Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
Усі категорії |
Алан Мілн
Переклад українською – Леонід Солонько
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Борис Діодоров
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Вінні-Пух забрів у Дрімучий Праліс і зупинився перед колишнім Совиним Замком "Каштани". Тепер цей замок був геть не схожий ні на який замок. Найбільше він скидався на звичайне повалене дерево, а коли житло так дуже змінюється, то це означає, що й господареві настав час спробувати перемінити свою адресу.
Сьогодні вранці Пух знайшов у себе під дверима ТАЄМНИЧЕ ПОВІДЬОМЛЕННЯ:
"Я НАШУКУЮ НОВУ АДРИСЮ
ДЛЯ СУВИ ТИ ТАКОЖ КРОЛИК"
І доки він сушив голову, що б це могло означати, прийшов Кролик і прочитав йому Повідомлення вголос.
– Я всім понаписував такі листи, – сказав Кролик. – Хочу розтлумачити їм, що до чого, щоб вони теж шукали нову адрисю, тобто нове житло для Сови. Ну, пробач, я дуже поспішаю, бувай здоров! – І він побіг далі.
Пух неспішно почалапав за ним. Він мав серйознішу справу, ніж підшукування нового житла для Сови; йому треба було придумати Хвалебну Пісню про її старе житло. Ще багато-багато днів тому він пообіцяв Пацеві це зробити, і відтоді, тільки-но вони з ним зустрічалися, по Пацеві (хоча він нічого й не казав) відразу було видно, про що він не каже. І коли хтось тільки згадував про пісні чи дерева, про мотузки чи нічні бурі, Паць увесь рожевів – від кінчика рильця до ратиць – і квапливо переводив розмову на щось інше.
"Але не так це легко, – промовив подумки Пух, споглядаючи те, що колись було Совиним Замком. – Бо Вірші, а особливо Пісні – це не такі штуки, які ВИ ЗНАХОДИТЕ, коли вам заманеться, це такі штуки, які самі НАХОДЯТЬ НА ВАС. І все, що ви можете зробити, – це піти туди, де вони можуть на вас найти".
І Вінні-Пух терпляче чекав...
– Ну, – сказав він нарешті після довгого чекання, – тепер я, мабуть, можу й почати: "Лежить, простягшись на весь Ліс, Каштан, що гордо й пишно ріс", бо він таки справді гордо й пишно ріс, а тепер ось лежить... А що вийде далі – побачимо.
А вийшло ось що:
ХВАЛЕБНА ПІСНЯ Лежить, простягшись на весь Ліс, Ой, жах! То лютий ураган – Агов! – почувся голосок, – І ось Герой орлом злетів О славний Пацику! Тобі Ти біг, а в цей час, мабуть, там І скоро Всі-Всі-Всі прийшли В ній я славлю Паця, |
– Ось так, – сказав Пух, проспівавши пісню тричі. – Вийшло не те, що я думав, але щось та вийшло. Тепер треба піти і заспівати все це Пацеві.
* * *
"Я НАШУКУЮ НОВУ АДРИСЮ
ДЛЯ СУВИ ТИ ТАКОЖ КРОЛИК"
– Що все це означає? – спитав Іа-Іа.
Кролик пояснив.
– А що сталося з її старим житлом?
Кролик пояснив.
– Мені ніколи нічого не розповідають, – сказав Іа-Іа. – Ніхто мене не інформує. У п'ятницю, за моїми підрахунками, мине сімнадцять днів, відколи зі мною востаннє розмовляли.
– Ну, сімнадцять – це ти перебільшуєш...
– Наступної п'ятниці, – пояснив Іа.
– А сьогодні субота, – сказав Кролик, – отже, тільки одинадцять днів. До того ж я сам особисто був у тебе тиждень тому.
– Але бесіди не відбулося, – сказав Іа. – Не було обміну думками. Ти лише гукнув "Здоров!" – і тільки я тебе й бачив. Поки я обмірковував, що відповісти, твій хвіст мигнув уже на пагорбі кроків за сто звідси. Я намірився був сказати: "Що-що?", та вчасно зрозумів, що вже запізно.
