Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Звідки у їжака голки

В.Лунін

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Чорная

Знаєш, колись, у давню давнину, у їжаків зовсім не було голок. Їжаки тоді були більш схожі на невеличкі кульки, вкриті м'якою та ніжною рудувато-сірою шерсткою. Жили вони, як і тепер, у лісі. Бігали на своїх маленьких коротеньких ніжках не дуже швидко. Але це їм анітрохи не заважало. Адже ворогів у них не було. Окрім них, у лісі жили тоді самі зайці та білки. А з ними їжаки дружили. Зайці часто запрошували їжаків у гості – на пиріг із капустою. Білки приносили їжакам смачні горішки. А самі їжаки пригощали друзів соковитими, хоч і кислуватими яблуками зі своїх запасів. Загалом, непогане життя було в них у ті часи! Але, як відомо, добре ніколи не триває довго. Так сталося і цього разу.

З'явилася в їхньому лісі лисиця. Морда хитра, хвіст пухнастий, сама руда, як вогонь. Зайці, як помітили цей вогонь, так швиденько й поскакали – гоп-скок, гоп-скок – не зважали, що ноги у них довгі! У кущі та нори поховалися. Сидять та тремтять.

Білки теж не дрімали. Мерщій на самісінькі верхівки дерев видерлися, тільки там тепер і стрибають. Донизу носа не показують.

Тільки їжаки втекти не встигли. Зібралися на галявині, один до одного туляться.

Побачила їх лисиця, зраділа.

– Зараз, – каже, – усіх вас з'їм. Нікого не залишу. Бо дуже я голодна!

Заплакали їжаки, заголосили. Почали з життям прощатися.

Аж тут раптом виліз з-під куща малесенький такий собі їжачок та й каже:

– Пожалій нас, лисичко. Не їж. Принесемо тобі за це багатий викуп. Яблук, горіхів – скільки забажаєш!

Засміялася лисиця:

– Нащо мені ваші горіхи та яблука? Від них тільки живіт болить! От свіжа їжачатина – це зовсім інша справа!

– Що ж, – говорить їжачок, – тобі видніше. Одного тільки не збагну. Якщо ти з'їси нас усіх відразу, що ж ти завтра їстимеш?

"Гм. А цей малий їжак має рацію", – подумала лисиця, а вголос каже:

– Так, я могла б усіх вас разом з'їсти, але не стану. Бо я добра! Ви мене просто не знаєте. Ось що я вирішила! Щодня на сніданок, на обід і на вечерю ви надсилатимете до мене по одному їжачку. Та й усе! Цього цілком вистачить!

Відтоді так і повелося. Щодня якісь три їжачки покірно вирушали до лисиці. І вже, звичайно, ніхто з них не повертався назад.

– Ах, який жахливий для нас час!.. – зітхали одні їжачки. Особливо ті, чия черга йти до лисиці була вже близько.

– Та ні ж бо. Зовсім він не жахливий! – говорили інші. – Навпаки, завдяки лисиці ми тепер ще більше любимо і цінуємо життя!

Минуло літо. Настала осінь. Щодня їжаків у лісі ставало дедалі менше. Нарешті настав час йти до лисиці маленькому їжачкові. Попрощався він зі своєю їжачихою та їжаченятами, вийшов із дому і подріботів до лисячої нори. А ліс навколо стоїть ошатний, золотий. Пташки співають. Білки по деревах гасають... І так прикро стало їжачку гинути, коли навколо така краса, що вирішив він: "Хай там як! Не піду до лисиці. Сховаюся десь у лісі. Може, вона мене й не знайде..."

І побіг їжачок у хащі.

А лисиця чекала-ждала на їжачка, зголодніла, розлютилася. "І що ці їжаки собі дозволяють! – думає. – Розпустила я їх. Зовсім знахабніли. Ні! Більше не буду такою доброю!

Вискочила вона з нори, побігла лісом і – це ж треба! – раптом помітила неподалік маленького їжачка.

– Стривай! – закричала вона. – Ти куди від мене тікаєш? Зараз наздожену та з'їм!

Як почув це їжачок, так і дременув що було сили. Але ж де йому тягатися з лисицею!

Ось-ось лисиця їжачка наздожене. Ось-ось схопить. Вже лапою хвостик зачепила. Вже зубами клацнула.

Аж тут раптом побачив їжачок прямо перед собою здоровенну купу ялиці. Її, мабуть, мурахи сюди натягали. Зловчився їжачок і – шур-шур-шур! – в одну мить закопався в самісіньку середину купи. Навіть на уколи не звернув уваги – так поспішав!

Почала лисиця купу лапами та мордою розгрібати – морду поколола, скалки у лапи позаганяла. Заверещала від болю.

"Нічого, – думає, – все одно від мене не втечеш!"

І причаїлася неподалік.

Година минула, друга, третя... Не витримала лисиця, говорить:

– Виходь, їжачку, по-доброму. Все одно я тебе дочекаюся.

А їжачок не відповідає. Мовчить їжачок, ніби нікого в купі й немає.

День минув, настала ніч.

– Їжачку, гей, їжачку! Ти ще тут? – запитує лисиця.

Не відповідає їжачок. Пригрівся. Спить. З боку на бік перевертається. І здається йому уві сні, що хтось його в спину коле.

Вранці прокинувся, потягнувся. Спросоння спочатку нічого не міг зрозуміти, а потім пригадав усе, що з ним учора сталося, і прислухався: чи не чути лисиці? Ні, начебто тихо...

І вирішив тоді їжачок: "Вигляну на хвилинку! Побачу лисицю – назад сховаюся".

Виліз із купи. Поки озирався, лисиця вже тут як тут! Хап його лапою! Та як заверещить:

– Ой-ой-ой! Боляче!

Відскочила вбік, озирнулася. Бачить: сидить біля купи дивний звір, увесь утиканий голками.

Злякалася лисиця, питає:

– Ти хто такий?

Мовчить їжачок, не второпає: чому лисиця його не впізнає?

А лисиця знову:

– Ти їжачка не бачив?

Тут їжачок збагнув, що з ним щось сталося, і каже:

– Бачив! Він у купі сидить, зуби точить. Хоче тебе, лисице, з'їсти! – Сказав – і бочком у кущі, поки лисиця не здогадалася, то він і є їжачок.

Біг-біг, трапилося йому на шляху озеро. Глянув їжачок на себе у воду, і одразу йому все стало ясно.

А вдома їжачиха плаче, побивається, сльозами заливається:

– Де ти, мій любий їжачку! Невже лисиця тебе з'їла? Як мені жити без тебе, як дітей виховувати?

Аж тут раптом чує: хтось у двері стукає.

– Хто там? – запитує їжачиха.

– Та це ж я, твій їжачок!

Зраділа їжачиха, відчинила двері та так і обмерла:

– Що це з тобою, їжачку? Що лисиця з тобою зробила?

А їжачок сміється-заливається:

– Не страшна нам тепер лисиця!

І розповів дружині про все, що з ним сталося.

А незабаром і решта їжаків голками обзавелися. З тих пір тільки в голчастих шубах і ходять.

А лисиця на зайців полювати почала. Тепер завжди напівголодна бігає. Адже зайці прудкі – їх важко наздогнати.

Автор: Лунін В.; ілюстратор: Чорная О.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2025 Валерія Воробйова