Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Алан Мілн

Вінні-Пух та його друзі

Переклад українською – Леонід Солонько
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Борис Діодоров

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20   

ПРИГОДА СІМНАДЦЯТА,
У якій приструнчують Тигру

Одного разу Кролик та Паць сиділи на ґанку Пухової хатки й слухали розповідь Кролика. Сам Вінні-Пух також сидів разом з ними.

Був дрімотний літній полудень, і Ліс був сповнений чарівно-колискових звуків, кожен із яких, здавалося, казав Пухові: "Не слухай Кролика. Слухай мене". Отож Вінні-Пух умостився найзручніше, аби не слухати Кролика, і тільки час від часу розплющував очі й казав "Ого!", а тоді заплющував очі знову й казав "Еге", а Кролик раз по раз серйозно перепитував: "Ти розумієш мене, Пацику?" – і Паць так само серйозно кивав головою, аби показати, що він розуміє геть усе.

– Так от, – сказав Кролик, дійшовши, нарешті, до суті справи, – Тигра останнім часом так розплигався, так розстрибався – одне слово, став таким вискочнем, що його слід приструнчити. Як ти вважаєш, Пацику?

Паць сказав, що Тигра останнім часом таки справді дуже РОЗСТРУНЧИВСЯ, і коли можна придумати, як його ПРИСТРУНЧИТИ, це буде Блискуча Думка.

– Саме так я й думав, – сказав Кролик. – А що скажеш ти, Пуше?

Пух, здригнувшись, розплющив очі й сказав:

– Чудово!

– Що чудово? – спитав Кролик.

– Те, що ти казав, – промовив Пух.

Паць штовхнув Пуха ліктем у бік, і Пух, який відчував, що його дедалі дужче заносить у сон, повільно звівся на ноги й потроху став прокидатися.

– Але як ми це зробимо? – спитав Паць. – Як ми його приструнчимо?

– Треба дати йому добру науку! – рішуче сказав Кролик.

– Яку науку?

– Про те й мова – яку? – сказав Кролик.

Слово "наука" розбудило в Пухові якісь невиразні спогади.

– Там була така штука, що зветься "ДВА-НАД-ДВА", – сказав він. – Крістофер Робін якось спробував познайомити мене з нею, але нічого не вийшло.

– Що не вийшло? – спитав Кролик.

– Хто не вийшов? – спитав Паць.

Пух похитав головою:

– Не знаю, – сказав він. – Мабуть, нічого й ніхто не вийшли. А про що ми говоримо?

– Пуше, – докірливо сказав Паць, – ти що, не слухав, про що казав Кролик?

– Я слухав, але у вухо мені забилася якась пушинка. Кролику, повтори, будь ласка, все спочатку, гаразд?

Кролик завжди був готовий повторювати все що завгодно, отож він тільки й спитав, звідки йому почати повторювати, а Пух сказав, що, ясна річ, звідти, звідки йому забилася у вухо пушинка. Тоді Кролик спитав, коли ж це сталося, а Пух відповів, що він точно не знає, бо не дуже напружено слухав. Тоді у справу втрутився Паць. Він пояснив, що вони просто хотіли придумати, як приструнчити Тигру, бо, хоча й усі вони дуже його люблять, та ніхто не стане заперечувати, що Тигра так розстрибався, що став нестерпним вискочнем.

– А-а, розумію, – сказав Пух.

– Він так розстрибався, аж далі нікуди, – сказав Кролик, – і ось тепер він у нас пострибає.

Пух спробував щось придумати, але в голову йому лізло таке, від чого марно було б чекати користі. І він тихенько засопів собі під ніс таку пісеньку:

Якби Кролик був з Тигру завбільшки –
І завдовжки, й заввишки, й завширшки,
А сам Тигра був з Кузьку завбільшки –
Чи завменшки, завтоншки й завнижки,
То ніякі вже ігри баламутного Тигри
Не лякали б ніскільки друга Кролика... ТІЛЬКИ,
Якби Кролик був зростом, як кішка,
Ну, а Тигра... а Тигра, як... мишка.

– Що там Пух сопе? – спитав Кролик. – Щось розумне?

– Ні, – сумно відповів Пух. – Безрозумне.

– Ну, а я вже придумав Думку, – сказав Кролик. – Ось яку: ми візьмемо Тигру в далеку подорож, заведемо його туди, де він ніколи не був, і начебто загубимо його там, а наступного ранку знову його розшукаємо, і тоді – згадаєте мене! – тоді Тигра буде вже зовсім не той, що був.

– Чому? – спитав Вінні-Пух.

– А тому, що він стане Скромним Тигрою. Тому, що він стане Сумним Тигрою, Смирним Тигрою, Маленьким і Ввічливим Тигрою, саме таким, який повсякчас повторює: "Ой Кролику, який же я радий тебе бачити!" – Ось чому.

– А чи буде він радий бачити мене й Паця?

– Аякже!

– Це добре, – сказав Пух.

– Тільки я не хочу, щоб він увесь час був сумний, – завагався Паць.

– Тигри ніколи не бувають весь час сумні, – пояснив Кролик. – Вони навдивовижу швидко знову стають веселі. Я питав у Сови, – просто так, щоб упевнитись, – і вона мені точно сказала, як швидко вони звеселяються. Але якщо нам пощастить примусити Тигру побути Маленьким і Сумним бодай п'ять хвилин, ми вже зробимо добру справу.

– А що сказав би на це Крістофер Робін? – спитав Паць.

– Ось що, – сказав Кролик. – Він неодмінно сказав би: "Пацику, ти зробив добру справу. Я б і сам її зробив, та мені дуже ніколи. Спасибі тобі, Пацику. І Пухові також спасибі".

Вінні-Пух та його друзі

Паць страшенно цьому зрадів й остаточно повірив, що вони затіяли добру справу, а якщо в ній, окрім Пуха, бере участь ще й Кролик, то це вже така добра справа, в якій може взяти участь навіть Малесенький Паць, і при тому він навіть може напередодні спокійно спати.

Отже, тепер їм лишилося вирішити єдине питання: де краще НАЧЕБТО ЗАГУБИТИ Тигру?

– Ми заманимо його на Північний полюс, – сказав Кролик, – бо Північний полюс ми дуже довго відкривали, а це означає, що Тигрі доведеться дуже-дуже довго його закривати! Ха-ха-ха!

Тепер прийшла черга радіти Вінні-Пухові, адже це ВІН найперший знайшов Північний полюс, і коли вони прийдуть туди, Тигра побачить напис: "ВІДКРИТИЙ ВІННІ-ПУХОМ. ПУХ ЙОГО ЗНАЙШОВ". І тоді Тигра знатиме (бо досі він, мабуть, цього не знає), із яким ведмедем він водиться. Із ОТ-ТАКИМ ВЕДМЕДЕМ!

Вони домовилися вирушити вранці, а також про те, що Кролик, який живе в сусідстві з Кенгою, Крихіткою Ру та самим Тигрою, піде зараз додому й по дорозі спитає Тигру, які в нього на завтра плани, бо якщо він не має ніяких планів, то чи не податися їм у похід разом із Пухом та Пацем? І якщо Тигра скаже "Еге!", тоді все в порядку, а якщо Тигра скаже "Ні"...

– Він не скаже, – сказав Кролик. – Покладіться на мене.

І Кролик, не гаючи часу, подався геть.

Назавтра погода дуже змінилася. Можна сказати, що вона обернулася негодою. Замість сонця й тепла – холоднеча й туман.

Самому Пухові все це було не страшно, та коли він уявив увесь той мед, що його бджоли не зроблять цього дня, йому стало дуже шкода бджіл.

Він поділився своїми думками з Пацем, а Паць сказав, що він думав не так про це, як про те, як же холодно й сумно буде тому, кого начебто загублять цього холодного й туманного дня в гущавині Лісу.

Та коли вони з Пухом підійшли до Кроликової хатки, Кролик сказав їм, що це саме такий день, який їм треба, бо Тигра увесь час вискакує і забігає наперед, і, тільки-но він зникне з очей, вони всі хутенько звернуть убік, і він ніколи їх більше не побачить.

– Зовсім ніколи? – спитав Паць.

– Та ні, лиш доти, доки ми його знову розшукаємо, Пацю. До завтра або іще до коли-небудь. Ходімо. Він нас чекає.

Коли вони підійшли до Кенжиної хатки, виявилося, що Ру – найближчий друзяка Тигри – їх також чекає і це псує всю справу. Але Кролик, прикривши лапкою рота, прошепотів до Пуха: "Покладіться на мене", – і підступив до Кенги.

Вінні-Пух та його друзі

– Я гадаю, що Крихітка Ру сьогодні хай краще не йде, – сказав він. – Сьогодні не варто.

– Чому? – спитав Ру, хоча вважалося, що він нічого не чує.

