|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Микола Сингаївський
Їжакова книжка
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Костянтин Золотов
Моєму синові Ярославу,
коли він був маленьким,
присвячую.
Автор
Про «Їжакову книжку»
Пам'ятаю, перший живий звірок, якого я побачив у нашому краї, був їжак. Та й зустрівся з ним не в дрімучому лісі, а побіля хати. Вийшов у сад і раптом бачу – ворушиться горбок, а на ньому листя.
Я підійшов ближче, розгріб листя, а на мене зиркнули очі дивного звірка. І вже переді мною завмер колючий клубочок. Не ворухнеться, не здригнеться. Незворушний горбок та й годі. А то ж не горбок, а їжачок.
Здавен мовиться в народі: «Колючий, мов їжак. Їжакуватий. Чуб, наче у їжака...» А ще: їжачок-хитрячок, їжачок-добрячок, їжачок-хазяйничок...
Отже, як бачимо уже з самих народних прикмет, їжак – це передовсім характер. І звичайно ж, мій улюблений звірок.
З тих найменших років, від першої зустрічі, я, здається, не розлучався з ним. І в лісі, і в лузі, і в саду, в книжках і на малюнках завжди їжачок ішов мені назустріч.
Про їжакові пригоди я не раз розповідав нашій любій малечі. І вже певен, що мій звірок подобається всім без винятку.
Слухайте ще, будь ласка.
Звідки у їжака колючки
Давно-давно колись народився їжачок без колючок. А в лісі, де він з'явився, звірини всілякої – видимо-невидимо, лічено-незлічено.
Їжачок маленький, кругленький. І без колючок. Всі на нього дивляться. Всім якось дивно, – їжачок і без колючок. Кожне очима його пасе. І ведмідь, і лисиця, і навіть грізний вовк усе ближче до нього підходять та приглядаються. Та наче аж зубами клацають.
А в їжачка – то мурашки поза шкірою бігають, то в жар його кидає, то серце від страху завмирає.
І раптом він зовсім перелякався. Думає, треба втікати, поки живий. Поки ще шкура ціла.
Та й дременув щодуху з лісу. Біжить, котиться поміж травами, кущами, чагарниками. З усіх сил втікає, не оглядається і не зупиняється. А йому здається, що ведмідь своїм ведмежим голосом над самісіньким вухом реве: «Гу-гу-гу, дожену!»
Їжачок ще швидше котиться. Всі сили напружує. Через ярки, вибалки перестрибує. Та раптом чує, об дерева б'ється, відлунює розлютований голос вовка:
– Так, так, їжак. То про вовка промовка: не втечеш від мене! Не сховаєшся!
У їжачка від страху мало серце не вискочить. Забіг він у гущавину, причаївся, принишк. Коли це лисиччин улесливий голос:
– Ага, їжаче-земляче, від лисиці так не годиться втікати.
Їжачкові здалося, що серце геть вискочило. І він завмер. Він уже неживий. Тільки страх ще більше проймає. До кісток пропікає. У страху очі великі – від них і в лісі не сховаєшся.
– Тут і кінець мені, – вирішив їжак. – Що буде, те буде. Нехай розірвуть, розтерзають, з'їдять. Як не доведеться вмирати – смерть одна.
І від того страху, як від жахливого сну, прокинувся їжачок. Весь гарячий – вогнем горить. А серце ледве тіпається, ледь життя подає. Прокинувся, мов отямився їжачок, і раптом чує, – у нього колючки виросли. Вся шкіра у голках-колючках. А вони всі гострі, як шпичаки. Справжній тобі непідступний панцир.
«О, ні! – подумав їжачок. – Тепер я вам не дамся. Теперечки, ведмеді, вовки, лисиці, леви і всілякі там хижаки, я не боюся вас. Від страху колючки виростають. Зате страх і вижити допоміг мені».
Їжачок звично згорнувся в клубочок і знову ліг відпочити. Втікаючи, він дуже стомився.
Відтоді, з тих давніх часів він і живе в своєму голчастому кожушку, наче у захисному панцирі. Живе і страху не знає.
Сонце для всіх
Напевне, всі знають, що їжачок більше полюбляє ніч, аніж день. Вночі він полює на сонних комах, черв'яків та всяку всячину. І не віриться навіть, що за ніч їжачок стільки з'їдає, скільки сам важить: їжачок-нічничок.
Але суща правда і те, що і вдень він не байдикує, не марнує часу. Порядкує в домівці, постелю застеляє, дітей до роботи привчає. А ще – за погодою стежить. Їжаки по сонцю та по зорях і час, і погоду вгадують. Коли теплом повіє, коли холодом зав'южиться.
Тому їжачок-нічничок охоче повторює і звірятам, і птахам:
– Любіть сонце. Та не забувайте, що і місяць світить ясномісячно. Сонце для всіх, а місяць більше для мене, нічника, – чи то жартує, чи правду говорить їжак. І за ті жарти-примовки шанують його і птахи, і звірі. Поважають за його тихе, довірливе слово.
Не слухає, не зважає на нього тільки кріт-самітник. Наче й не вірить їжакові: мовляв, знаємо таких мудреців. Сам ночами полює, а мене сонцем зваблює. Дивись та видивляйся на те світило. А якщо звикнеш до нього, як тоді під землею жити? У нору ж з собою не візьмеш сонця. То, звісно, можна і без нього прожити.
Довго не вірив кріт-підземельник їжаковим словам.
Але ж даремно.
Бо і йому закортіло подивитись на велике сонце. Дуже вже хотілось хоч би одним оком глянути. Та надто ж боязливим вродився кріт-землерийник. Здається, що і світу білого боявся.
А коли нарешті зважився і виліз із своїх темних нір-хідників, то вмить осліп. Наче був покараний за те, що так довго боявся глянути в небо.
Правду казав їжачок:
– Любіть сонце. Воно змалку навчає на світ дивитись.
Мовчу та слухаю
Їжачок-городничок жив край бабиного городу. Жив та й жив собі. Там, під розлогим кущем калини, була в нього глибоченька і тепла нора. У ній і літував, і зимував їжачок. Та найбільше весну любив, з радістю завжди зустрічав її. Виглядав, як діти виглядають та чекають тепла після довгої зими.
А на старезній груші в бабусиному саду жив чорний, аж синюватий, шпак, що завжди заклопотаний був. Так його і називали: «Бабусин шпак». Непосидющий та роботящий був. День у день, з ранку до вечора господарює. Шугає та їжу добуває. Бо треба ж он яку сімейку нагодувати: шпачиху, кілька шпаченят-невмійок, поки підростуть та самі навчаться поживу знаходити. А крім того, й самому треба наїстись, щоб крила міцніше носили.
А що вже до співів охочий був. Не встигне заспівати, як усі по голосу впізнають. «То бабусин співає», – звертаються і діти, й дорослі один до одного. Не шпак, а справжній мастак до співів. І голос привабний має.
Щовесни прилітають шпаки до свого дупла на високій, кучерявій груші. І цієї весни не забарились. Не встиг прилетіти господар – як уже сповістив.
Та на весь голос, на всенький сад:
– А я вже тут. Прилетів і весну приніс. Ви, сплюхи, спите, а мені будити вас.
Так і викидає колінця. Як візьметься вихвалятись – нема ні спокою, ні впину.
– Чуєм, чуєм... – усміхається їжачок-городничок. – Якби не твій голос, то й весна б заспала. Вихваляйся, а я собі помовчу та послухаю.
Слідом за шпаком беруться горобці вихвалятись. Мовляв, і вони своїм цвіріньканням весну збудили. Що це вони її принесли в наш край. І цвіріньчать навперейми один одному.
Їжачок слухає та лише втішається з того. Чубаряться, галасують – прямо як на ярмарку.
Тільки синиця-розумниця сидить собі на вершечку дерева та зрідка нагадує про себе знайомою кожному пісенькою: ців-ців-ців-ців. Вона, синиця, ще взимку – в скрипучі морози та хуртовини весну віщувала. І своїм лагідним, дзвінкотючим голосом наче прискорювала її прихід.
А нині шпаки та горобці не вгавають. Змагаються, хто голосніше скаже, що то він і ніхто інший приніс на крилах весну-красну. Що то, мовляв, його заслуга. Його недремна турбота-робота.
Їжакові давно знайомі пташині вихваляння. Нехай виспівують, що і його начебто не весна розбудила, а вони – шпаки та горобці.
«Я собі мовчу та слухаю», – лукаво усміхається їжачок.
Хіба ж доведеш хвалькові-шпакові, що весна приходить сама. Що у неї свій календар, у якому кожен день починає сонце. І люди, як і весна, і птахи та звірі, чекають його з нетерпінням. І кожен співає йому свою, найдзвінкішу пісню-веснянку.
А він, їжачок-городничок, щовесни охоче слухає ту очікувану давню пісню. Завжди і залюбки слухає.
Тож і дякує від усього серця:
– Спасибі тобі, весно!
– Спасибі тобі, веснянко!
– Мовчу та слухаю.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова