Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Алан Мілн

Вінні-Пух та його друзі

Переклад українською – Леонід Солонько
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Борис Діодоров

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20   

ПРИГОДА ШІСТНАДЦЯТА,
У якій Вінні-Пух вигадує нову гру і до неї прилучається Іа-Іа

На той час, коли річечка добралася до краю Лісу, вона дуже виросла – виросла майже у справжню Річку. І, ставши дорослою, вона перестала крутитися, перекидатися і скакати, як раніше, в дитинстві, а плинула тихо й спокійно. Бо ж тепер вона знала, куди прямує, і казала сама до себе: "Поспішати не варто. Колись усі там будемо".

Зате всі маленькі струмки, які впадали у неї, невтомно гасали лісом туди й сюди, бо їм ще треба було так багато побачити і так багато пізнати!

Широка стежка, – така широка, що її можна було б назвати навіть битим шляхом, – вела із Широкого Світу в Ліс, але перед тим, як потрапити до Лісу, вона мала перейти через цю Річку. І от саме на тому місці, де Битий Шлях зустрічався з Річкою, був дерев'яний місток – завширшки, як і сам Битий Шлях – з дерев'яними бильцями по обидва боки.

Крістофер Робін, коли б захотів, міг вільно покласти підборіддя на верхню поперечку билець, але куди цікавіше було стати ногами на нижню поперечку, перехилитися через бильце й дивитися вниз на Річку, що повільно плине кудись у далечінь.

Вінні-Пух, коли б захотів, міг вільно покласти підборіддя на нижню поперечку; але куди цікавіше було лягти на живіт, просунути голову під поперечку й дивитися вниз на Річку, що повільно плине кудись у далечінь.

Що ж до Паця та Крихітки Ру, то вони тільки так і могли помилуватися Річкою, бо були надто маленькі й не діставали до жодної поперечки. Вони просто лягали під поперечку й дивилися вниз на Річку... А Річка текла собі й текла, повільно й тихо, бо ж поспішати їй було нікуди.

Одного разу дорогою до містка Вінні-Пух надумався скласти якогось віршика про шишки, бо скрізь довкола лежало безліч ялинових шишок, а у Вінні-Пуха був поетичний настрій. Він підняв одну шишку, подивився на неї і промовив:

– Це дуже гарна шишка, і звичайно, вона мусить із чимось римуватися.

Спочатку Вінні-Пух нічого не міг придумати, але згодом у його голові викрутилося таке:

Яка велика шишка! –
Як голова у Пушка!
Ото б такі малини
Родили ці ялини!

– Хоч це й неточно, – сказав він, – бо шишка, усе ж трохи менша, ніж моя голова.

У цей час Пух зійшов на місток, але через те, що він не дивився собі під ноги, він об щось спіткнувся – шишка вислизнула в нього з лап і впала в Річку.

– От напасть, – сказав Пух, побачивши, як шишка повільно запливає під міст. Він рушив назад, щоб узяти іншу шишку, котру також можна було б заримувати. Але раптом він подумав, що краще просто помилуватися Річкою, бо день же такий ясний та погожий. Отож Вінні-Пух ліг на живіт і став дивитися вниз на Річку, що повільно плинула кудись у далечінь...

І зненацька з-під мосту з'явилася його шишка, яка також повільно плинула кудись у далечінь!

Вінні-Пух та його друзі

– От чудасія! – сказав Вінні-Пух. – Я впустив її з того боку, а вона випливла з цього! Цікаво, чи всі шишки так роблять?

Він пішов і назбирав повні лапи шишок...

Так! Усі вони робили те саме, що й перша!

Тоді він кинув дві шишки одразу, перебіг на протилежний бік мосту і став чекати, яка з них випливе першою. І одна з них справді випливла першою, а що шишки були однакові, Пух не знав, чи то була та сама, на яку він загадав, чи інша. Тоді він ще раз кинув дві шишки, тільки одну більшу, а другу меншу, і більша випливла першою, як він і загадав, а маленька випливла останньою, як він теж загадав, – отже Пух виграв аж двічі!..