– Бридкий день, – сказав Кролик. – Собача погода, сирість. А ти сьогодні вранці кашляв.

– Звідки ти знаєш? – обурено спитав Крихітка Ру.

– Ой Ру, а ти мені навіть не сказав! – докірливо мовила Кенга.

– То був печивний кашель, – сказав Ру, – печивний, а не такий, про який кажуть мамі.

– І все ж, любий, мабуть, сьогодні не слід. Нехай іншим разом.

– Тоді завтра? – спитав Крихітка Ру голосом, сповненим благання та надії.

– Подивимось, – мовила Кенга.

Вінні-Пух та його друзі

– Ти завжди тільки дивишся, а тоді нічого не буває, – сумно сказав Крихітка Ру.

– Такого дня, Ру, ніхто нічого не може роздивитися, – сказав Кролик. – Та й ми, напевне, підемо не дуже далеко, і до обіду всі... ми всі... ми... А-а, Тигро, це ти?.. Ходім! Бувай здоровенький, Крихітко Ру! До обіду ми... Ходімо, Пуше! Всі готові? Чудово. Пішли!

І вони пішли. Спочатку Вінні-Пух, Кролик та Паць ішли рядком, один біля одного, а Тигра гасав круг них, описуючи великі кола. Згодом, коли стежка повужчала, Кролик, Паць та Пух пішли ланцюжком – один за одним, а Тигра гасав кругом них, описуючи ще більші кола, а ще далі, коли обабіч стежинки звівся суцільний живопліт колючого чортополоху, Тигра то забігав далеко наперед, то повертався, іноді наскакуючи на Кролика, а іноді й ні. І що далі вони йшли, то туман густішав – так що Тигра раз по раз безслідно щезав, і коли всі вже починали гадати, що він щез назовсім, Тигра зненацька з'являвся й гукав: "Ну, чого ж ви? Гайда!" – і, перш ніж ви встигали щось сказати, він знову щезав.

Кролик озирнувся і штовхнув ліктем Паця.

– Одразу після цього разу! – сказав він. – Попередь Пуха.

– Одразу після цього разу! – сказав Паць Пухові.

– Що одразу після разу?– спитав Пух.

Тигра зненацька вистрибнув із туману, наскочив на Кролика і знову щез.

– Пора! – сказав Кролик.

Він чкурнув в улоговину, що перетинала стежку, і Пух та Паць помчали за ним. Вони причаїлися під кущами папороті й стали прислухатися...

У Лісі було тихо-тихо – анішелесь. Вони нічого не бачили й нічого не чули.

– Тс-с!.. – сказав Кролик.

– Я й так, – сказав Пух.

Почулося тупотіння... І знову запала тиша.

– Агов! – сказав Тигра так близько від них і так несподівано, що Паць напевне підскочив би з переляку, коли б не виявилося, що майже на всьому ньому сидить Вінні-Пух.

– Де ви?! – гукав Тигра.

Кролик штовхнув ліктем Пуха, і Пух озирнувся, щоб штовхнути ліктем Паця, проте не знайшов його, а Паць вдихав собі тищечком-нищечком пахощі вологої папороті й почувався дуже хоробро.

– Чудеса! – сказав Тигра.

На мить запала мовчанка, а потім вони почули даленіюче тупотіння лап. Вони почекали ще трохи, і в Лісі знову стало тихо-тихо, так тихо, що іще трохи, і їм зробилося б страшно.

Тоді Кролик звівся на рівні ноги і смачно потягся:

– Ну що? – прошепотів він гордо. – Бачили? Усе, як я казав!

– А я все думав, – сказав Пух, – і ось надумав...

– Ні, – сказав Кролик. – Потім. Біжімо. Швидше!

І всі вони чкурнули навтьоки. Кролик біг попереду.

Вінні-Пух та його друзі

– А тепер, – сказав Кролик, коли вони відбігли досить-таки далеченько, – можна й поговорити. То що ти хотів сказати, Пуше?

– Та нічого особливого. А чого ми сюди біжимо?

– Бо це дорога додому.

– А-а! – сказав Пух.

– А, по-моєму, треба правіше, – занепокоєно сказав Паць. – Як ти гадаєш, Пуше?

Пух подивився на свої передні лапки. Він точно знав, що одна з них була права, і ще знав, що коли він вирішить, яка з них права, то друга точно буде ліва. Але він ніяк не міг згадати, з чого почати.

– Та бач, – нерішуче почав Пух.

– Гайда! – сказав Кролик. – Я чудово знаю дорогу! – і вони побігли далі.