– Ну, я дуже поспішав.
– Спершу повинен говорити один, а тоді – другий, – вів далі Іа. – По черзі. Інакше це не можна вважати за бесіду. "Здоров!" – "Що, що?" На мій погляд, така розмова нічого не дає. Особливо, коли надходить твоя черга говорити, а ти бачиш тільки хвіст свого співбесідника. Та й то ледь-ледь.
– Ти сам винен, Іа. Адже ти ніколи нікого з нас не провідуєш. Закопався тут і чекаєш, щоб усі приходили до тебе. А чому б тобі самому не завітати іноді до нас?
Іа замислився:
– У твоїх словах, Кролику, мабуть, щось є, – сказав він нарешті. – Я й справді нехтував вашим товариством. Треба мені більше крутитися на людях. Треба відповідати на візити.
– Ото ж бо, Іа. Заходь до кожного з нас у будь-який час, коли тобі заманеться.
– Дякую, Кролику. А якщо хтось і скаже голосно: "Знову приперся цей Іа!", то я можу й вийти.
Кролик нетерпляче переступав з лапи на лапу:
– Ну, гаразд, – сказав він, – мені час бігти. Сьогодні в мене роботи по самісінькі вуха.
– Бувай здоров, – сказав Іа.
– Що-що? А-а, бувай здоров. І якщо ти, бува, набредеш на пристойне житло для Сови, обов'язково повідом.
– Можеш на мене покластися, – сказав Іа.
І Кролик пострибав далі.
* * *
Пух розшукав Паця, і вони разом знову подалися до Дрімучого Пралісу.
– Пацю, – сором'язливо сказав Пух, після того як вони довго йшли мовчки.
– Що, Пушку?
– Пригадуєш, я казав, що треба створити Хвалебну Пісню? Ти сам знаєш ПРО ЩО.
– І ти її створив? – спитав Паць, рожевіючи з кінчика рильця. – Ой, невже ти справді створив?..
– Справді, Пацику.
Рожева барва повільно попливла від Пацевого рильця й почала заливати йому вуха.
– Таки справді-справді? – охриплим голосом спитав Паць. – Про... про... той Випадок, Коли?.. І вона вже зовсім-зовсім готова?
– Авжеж, Пацику.
Кінчики Пацевих вух спалахнули. Він замірився щось сказати, але навіть після того, як кілька разів прокашлявся, нічого не вийшло.
Тоді Пух повів далі:
– У ній сім куплетів.
– Сім? – перепитав Паць, силкуючись говорити якнайбайдужіше. – Адже ти нечасто створюєш пісні на сім куплетів, правда, Пуше?
– Ніколи, – сказав Пух. – Такого, здається, ще не бувало.
– А інші її вже чули? – спитав Паць, на хвильку затримавшись – певна річ, тільки задля того, щоб підняти гілочку й відкинути її геть з дороги.
– Ні, – сказав Пух. – Я не знаю, як тобі буде приємніше: якщо я заспіваю її ЗАРАЗ чи тоді, коли ми зустрінемо інших і я заспіваю її ДЛЯ ВСІХ?
Паць трохи подумав:
– Я, Пуше, думаю, що мені було б найприємніше, якби ти заспівав її мені зараз... а... а потім ще раз заспівав її для нас усіх. Бо тоді всі її почують, а я скажу: "А-а, так-так, Пух мені казав" – і вдаватиму, ніби я зовсім не слухаю".
І Пух заспівав Пацеві Хвалебну Пісню – всю від першого до сьомого куплета, а Паць тільки стояв та мовчки червонів. Адже ніколи й ніхто ще не співав про нього, про Паця, що він такий цяця. І коли пісня скінчилася, Пацеві дуже закортіло попросити Пуха, щоб він повторив один куплет іще раз, але Паць засоромився. Це був той самий куплет, що починався словами: "О славний Пацику! Тобі Хвалу співаю!.. "Він відчував, що початок цього куплета з погляду поезії вийшов особливо вдалий.