І на той час, коли Вінні-Пух пішов додому полуднувати, він уже виграв тридцять шість разів і програв двадцять вісім. Інакше кажучи, він виграв... Спробуйте САМІ відняти від тридцяти шести двадцять вісім, і ви дізнаєтесь, на скільки разів Пух виграв більше. Або на скільки менше програв, якщо вам так цікавіше...

Так народилася гра, яку потім назвали "Пушишка", на честь Вінні-Пуха, який її винайшов і навчив у неї гратися всіх своїх друзів. Але пізніше замість шишок вони стали кидати в Річку палички, бо палички легше розрізняти, а гру назвали просто "Палички", і в цій назві від Пуха зосталася одна лише буква "П", а від шишок не зосталося взагалі нічого.

Одного чудового дня Пух, Паць, Кролик та Крихітка Ру гралися в Палички. Вони кидали їх у воду за командою Кролика, а потім чимдуж бігли на протилежний бік мосту, і всі разом дивилися вниз, чекаючи, чия паличка випливе першою. Чекати доводилося довго, бо Річка того дня була дуже й дуже лінива.

– А ось моя! – вигукнув Крихітка Ру. – Ні, не моя, чиясь інша! То не твоя, Пацю? Я думав, то моя, а вона не моя. Ось моя!.. Ні, теж не моя. То не твоя, Пуше?

– Ні, – сказав Пух.

– Мабуть, моя десь застрягла, – сказав Ру. – Кролику, в мене паличка-застрягалочка! Пацю, а твоя паличка – застрягалочка?

– Вони завжди пливуть довше, ніж вам здається, – сказав Кролик.

– Пацю, он твоя!.. – раптом сказав Пух.

– Моя сірувата, – сказав Паць, не наважуючись перехилятися далі, щоб не впасти в Річку.

– От, от! Я бачу саме її! Вона пливе в мій бік.

Вінні-Пух та його друзі

Кролик вистромився далі за всіх, виглядаючи свою паличку; Крихітка Ру підскакував, мов гумовий, і все наспівував:

Паличко, паличко, люба застрягалочко! Приплинь, приплинь, до мене прилинь!

А Паць страшенно розхвилювався, бо з'явилася тільки ЙОГО паличка, а це означало, що він виграє.

– Випливає! Он вона, о-о-н! – сказав Пух.

– А ти певен, що то моя? – схвильовано кувікнув Паць.

– Звичайно, певен, бо вона сіра. І велика. Ось вона підпливає! Дуже, дуже велика і... сіра... Ой, ні, це не вона. Це – Іа...

З-під мосту справді виплив Іа-Іа.

– Іа! Іа-а! – загукали всі разом.

Спокійно і незворушно, задерши до неба всі чотири ноги, Іа-Іа повагом плив за течією.

Вінні-Пух та його друзі

– Та це ж наш Іа! – захоплено запищав Крихітка Ру.

– Невже? – озвався Іа. – А я все думав: "Хто ж це такий?" – Іа потрапив у невеличкий вир і тричі обкрутився на одному місці.

– Я зовсім не знав, що ти також граєшся, – сказав Крихітка Ру.

– Я не граюся, – відповів Іа-Іа.

– Іа, що ти там робиш? – спитав Кролик.

– Можеш відгадувати до трьох разів, любий мій Кролику. Рию нірки в землі? Не вгадав. Скачу по гілках молодого дуба? Теж не вгадав. Чекаю, щоб хтось допоміг мені вибратися з Річки? Точно! Дайте Кроликові час подумати, і він завжди все відгадає!

– Ой Іа! – з розпачем вигукнув Пух. – А ЩО ж ми... я хочу сказати, а ЯК же ми... ти гадаєш, ЯКЩО ми...

– Саме так, – сказав Іа-Іа. – Одна з твоїх думок буде цілком слушна. Дякую тобі, Пуше.

