Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Алан Мілн

Вінні-Пух та його друзі

Переклад українською – Леонід Солонько
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Борис Діодоров

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20   

ПРИГОДА ЧОТИРНАДЦЯТА,
У якій з'ясовується, що Тигри не лазять по деревах

Одного разу трапилося так, що Вінні-Пух про щось думав. І от він подумав, що не завадило б піти провідати Іа, бо вони не бачилися аж з учорашнього дня.

Наспівуючи пісеньку, він пішов до Іа навпрошки крізь зарості вересу, але раптом згадав, що не бачив Сови з позавчорашнього дня. Тому він ще подумав і вирішив по дорозі звернути на хвильку в Дрімучий Праліс та подивитися, чи вдома Сова.

Наспівуючи ту саму пісеньку, він пішов до річки. Але щойно він ступив на третій камінь, по якому переходять річку, як раптом затурбувався – а як же там поживають Кенга, Ру й Тигра, вони ж бо мешкають зовсім в іншому закутку Лісу! І Пух подумав так:

"Я не бачив Крихітки Ру дуже-дуже довго, і якщо не побачу його сьогодні, то буде ще довше".

Після цього він сів на камінь посеред річки і, думаючи, що ж йому тепер робити, проспівав ще один куплет тієї самої пісеньки.

Куплет, який він проспівав, був приблизно такий:

Зранку варто погуляти
В гарну гру:
У м'ячика поганяти
З милим Ру.
Бо щоб далі не товстіти,
Треба більше вправ робити
Й переплигати зуміти
Кен-гу-ру!

А сонечко було таке ласкаве й тепле, і камінь, який уже давно лежав на сонечку, теж був такий ласкавий і теплий, що Пух просидів би на ньому аж до кінця ранку, коли б не згадав про Кролика.

– Кролик! – сказав Пух сам до себе. – От із ким любо погомоніти. Він завжди каже про все зрозуміло. Він не любить довгих, важких слів, не те що Сова. Він любить прості, легкі слова, наприклад: "пообідаємо" або "пригощайся, Пуше!" Мабуть-таки, спершу слід провідати Кролика!

І тут до пісеньки додався ще один куплет:

Знають всі, що братик Кролик –
Справжній друг.
Радий сісти з ним за столик
Вінні-Пух.
Кролик любить пригостити...
Любо з ним погомоніти,
Вміє він підбадьорити
Ті-ло й дух!
Ух!

І коли Пух доспівав цей куплет до кінця, він підвівся з каменя, повернувся на берег і рішуче пішов до Кроликової хатки.

Але не встиг він ступити й кількох кроків, як почав запитувати себе (бо йому більше нікого було запитувати):

"А що, як Кролика немає вдома?

Ану ж я знову застрягну в його дверях, як минулого разу? Я ж точно знаю, що я не розтовстів, а от його двері могли ще більше схуднути!.. "Мабуть-таки, найкраще буде, якщо я..."

І весь цей час, поки Пух отак розмірковував, він непомітно збочував дедалі лівіше й лівіше і опинився нарешті на свій превеликий подив... біля власних дверей!

Була саме одинадцята година ранку. Був саме підходящий час, щоб трохи... Одне слово, за півгодини Пух вийшов з дому й пішов туди, куди йому й справді хотілося піти – до свого друга Паця. А, йдучи, він витирав лапкою губи й наспівував таку собі досить пухнасту пісеньку.

Ось яку:

Вінні-Пух живе щасливо,
Як вві сні.
Через те й рояться в ньому
Ці пісні.
Ладен він усе робити,
Тільки б далі не товстіти.
І не буде він товстіти,
А навпаки - стане гінкий та стрункий,
як Крістофер Робін!

Звісно, надрукована тут ця пісенька, може, й не здасться вам дуже вдалою, але Пух співав її чудового сонячного ранку, після того, як добре підкріпився, і тому був певен, що це – одна з найкращих пісеньок, які він склав у своєму житті. І він співав її залюбки.

* * *

Паць копав ямку під самим порогом своєї хатки.

Вінні-Пух та його друзі

– Привіт, Пацю, – сказав Пух.

– Ой, здоров, Пуше! – сказав Паць, підстрибнувши з несподіванки. – А я знав, що це ти!

– І я теж, – сказав Пух. – А що ти робиш?

– Я, Пуше, саджу жолудя: з нього виросте дуб, і тоді в мене просто біля порога буде багато-багато жолудів і мені не треба буде ходити по них хтозна-куди! Розумієш?

– А що, як не виросте? – спитав Пух.

– Виросте! Крістофер Робін сказав – неодмінно виросте, через те я й саджу.

– Ну, – сказав Пух, – а я тоді... я посаджу біля свого порога стільник з медом, і з нього виросте цілий вулик!

Паць був у цьому не зовсім певен.

– Або краще – шматочок стільника, – сказав Пух, – бо стільниками розкидатися не варто. Але тоді може вирости не цілий вулик, а шматочок... та ще раптом не той шматочок, який мені треба, а той, де бджоли тільки гудуть, а меду не дають... От шкода!

Паць погодився, що справді-таки буде шкода.

– До речі, Пуше, садити дуже важко, особливо, коли ти не знаєш як, – сказав він, – це треба вміти. – І він поклав жолудь у викопану ямку, присипав його землею, а тоді на тому місці пострибав.

– Садити я вмію, – сказав Пух, – бо Крістофер Робін дав мені насіння носиків, і я їх усіх посадив: тепер у мене біля порога буде багато-багато різних носиків.

– А я думав, що вони звуться ротиками, – невпевнено сказав Паць, все ще підстрибуючи.

– Ні, – сказав Пух, – мої квіти звуться носиками!

Удосталь настрибавшись, Паць витер лапки об живіт і сказав:

– Що ми будемо робити тепер?

Пух сказав:

– Давай провідаємо Кенгу, Крихітку Ру та Тигру.

А Паць сказав:

– Га-га-гаразд, про-про-відаймо, – бо він ще й досі трішечки побоювався Тигри.

Тигра був страшенно стрибучий і мав жахливу звичку – вітався так, що потім у вас завжди були повні вуха піску, навіть після того, як Кенга скаже "Тигро, серденько, обережніше!" і допоможе вам підвестися на ноги.

Отож вони подалися до Кенжиної хатки.

* * *

А сталося так, що того ранку в Кенги був саме прибирально-господарський настрій. Вона вирішила скрізь навести порядок і порахувати всю білизну, і з'ясувати, скільки лишилося в неї брусків мила, і скільки лишилося в Тигри чистих серветок, і скільки лишилося в Крихітки Ру чистих слинявчиків. Для цього вона випровадила їх обох із дому, давши Крихітці Ру пакет бутербродів із салатом, а Тигрі – пакет бутербродів із риб'ячим жиром, щоб вони гарно погуляли в Лісі – тільки без пустощів!

І вони пішли собі в Ліс, і дорогою Тигра розповідав Крихітці Ру (якого це дуже цікавило) про все, що Тигри вміють робити.

Вінні-Пух та його друзі

– А літати вони вміють? – спитав Крихітка Ру.

– Аякже! – сказав Тигра. – Щоб Тигри та не літали? Та вони знаєш, як літають!

– О! – сказав Крихітка Ру. – І вони вміють літати не гірше за Сову?

– Куди там Сові. Краще! – сказав Тигра. – Тільки вони не хочуть.

– А чого вони не хочуть?

– Ну, їм це чомусь не подобається.

Ру ніяк не міг цього зрозуміти, бо самому йому страшенно кортіло політати, але Тигра пояснив, що треба бути Тигрою, щоб це зрозуміти.

– А стрибати? – спитав Крихітка Ру. – Чи вміють Тигри стрибати, як Кенги?

– Питаєш! – сказав Тигра. – Ще й як! Але, звісно, коли захочуть.

– Ой, а я так люблю стрибати! – сказав Крихітка Ру. – Нумо, позмагаймося, хто далі стрибне – ти чи я?

– Звісно, я, – сказав Тигра, – тільки зараз ми не будемо гаяти часу, бо ще спізнимося.

– Куди спізнимося?

– Туди, куди нам треба прийти вчасно, – сказав Тигра, і наддав ходи.

Невдовзі вони добралися до Шести Сосен.

– А я вмію плавати, – сказав Крихітка Ру. – Одного разу я впав у річку й плавав. А Тигри вміють плавати?

– Ще б пак! Тигри все вміють!

– І по деревах вони вміють лазити краще за Пуха? – спитав Крихітка Ру, зупинившись перед найвищою сосною і задерши голову.