– Невже я все оте зробив насправді? – нарешті промовив Паць.
– Та бачиш, – сказав Пух, – у поезії, тобто у віршах, піснях... Одне слово, ти все те зробив, Пацю, бо пісня каже, що ти це зробив. Так усі вважають.
– Ой! – сказав Паць. – А мені... мені здавалося, що я трохи тремтів. Звісно, тільки спочатку. А пісня каже: "Ти не боявся, не тремтів!" Ось тому я й спитав..
– Ти тремтів У ДУШІ, – сказав Пух, – і для такого Маленького Пацика, як ти, це навіть хоробріше, ніж зовсім не тремтіти.
Паць від щастя глибоко зітхнув і поринув у роздуми про себе. Виходить, він був ХОРОБРИЙ!
Коли Пух із Пацем наблизилися до колишнього Совиного замку, то побачили там усіх, окрім Іа. Крістофер Робін пояснював кожному по черзі, що робити, а Кролик після нього перепояснював кожному по черзі те саме – на той випадок, якщо хтось чогось недочув, і тоді всі разом бралися до роботи. Вони десь роздобули мотузку і, мов підйомним краном, витягали стільці, крісла, картини та всілякі інші речі зі старого Совиного Замку, щоб усе це було готове для переїзду до замку нового. Усі манатки Кенга зв'язувала в клунки і раз по раз гукала до Сови: "Я гадаю, тобі не потрібна оця стара засмальцьована ганчірка. Правда? І оце простирадло теж нікуди не годиться, воно абсолютно діряве!", на що Сова обурено відповідала: "Ні, годиться!.. А ТО зовсім не ганчірка, то моя шаль!"
Крихітка Ру тільки те й робив, що зникав у руїнах Совиного Замку, а тоді вигулькував звідти верхи на черговому предметі, який спускали мотузкою, і це трохи нервувало Кенгу, бо вона не могла за ним устежити. Може, тому вона й стала картати Сову, мовивши, що її дім – це просто свинюшня – стільки в ньому бруду; навіть дивно, що він не завалився раніше. "Ви тільки погляньте, як зацвіло в отому кутку! Там виросли поганки!"
Сова глипнула в куток, здивувалася, а далі глузливо реготнула й пояснила, що то її губка і що коли вже не можуть відрізнити звичайної губкової мочалки від поганок, то – нічого сказати – в добрі часи ми живемо!
– Гай, гай!.. – сказала Кенга, а Крихітка Ру прожогом метнувся в дім і запищав:
– Я мушу подивитися на Совину губку! Ага, ось вона! Ой Сово, це не губка, це ляпка! Сово, ти знаєш, що таке ляпка, га? Це коли твоя губка вся розляпа...
Тут Кенга квапливо його перебила: "Ру, любий!", адже неввічливо розмовляти так з особою, яка вміє написати слово ВІВТОРОК.
Коли надійшли Пух із Пацем, усі дуже зраділи. Вони припинили роботу, щоб трохи перепочити та послухати нову Пухову пісню.
І от, коли вони всі сказали, що ця пісня – Чудова-Пречудова Хвалебна Пісня, Паць ніби зовсім байдужим голосом спитав: "А що, правда, гарна пісенька? Тобто я хотів спитати, як вона вам?.."
– Ну, а де ж новий замок? – спитав Пух. – Ти знайшла його, Сово?
– Вона знайшла для нього назву, – сказав Крістофер Робін, ліниво покусуючи травинку. – Отже, зараз їй не вистачає тільки самого замку.
– Я назву його ось як, – поважно мовила Сова й показала громаді те, над чим вона чарувала, – невеличку дощечку, на якій було вималювано яскравою фарбою:
СОВУШНИК
І саме в цю урочисту, хвилюючу мить хтось вискочив з лісу і налетів на Сову. Дошка впала на землю, і до неї кинулися Паць та Крихітка Ру.