– Диви, диви! Він крутиться на одному місці! – сказав Крихітка Ру, до нестями захоплений таким цікавим видовищем.

– А чом би й ні? – холодно озвався Іа-Іа.

– І я теж умію плавати! – гордо сказав Крихітка Ру.

– Тільки не кругом, – відповів Іа-Іа. – Кругом набагато важче. Сьогодні я взагалі не збирався плавати, – вів далі Іа, повільно обертаючись у тихому вирі, – та коли вже так сталося, то невимушене обертання справа наліво... чи, точніше, зліва направо – це моя особиста справа.

Настала тривала мовчанка, поки всі думали.

– Здається, я щось придумав, – озвався нарешті Вінні-Пух. – Але я не певен, що це те, що треба.

– Я теж, – сказав Іа-Іа.

– Кажи, Пуше, – сказав Кролик. – Що ти там придумав?

– Ну, якщо ми всі разом кидатимемо в річку каміння і все таке інше з ОДНОГО боку, то здіймуться хвилі, які приб'ють Іа-Іа до берега.

– Це просто чудова думка, – сказав Кролик, і Вінні-Пух знову повеселішав.

– Дуже чудова! – сказав Іа. – Коли я захочу, щоб мене ПРИБИЛИ, Пуше, я про це обов'язково повідомлю.

– А що, як ми ненароком поцілимо в Іа? – занепокоєно спитав Паць.

– Або що, як ми ненароком НЕ ПОЦІЛИМО в нього? – сказав Іа. – Добре обміркуйте всі ці можливості, Пацику, перш ніж почнете розважатися.

Та Вінні-Пух уже притяг найбільшу каменюку, яку лиш спромігся підняти, і перехилився над водою, тримаючи її в лапах.

Вінні-Пух та його друзі

– Я її не кину, я її просто впущу, Іа, – пояснив він. – Так я точно не промахнуся, тобто я хочу сказати, що ТАК я не потраплю в тебе. Можеш ти на хвилину перестати крутитися, бо це мені заважає?

– Ні, – сказав Іа-Іа. – Мені подобається крутитися.

Кролик відчув, що час йому взяти на себе командування.

– Слухай, Пуше, – сказав він, – коли я скажу "Давай!", ти впускай каменюку. Чуєш, Іа, коли я скажу "Давай!", Пух упустить свою каменюку.

– Щиро тобі вдячний, Кролику, але вірю, що про це я дізнаюся й без тебе.

– Пуше, ти готовий? Пацю, посунься трішечки вбік, ти йому заважаєш. Ру, відступися назад. Ну, всі готові?

– Ні, – сказав Іа-Іа.

– Давай! – скомандував Кролик.

Пух упустив каменюку. Почувся лункий сплеск, й Іа-Іа... зник.

Настала хвилююча мить, особливо для тих, що були на мості. Вони напружено вдивлялися у воду... І навіть Пацева паличка, яка в цей час випливла трохи попереду Кроликової палички, не втішила їх так, як можна було сподіватися.

А трошки згодом – саме тоді, як Вінні-Пух уже почав думати, що, мабуть, він обрав НЕ ТУ каменюку або НЕ ТУ річку, або ж НЕ ТОЙ день для своєї Блискучої Думки, – біля самого берега вигулькнуло щось сіре... Поволі воно все більшало й більшало... і нарешті стало ясно, що то Іа-Іа виходить з води.

Із радісним криком всі кинулися до нього і так дружно й завзято тягли його й підштовхували, що невдовзі Іа твердо став на сухе.

Вінні-Пух та його друзі

– Ой Іа, який же ти мокрий! – сказав Паць, помацавши ослика.

– Молодець, Пуше, – великодушно сказав Кролик. – Що правда, то правда: нам з тобою спала таки непогана Думка!

– Яка ще там Думка? – спитав Іа-Іа.

– Отак прибити тебе до берега.