За десять хвилин вони зупинилися знову.

– Це просто смішно, – сказав Кролик, – але мені здало... Ага, ну, все ясно! Гайда!

– Ось ми й тут, – сказав Кролик ще за десять хвилин. – Ні, здається, не тут...

– А зараз, – сказав Кролик ще за десять хвилин, – ми маємо бути, як я гадаю, біля... чи ми збочили трохи правіше, ніж я гадав?..

– Дива та й годі! – сказав Кролик ще за десять хвилин. – Чого це в тумані все здається однаковим? От сміхота! Ти помітив це, Пуше?

Пух сказав, що помітив.

– Наше щастя, що ми так добре знаємо свій Ліс, а то могли б заблукати! – сказав Кролик ще за годину.

І він засміявся так безтурботно, як може засміятися лише той, хто знає свій Ліс так чудово, що не може в ньому заблукати.

Паць бочком, бочком непомітно відстав і підкрався до Пуха ззаду:

– Пуше! – прошепотів він.

– Що таке, Пацю?

– Та нічого, – сказав Паць і вчепився Пухові за лапку, – Мені просто захотілося бути ближче до тебе.

Вінні-Пух та його друзі

* * *

Коли Тигра перестав чекати, що друзі його знайдуть, і коли він стомився гуляти сам, без нікого, кому б він міг сказати: "Ну, чого ж ви? Гайда!" – тоді він вирішив, що треба повертатися додому.

Вінні-Пух та його друзі

Так він і зробив.

Перше, що сказала Кенга, зустрівши його, це: "А ось і наш любий Тигра! Ти прибіг саме вчасно: треба пити риб'ячий жир!" І вона налила йому повну чашку.

Крихітка Ру гордо сказав: "А я свій уже випив", – і Тигра, проковтнувши все без передиху, сказав: "І я свій теж".

Після цього Тигра й Крихітка Ру стали по-дружньому штовхати один одного, і Тигра ненароком перекинув один чи два стільці, а Крихітка Ру ненароком – за компанію – перекинув ще один стілець, і Кенга сказала:

– А йдіть-но побігайте!

– А де нам бігати? – спитав Крихітка Ру.

– Підіть назбирайте мені шишок на розпал, – сказала Кенга й дала їм кошик.

І вони слухняно пішли до Шести Сосен і почали жбурляти один в одного шишками.

Вінні-Пух та його друзі

За цією розвагою вони геть забули, чого сюди прийшли, і, забувши під деревом кошик, подалися додому обідати.

Обід уже кінчався, коли двері раптом прочинились і до кімнати зазирнув Крістофер Робін:

– А де Пух? – спитав він.

– Тигро, голубчику, а де Пух? – спитала Кенга.

Тигра почав пояснювати, що з ними трапилося, а Крихітка Ру почав пояснювати про свій Печивний Кашель, а Кенга почала їх умовляти не говорити разом. Отак і спливло багатенько часу, перш ніж Крістофер Робін уторопав, що Пух, Паць та Кролик блукають десь у тумані серед Лісу.

– Смішняки! – прошепотів Тигра на вухо Крихітці Ру. – А ось Тигри ніколи не можуть заблудитися!

– А чому вони не можуть, Тигро?

– Не можуть, і все, – пояснив Тигра. – Такі вони вже є.

– Отже, – сказав Крістофер Робін, – треба йти їх шукати. Ясно? Ходімо, Тигро.

– А можна, я теж піду їх шукати? – благально спитав Крихітка Ру.

– Тільки не сьогодні, мій любий, – сказала Кенга. – Нехай іншим разом.

– Ну, гаразд. А якщо вони заблудяться завтра – можна, я їх тоді розшукаю?

– Подивимося, – сказала Кенга.

І Крихітка Ру, який чудово знав, що це означає, пішов у куточок і почав тренуватися в стрибках. По-перше, тому, що мав бажання потренуватись, а по-друге, тому, що не мав бажання, аби Крістофер Робін і Тигра помітили, як йому гірко, що його не взяли.

* * *

– Хоч як це дивно, – сказав Кролик, – але ми умудрилися заблудитися. Це факт.

Усі троє відпочивали в невеличкій ямі з піском посеред Лісу. Пухові страшенно набридла ця яма, і він почав підозрювати, що вона просто-таки ганяється за ними, бо куди б вони не подалися, то обов'язково врешті-решт натрапляли на неї.

Вінні-Пух та його друзі

Щоразу, коли яма виринала з туману, Кролик переможно казав: "От тепер я знаю, де ми!"; Пух сумно додавав: "Я теж"; а Паць узагалі не казав нічого. Він силкувався придумати, що б йому таке сказати, але на думку спадали хіба що єдині слова: "Ми заблукали, поможіть!", проте вимовити їх уголос було б, мабуть, нерозумно, адже поруч із ним були Пух та Кролик.

– Ну що ж, – сказав Кролик після тривалої мовчанки, під час якої він, очевидно, сподівався, що йому подякують за приємну прогулянку. – Треба однак кудись рушати, бо тут ми нічого не висидимо... В якому напрямку підемо тепер?

– А що, як ми... – неквапливо почав Пух, – що, як ми, коли оця Яма зникне з очей, спробуємо її розшукати знову?

– Який у цьому сенс? – спитав Кролик.

– Та бач, – сказав Пух, – ми оце досі шукаємо Дім і не знаходимо його. От я й подумав, що коли ми шукатимемо цю Яму, ми її обов'язково не знайдемо, і тоді ми, напевне, знайдемо те, чого ми нібито не шукаємо, а воно буде саме те, що ми насправді шукаємо.

– Не бачу в цьому ніякого глузду, – сказав Кролик.

– Це правда, – сказав Пух скромно, – глузду тут немає. Але коли я починав говорити, він збирався тут бути. Мабуть, із ним щось трапилося по дорозі.

– Якщо я піду геть від цієї ями, а тоді до неї вернуся, то, звісно, я її ЗНАЙДУ, сказав Кролик.

– А я подумав, що, мабуть, ти її НЕ ЗНАЙДЕШ, – сказав Пух. – Чомусь мені так здалося.

– Спробуй, – несподівано озвався Паць, – а ми тебе тут почекаємо.

Кролик зареготав, щоб показати, який Паць дурненький, і ступив у туман. Відійшовши на сто кроків, він обкрутився і пішов назад...

І після того, як Пух із Пацем прождали його двадцять хвилин, Пух виліз із Ями.

– Цього я й чекав, – сказав Пух. – А тепер, Пацю, ходімо додому.

– Пуше! – вигукнув Паць і затремтів від хвилювання. – Хіба ти знаєш дорогу?

– Ні, – сказав Пух. – Але в моєму буфеті стоять дванадцять горщиків із медом, і вони вже давно кличуть мене. Досі я не міг їх добре розчути, бо Кролик без упину торохтів, але якщо всі, окрім дванадцяти горщиків, мовчатимуть, то я напевне дізнаюся, ЗВІДКІЛЯ вони мене кличуть. Отак-то, Пацику. Ходімо!

Вони пішли, і Паць довгий час мовчав, аби не перебивати горщики з медом; а тоді він раптом тихенько кувікнув... а тоді сказав "О-о!", бо почав упізнавати місцевість. Однак він ще не наважувався промовити це вголос, щоб не зіпсувати справи.

І саме тієї миті, коли він уже так упевнився в собі, що йому стало зовсім байдуже – чути поклик горщиків чи ні, – попереду хтось гукнув, і з туману виринув... Крістофер Робін.

Вінні-Пух та його друзі

– А-а, ви тут, – сказав він безтурботно, намагаючись удати, ніби він анітрішечки не хвилювався.

– Ми тут, – сказав Вінні-Пух.

– А де Кролик?

– Не знаю, – сказав Вінні-Пух.

– Гм... Ну, нічого, Тигра його розшукає. Він, здається, гайнув розшукувати всіх вас.

– Це добре, – сказав Пух. – Але я мушу поспішати додому, щоб підкріпитися, і Паць теж, бо ми досі не підкріплялися й...

– Я вас проведу, – сказав Крістофер Робін.

Він провів Пуха додому і прогостював там не одну годину.

* * *

А весь цей час Тигра гасав по Лісі й голосно-преголосно гарчав, щоб швидше розшукати Кролика.

І нарешті дуже Маленький та Сумний Кролик почув його. І цей Маленький та Сумний Кролик кинувся на голос крізь туман, і голос раптом обернувся на Тигру – на Доброго Тигру, на Великого Тигру, на Рятівного й Виручального Тигру, на того самого Тигру-вискочня, який вискакував – якщо він узагалі вискакував – краще за всіх Тигрів на світі.

– Ой, Тигро! – вигукнув Кролик. – Який же я радий тебе бачити!

Вінні-Пух та його друзі

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20   




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку: 5168745115737527
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2023 Валерія Воробйова