– А-а, це ти! – сердито сказала Сова.
– Привіт, Іа, – сказав Кролик. – Нарешті завітав до нас! Де ж ти був?
Проте Іа не звернув на них жодної уваги:
– Доброго ранку, Крістофере Робіне, – промовив він, відштовхуючи Паця та Крихітку Ру.
Умостившись на СОВУШНИК, Іа спитав:
– Ми тут самі?
– Самі, – сказав Крістофер Робін, подумки усміхаючись.
– Мені сказали – крилата чутка долетіла й до мого Закутку Лісу, що якась Особа нібито шукає собі дім. Цей дім для неї я вже знайшов!
– Молодець! – приязно сказав Кролик.
Іа покосився на нього через плече і знов обернувся до Крістофера Робіна.
– Щось утрутилося в нашу розмову, – голосно прошепотів Іа. – Однак не будемо зважати. Словом, якщо ти, Крістофере Робіне, хочеш, то ходімо зі мною, і я тобі дещо покажу.
Крістофер Робін скочив на ноги:
– Ходімо, Пуше! – сказав він.
– Ходімо, Тигро! – гукнув Крихітка Ру.
– Може, й ми... підемо, Сово? – спитав Кролик.
Іа заперечливо помахав їм ногою:
– Ми з Крістофером Робіном ідемо на прогулянку, – сказав він. – На ПРОГУЛЯНКУ, а не на товчок! Якщо він хоче взяти із собою Пуха та Паця – я вітаю таке товариство, але ж треба, щоб ми могли вільно Дихати!
– Гаразд, чудово! – сказав Кролик, радіючи, що йому випадає нагода як слід покомандувати. – А ми тим часом і далі будемо вивантажувати речі. Гей, Тигро, де мотузка? Сово, що там таке?
Сова, яка лише тепер побачила, що її нова адреса із СОВУШНИКА перетворилася на МАЗАНИНУ, суворо кахикнула в бік Іа, але нічого не сказала, тож ослик поплентався за своїми друзями, несучи на собі значну частину СОВУШНИКА.
Невдовзі усі троє вже наближалися до хатки, що її знайшов Іа-Іа. Але ще до того, як вони підійшли до неї, Паць став підштовхувати ліктем Пуха, а Пух – Паця, й обидва казали один одному: "Це вона." – "Не може бути!" – "А я тобі кажу – вона!
І коли друзі підступили до хатки впритул, то виявилося, що це справді ВОНА.
– Ось! – гордо мовив Іа-Іа, зупиняючись перед порогом Пацевої хатки. – І дім, і табличка з написом, і все таке інше!
– Гай-гай! – вигукнув Крістофер Робін, не знаючи, що робити – сміятися чи плакати.
– Ось найпідхожіше житло для Сови. Як ти гадаєш, маленький Пацику?
І тоді Паць зробив Шляхетну Справу. Він зробив її наче в якомусь дивному сні, пригадуючи всі ті чудесні слова, що їх уклав Пух у Хвалебну Пісню.
– Еге, це найпідхожіше житло для Сови, – сказав він великодушно. – Я сподіваюся, що Сова буде в цій хатці дуже щаслива! – І Паць двічі ковтнув слинку, адже він і сам був у цій хатці дуже щасливий.
– А яка твоя думка, Крістофере Робіне? – спитав Іа-Іа з тривогою в голосі, відчуваючи, що тут щось не так.
Крістоферові Робіну треба було спершу з'ясувати одне питання, і він думав, як це краще зробити.
– Ну, – сказав він нарешті, – це дуже гарна хатка і, якщо Совиний замок звалило вітром, то мусить же вона кудись переїхати? Га, Пацю? Що б ти зробив, якби твою хатку звалило вітром?
Та перш ніж Паць устиг придумати відповідь, замість нього відповів Пух:
– Він переїхав би до мене і жив зі мною, – сказав Пух. – Правда, Пацю?
Паць міцно потис йому лапу.
– Дякую тобі, Пуше! – сказав він. – З великою радістю!
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова