його, їжакові, колючки.

Земля в осінньому лісі густо встелена опалим листям. Пахне терпко і солодко, їжакову душу лоскоче. Не хочеться розлучатись з дивовижною порою осінніх кольорів та пахощів. Повіє вітер – довго ще не змовкає шелестіння. До барви, до шереху додається таємнича осіння музика. Ліс уже роздягнутий, тільки верхів'я струнких сосен вишумовують десь там, у високості.

А тут, на землі, в прив'ялих пахощах листя своє життя вирує. Прислухаєшся – все живе, працює, повзе, метушиться. Жучки, миші, ящірки, гризуни, білки, птахи – всяка всячина про життя думає, про себе дбає.

А то он що за кулька темніє поміж рядами дерев?

Він же – їжачок-лісовичок, обліплений увесь опалим листям. Наче стіжок на собі везе. З листя їжачок постіль собі вистеляє. Десь у неглибокій ямці під кущем чи в заглибинці під корінням дерев – його домівка. Туди він і везе стіжок ще теплого сонячного листя. У своїй заглибинці він і засне до весни. І хоч спатиме він довго і насниться йому сила-силенна цікавих снів, та зима для їжачка скрутна скрута. Може, найважча пора року і всього їжакового життя.

Їжаки глибоких нір у землі не риють. А заглибинка чи звичайна ямка з листяною ковдрою не завжди рятує звірка. Особливо в морозну, люту зиму. І хоч влітку та восени їжачок набрав собі жиру, здоров'я, нелегко йому проспати зиму, до весни дожити.

Знає лісовий трудівник, що треба якомога більше листя наносити, товстющу ковдру вистелити. Тому і працює невтомно – і про харчі дбає, і постіль лаштує.

Везе стіжок, як вершок, а дуби-нелині йому: «Шу-шу, шу-шу. Не замерзни, їжаче!»

Звірок прислухається і подумки відповідає: «Та чую, чую, друзі-нелині! Дякую, що нагадуєте. Не забуваєте їжачка-землячка!»

Дійшов до своєї домівки, що влаштував під розлогим кущем ліщини, а віття останнім листям до нього: «Шу-шу. Не замерзни, їжаче!»

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова








Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку 4149499149111393

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2021 Валерія Воробйова