Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Микола Сингаївський

Їжакова книжка

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Костянтин Золотов

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7   

Їжачок-співачок

А їжачка того, що жив край бабиного городу, називали ще їжачок-співачок. І всі знали, що він дуже любив пісню. Надвечір, ідучи з поля, заспівають жінки, і їжачок тут як тут. Вийде зі своєї схованки, сяде зручніше та непомітніше, і слухає, слухає давні співи-переливи людської душі.

Здається, він і сам народився, щоб співати. Та жаль – голосу не має. Душа їжачка так і живе піснею, а голосу не чути. І стає інколи йому так боляче, гірко до сліз. Все на світі співає. Комар і той голос подає, та свою комаринську витинає. А йому, чия душа в пісню ллється, ні та й ні. Не дано їжакові такого щастя.

Якось він заслухався у ніжну та щемну мелодію, що, здається, кінця-краю не має. Уже й місяць зійшов. І зорі, які тільки були в небі, до землі засвітились. Наче самі ту мелодію слухали. А вона понад селом, над лугом, над бабиним городом пливла, мов крилами лопотіла. Листя на деревах заслухалось – не шелесне. Трави до землі припали – завмерли від того пісенного чару. Верби над ставом не ворухнуться. Всіх і все диво-пісня зачарувала.

І не втерпів їжачок. Не втримався.

– Ні, таки заспіваю, – сам до себе промовив. – Заспіваю про те, що нема в мене пісні. А коли нема пісні, то й долі немає. Що вродився колючим, та не співучим. Що тихе життя моє ніколи не стане піснею.

І від того жадання покотилась у їжачка з очей гаряча до болю сльоза. Ой, якби-то ви знали, як забаглося йому заспівати тоді. Як нестерпно билося його серце. Як душа прагнула виспіватись.

Та дива, на жаль, не сталося. Їжачок наче засоромився свого зухвальства. І як він міг так подумати, так насмілитись. Не соловей же він, зрештою. І з дроздом не змагався. Витер він гірку сльозу свого нещастя, щоб ніхто часом не помітив. І ще довго-довго слухав живу, неспокійну радість людської душі. Це був дивовижний і, як дитина, добрий та лагідний їжачок. Він дуже любив пісню.

А пісня його любила.

Їжакова книжка

Їжачок і струмок

От вони і зустрілись – швидкий струмок і повільний, неквапний їжачок-лісовичок. Їжак підійшов якомога ближче до струмка. Придивився, прислухався... Легко та вільно біжить струмок, ні словом не обізветься, наче нічого й не помічає.

Тоді їжачок сам починає розмову:

– Як не поспішаєш, а від мене не втечеш.

Струмок промовчав, ніби й не чув: А їжачок знову за своє:

– Поспішай – не поспішай, не покинеш ти наш край. Струмок зупинився на мить, наче розгнівався:

– Говори скільки завгодно, а мені до річки треба. А з річкою – вже й до моря.

На ту струмкову зухвалість їжачок ще вагоміше слово знайшов, ще рішучіше запитав:

– А чого ж то, струмоче, ти все течеш-течеш, та не витечеш? Мабуть, дуже гарно та затишно в моїй долині.

А струмок у відповідь ще голосніше:

– Не витечу, бо ж тоді тобі ні краплі не зостанеться. Та їжачок-хитрячок не забарився зі словом:

– Поспішай собі, поспішай... Та знай, що мене і джерельце напоїть, з якого і сам ти починаєшся.

Задумався струмок, ніби аж зупинився. А й справді, чого поспішати? Джерельце не поспішає. І їжачок не квапиться...

Зітхнув струмок чистою джерельною водою, наче засвітився. Та до їжака таким ласкавим голосом:

– Чого нам, їжаче, сперечатись? Якщо хочеш напитись – напийся. А тільки з думками не крийся. Я ж і поспішаю до тебе, аби швидше води принести. Щоб і ти відчув мою ласку, а не лише давню та довгу казку.

Їжакова книжка

Їжачок-помічничок

Іде їжачок лісом, свою думу думає. Думає-гадає: стільки голок має, а нікому щось пошити чи полатати.

Коли це лисиця йому назустріч. Шерсть у лисиці повисмикувана, – шкіра на боках світиться, хвіст обскубаний, обвислий. Непереливки лисиці-сестриці. Вочевидь, десь на курнику чи на птахофермі почастували.

Подумав їжачок та й каже:

– Давай, сестричко, твою одежу полатаю. Голок он скільки маю.

А лисиця у відповідь:

– Не такі шевці шили, та нічого путнього не зробили. Чи ж маю свою дорогу шубу такому недбайлу в руки віддавати.

Їжачок лише посміхнувся. Та й далі рушив. Ліс великий – роботи вистачить. А тим паче їжаку-трудівнику. Іде він – свою думу думає. Раптом дивиться – на лісовій галявині сорока пір'я своє збирає, до хвоста чіпляє. А воно аж ніяк не тримається. Мабуть, так летіла, що й пір'я згубила.

– А що, сороко, трапилась морока, то давай хвоста полатаю. Голок он скільки маю.

Та сорока і слухати не схотіла. Наче глузуючи, заскрекотіла:

– Чи ж тобі, їжаче-небораче, таке діло довірю. Та це ж робота он для якого майстра. А тобі лише мишам допомагати, їхні хвости латати.

Не образився їжак на сорочий глум, пішов далі. Іде та й іде, коли дивиться, на узліссі заєць свого кожуха латає. Латає та життя проклинає. Надворі весна вже, а в нього кожух білий, – звідусіль зайця видно. Чимскоріше треба новий кожух пошити.

Привітались. А їжак до нього:

– Чим допомогти, друже? Голок он скільки маю – всім допомагаю.

– А чого ж, – погодився заєць, – кожух шити – не воду варити.

Взялись вони разом, і діло на лад пішло. Голка за голкою – все вміло, все ловко. Сірий кожушок до лиця зайцю. Тепер менше помітний сіромаха. І під кущем причаїтись можна, і в полі не так видно. А все тому, що їжак неабиякий кравець. І голки має, і діло знає.

Їжакова райдуга

Вийшов з лісу їжак – лугом-полем побродити.

А тут раптом дощ припустив. Наче з відра линув. Не дощ, а дощисько. Справжня тобі злива. Припустив – не перестає.

Їжакові нікуди дітись. Згорнувся клубочком, принишк. Треба якось перебути, перечекати.

Та раптовий дощ як з'явився – так і скінчився. Сонце в небі заграло.

Ще яскравіше стало. А на їжакових голках дощинки так і лишились, мов приросли.

А в тих краплях-дощинках райдуга спалахнула. Всіма кольорами грає, піниться.

Всіма барвами переливається. Іде їжак – райдугу несе. І рознесли чутку сороки:

– Їжак райдугу спіймав! Їжак райдугу вполював! З-під куща вискочив заєць:

– І справді...

Вибігла лисиця з нори:

– Ой лишенько...

Глянула білка з дупла:

– Так-так...

А їжак і вухом не веде. Мовби і не чує, що звірі з його райдуги дивуються.

Їжакова книжка

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова








Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку 4149499149111393

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2021 Валерія Воробйова