– Прибити? Мене? – здивувався Іа-Іа. – Мене? Прибити? То ви гадаєте – мене прибили? Га? Та я просто пірнув! Пух пожбурив на мене велетенську каменюку, і, щоб вона, бува, не гепнула мені на груди, я пірнув і поплив до берега.

– Це неправда, ти не жбурляв, – прошепотів Паць Пухові, щоб утішити друга.

– Мені теж так здається, – схвильовано озвався Пух.

– Іа-Іа – він завжди так, – сказав Паць. – А я особисто вважаю, що ти придумав якнайкраще.

Це трохи втішило Пуха, бо коли ти Ведмідь із тирсою в голові й думаєш про справи, то іноді виявляється, що думка, яка здавалася тобі дуже розумною, поки вона була в тебе в голові, стає зовсім не такою, коли вона виходить назовні й на неї дивляться інші. Чи так це, чи ні, але Іа-Іа був щойно в Річці, а тепер його там не було, отже, нічого поганого Пух не вчинив.

– Як же ти туди впав? – спитав Кролик, витираючи ослика Пацевим носовичком.

– Я не впав, – відповів Іа-Іа.

– Але ж як ти...

– Мене ПХНУЛИ, – сказав Іа-Іа.

– Ой, – зацікавлено писнув Крихітка Ру, – тебе хтось штурхонув?

– Мене хтось ПХНУВ. Я стояв на березі Річки й думав. Завважте – ДУМАВ! – якщо хоч хтось із вас тямить, що означає думати. І раптом я відчув, що мене страшенно ПХНУЛИ.

– Ой Іа! – зойкнули всі в один голос.

– А ти певен, що ти не посковзнувся? – розсудливо спитав Кролик.

– Авжеж, я посковзнувся. Коли ти стоїш на слизькому березі Річки і хтось зненацька тебе пхне у спину, ти неодмінно посковзнешся. Хіба може бути інакше?

– Але хто ж це зробив? – спитав Крихітка Ру.

Іа-Іа не відповів.

– Мабуть, то Тигра, – знервовано сказав Паць.

– А як, по-твоєму, Іа, – спитав Вінні-Пух, – то був жарт, чи хтось ненавмисне?..

– А я не встиг подумати, Пуше. Навіть на дні Річки я не встиг себе запитати: "Що це – дружній жарт чи якась випадковість?" Лиш коли я виплив на поверхню, то впевнено сказав: "Мокра справа". Якщо ви тямите, до чого я веду.

– А де був Тигра? – спитав Кролик.

Але перш ніж Іа встиг відповісти, за спиною в них затріщав очерет, і звідтіля вийшов Тигра.

– Привіт товариству! – весело сказав Тигра.

– Привіт, Тигро, – сказав Крихітка Ру.

Вінні-Пух та його друзі

Кролик раптом страшенно набундючився.

– Тигро, – врочисто мовив він, – скажи по-чесному, що оце щойно сталося?

– Коли щойно? – спитав Тигра, трохи зніяковівши.

– Коли ти ПХНУВ Іа й він упав у Річку.

– Я не ПХНУВ.

– Ні, ти ПХНУВ, – понуро буркнув Іа.

– Ні, не ПХНУВ. Я ЧХНУВ. Не "П", а "Ч" – АП-ЧХНУВ. Мені просто закрутило в носі, а я випадково стояв позаду Іа-Іа й сказав: "Гррррра-а-а-апчччч-хи!!!"

– Що з тобою? – спитав Кролик, допомагаючи Пацеві підвестися з землі й обтрушуючи його. – Не треба лякатися, Пацю.

– Це я з несподіванки, – тремтячим голосом промовив Паць.

– Бачите, а каже не ПХНУВ! – озвався Іа-Іа. – А це що? Отак зненацька лякати! Дуже неприємна звичка. Мені байдуже – хай собі Тигра живе в Лісі, – вів далі Іа-Іа, – бо це великий Ліс і в ньому є вдосталь місця і для плигання, і для чхання. Але я не розумію, чому він повинен приходити в мій крихітний закуток Лісу, щоб мене ПХНУТИ? Головне, що в моєму закутку немає нічого вартого уваги. Звісно, для тих, кому смакує холод, сирість та колючки, він має свої принади, але в усьому іншому – це зовсім непримітний куточок, і якщо кому забагнеться ПХА...

– Я не П-хав, я Ч-хав, – уперто сказав Тигра.

– А хто тебе зна, – сказав Іа-Іа, – на дні Річки в цьому важко розібратися.

– Отож-бо й воно, – сказав Кролик. – Це все, що я можу сказати з цього приводу... Ага, ось іде сам Крістофер Робін, нехай скаже він.

Крістофер Робін наближався до Мосту в такому сонячному й безхмарному настрої, ніби, наприклад, двічі по дев'ятнадцять – це просто дрібниці, і думав про те, що коли він стане в такий день на нижню поперечку і перехилиться над Річкою, яка повільно тече кудись у далечінь, то він одразу дізнається про все-все на світі, і тоді він все це розповість Пухові, який поки що знає не все на світі.

Та коли Крістофер Робін підійшов до Мосту й побачив усіх своїх друзів, він зрозумів, що сьогодні день не такий, а геть зовсім інший, – день, коли щось треба зробити.

– Отже, справа така, Крістофере Робіне, – почав Кролик, – Тигра...

– Ніякий не Тигра, – заперечив Тигра.

– Хоч так, хоч сяк, а я опинився там, – сказав Іа-Іа.

– Але ж він, мабуть, не хотів цього, – сказав Пух.

– Він просто такий стрибучий, – сказав Паць, – і нічого не може із собою вдіяти.

– Тигро, ану, спробуй апчхнути на мене! – запищав Крихітка Ру. – Іа, зараз Тигра спробує апчхнути на мене, як на тебе. Пацику, як ти гадаєш...

– Ну годі, годі, – сказав Кролик, – не можна говорити всім одночасно. Головне – що скаже на це сам Крістофер Робін.

– Я просто ЧХНУВ, – сказав Тигра.

– Він ПХНУВ, – сказав Іа-Іа.

– Ну, може, я трішки П-ЧХНУВ, – сказав Тигра.

– Помовчте! – сказав Кролик, підвівши лапку. – Що думає про це Крістофер Робін? Ось що головне!

– Ну, – сказав Крістофер Робін, не зовсім розуміючи, про що йдеться. – Я думаю...

– Що-що? – сказали всі.

– Я думаю, що зараз ми всі разом підемо гратися в Палички.

Так вони і зробили.

І вірите, Іа, який досі ніколи не грав у цю гру, вигравав найчастіше!

А Крихітка Ру аж двічі впав у Річку.

Першого разу випадково, а вдруге зумисне, бо він побачив, що з Лісу виходить Кенга, і зрозумів, що йому все одно доведеться негайно йти спати. Тоді Кролик сказав, що й він піде з ним, а Тигра та Іа також пішли разом, бо Іа хотів розтлумачити Тигрі, як вигравати в Палички ("Треба пускати паличку з вихилясом, якщо ти, Тигро, тямиш, до чого я веду").

Вінні-Пух та його друзі

Отже, Крістофер Робін, Пух та Паць зосталися на Мосту самі. Довго-довго вони дивилися вниз на Річку, не промовивши жодного слова, і Річка також за цей час не промовила жодного слова, бо їй було дуже спокійно та гарно цього літнього теплого дня.

– А Тигра загалом – друзяка хоч куди, – спроквола сказав Паць.

– Звичайно, – сказав Крістофер Робін.

– Усі ми хоч куди, – сказав Пух. – Це моя така думка, – додав він. – Хоч я не певен, що я не помиляюся.

– Звичайно, ти не помиляєшся, – сказав Крістофер Робін.

Вінні-Пух та його друзі

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20   




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку: 5168745115737527
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2023 Валерія Воробйова