Вінні-Пух та його друзі

– По деревах вони лазять краще за всіх на світі, – сказав Тигра, – значно краще за всяких там Пухів.

– А на оце дерево вони зуміють залізти?

– Вони завжди лазять саме по таких деревах, – сказав Тигра. – Цілими днями: то вгору, то вниз.

– Ой Тигро, це правда?

– Ось зараз сам побачиш! – рішуче сказав Тигра. – Сідай мені на спину та вчися.

Тигра раптом відчув страшенну впевненість, що Тигри лише для того й створені, аби лазити по деревах.

– Ой Тигро! Ой Тигро! Ой Тигро! – захоплено пищав Крихітка Ру. Він умостився Тигрі на спину, й вони полізли.

До першого сучка Тигра радісно повторював (у думці): "А ми ліземо!"

Вінні-Пух та його друзі

Добравшись до наступного сучка, він з гордістю сказав (у думці): "Ну, хіба я не казав, що Тигри вміють лазити по деревах?"

Видершись іще вище, він сказав (у думці);

"Правда, це не так легко..."

А ще вище він сказав (уголос):

– Тільки злазити вниз теж доведеться.

А тоді ще-ще вище додав:

– А це вже буде зовсім нелегко...

– ... якщо не впасти...

– ... бо тоді це, мабуть, буде зовсім...

– ... ЛЕГКО!

І тільки-но він сказав "легко", гілка, на якій він стояв, зненацька обламалася, і він, відчуваючи, що падає, ледве встиг зачепитися за вищу гілку...

Потому він обережно й повільно підвів голову й зачепився за цю гілку підборіддям... Далі підтягнув одну задню лапу... за нею другу... і, зрештою, сів на цю гілку, важко дихаючи й глибоко шкодуючи, що замість усього цього не спробував своїх сил у плаванні.

Ру зліз із Тигри і примостився поруч.

Вінні-Пух та його друзі

– Ой Тигро! – захоплено вигукнув він. – Ми вже на самісінькій верхівці?

– Ні, – сказав Тигра.

– А ми поліземо на верхівку?

– Ні, – пробурчав Тигра,

– У-у! – засмучено сказав Крихітка Ру, але враз після цього весело зацокотів: – Тигро, чуєш, Тигро! А хвацько в тебе вийшло, коли ти для сміху ніби став падати, а потім узяв та й не впав. Зроби так ще!

– Ні!!! – прогарчав Тигра.

Ру хвилинку помовчав, а тоді сказав:

– Тигро, а можна, ми з'їмо наші бутерброди, га?

– А чом би й ні? З'їмо. А де вони?

– Там унизу, під деревом, – сказав Крихітка Ру.

– Тоді, я гадаю, їх краще трохи поберегти, – сказав Тигра.

Так вони й зробили.

* * *

Тим часом Вінні-Пух та Паць чалапали собі Лісом. Пух віршами розповідав Пацеві про те, що він ладен усе робити, тільки б далі не товстіти, і що він не буде товстіти, а навпаки... а Паць думав про те, чи скоро виросте жолудь, якого він посадив.

Вінні-Пух та його друзі

– Пуше, диви! – раптом кувікнув Паць. – Онде на Сосні хтось сидить!

– А й справді, – сказав Пух, із цікавістю придивляючись, хто ж то може бути. – Там якийсь звір!

Паць схопив Пуха за лапу, мабуть, для того, щоб Пух не дуже лякався:

– А то якийсь Лютий Звір? – спитав він, намагаючись дивитися в інший бік.

Пух кивнув:

– То Ягуляр, – сказав він.

– А що Ягуляри роблять? – спитав Паць, у глибині душі сподіваючись, що зараз Ягуляри цього робити не стануть.

– Вони ховаються між гіллям на деревах і звідти кидаються на тебе, коли ти проходиш під деревом, – пояснив Пух. – Крістофер Робін мені все-все про них розповідав.

– Тоді ми краще не будемо підходити до цього дерева, бо Ягуляр ще кинеться звідти й заб'ється.

– Вони не забиваються, – сказав Пух, – вони ого як уміють кидатися!

Але Паця це чомусь не заспокоїло. Він усе ж відчував, що не слід підходити до дерева, з якого – так і чекай – хтось кинеться (бодай навіть дуже вміло).

Паць уже збирався побігти додому в якійсь страшенно невідкладній справі, коли Ягуляр подав голос.

– Поможіть! Поможіть! – закричав він.

– Ягуляри – вони завжди так, – сказав Пух, радий, що може похизуватися своїми знаннями. – Вони кричать "Поможіть, поможіть", а коли ти подивишся вгору – кидаються на тебе.

– Я дивлюся вниз, униз! – пронизливо заверещав Паць, щоб Ягуляр випадково не помилився.

У відповідь почувся чийсь захоплений писк із тієї ж гілки, де сидів Ягуляр:

– Пух і Паць! Пух і Паць!

І Паць раптом відчув, що сьогодні чудовий день, набагато кращий, ніж йому щойно здавалося. Такий сонячний, теплий...

– Пуше! – зраділо кувікнув він. – По-моєму, там Тигра й Крихітка Ру!

– По-моєму, теж, – сказав Пух. – А я думав, що то Ягуляр і... ще такий собі Ягулярчик.

– Агов, Ру! – гукнув Паць. – Що ви там робите?

– Ми не можемо злізти! Ми не можемо злізти! – пищав Крихітка Ру. – Правда, смішно? Пуше, от здорово – ми з Тигрою живемо на дереві, як Сова! І тепер ми будемо жити тут завжди!.. А я бачу Пацеву хатку!.. Пацику, я звідси бачу твою хатку! От високо ми залізли, правда? Навіть Сова, і та нижче живе!

– Ру, а як ти там опинився? – спитав Паць.

– Мене Тигра привіз на спині! А Тигри вниз лазити не вміють, бо їм дуже плутаються між ногами хвости. Вони вміють тільки вгору. А коли ми полізли, Тигра про це забув, а тепер він уже згадав, та пізно. І тепер ми назавжди-назавжди зостанемося тут. А, може, заліземо ще й вище!.. Що ти сказав, Тигро? А-а!.. Тигра каже, що, коли ми заліземо вище, нам не так добре буде видно Пацеву хатку. Ми краще залишимося тут!..

Вінні-Пух та його друзі

Вислухавши усе це, Вінні-Пух урочисто сказав:

– Пацю, що будемо робити? – і заходився наминати Тигрині бутерброди.

– Вони піймалися? – стривожено спитав Паць.

Пух мовчки кивнув.

– А ти можеш вилізти до них?

– Та вилізти я можу, Пацику... Я можу навіть зняти звідти Крихітку Ру, а от Тигру зняти не зможу – не дотягну. Треба нам щось придумати. – І він замислено заходився наминати бутерброди Крихітки Ру.

Не знаю, можливо. Пух і встиг би щось придумати, доївши останнього бутерброда, та тільки-но він за нього взявся, як у сусідніх кущах затріщало, і на галявку вийшов Крістофер Робін у супроводі Іа.

– Я анітрохи не здивуюсь, якщо завтра випаде град, – торочив Крістоферові Робіну Іа. – І оком не змигнеш, як налетять хуги, буревії, бурани і таке інше. Сьогодні, щоправда, гарна погода, але це ще нічого не значить. Це ще не обіцяє доброго прогносу чи проносу – чи як там воно зветься. Одне слово, нічого не обіцяє... Це просто невеличкий шматочок погоди. Ото й усе.

– А ось і Пух, – сказав Крістофер Робін, якому було байдуже, чи випаде завтра град, – головне, аби сьогодні була гарна погода. – Привіт, Пуше!

– Та це ж Крістофер Робін! – сказав Паць. – Ось хто знає, що нам робити! І вони помчали йому назустріч.

– Біда, Крістофере Робіне! – почав Пух.

– А також Іа, – додав Іа.

– Тигра й Крихітка Ру залізли прямо на Шість Сосен, а злізти не можуть, і от...

– Я саме казав, – перебив його Паць, – що коли б тільки Крістофер Робін...

– А також Іа, – вставив Іа.

– Коли б ви обидва були тут, то ми змогли б щось придумати.

Крістофер Робін подивився на дерево, де сидів Тигра із Крихіткою Ру, і спробував щось придумати.

Вінні-Пух та його друзі

– Я думаю, – глибокодумно сказав Паць, – що коли б Іа став під деревом, а Пух став йому на спину, а я став Пухові на плечі...

– І коли б спина Іа-Іа зненацька тріснула, то ми б усі добряче пореготали. Ха-ха-ха!.. Гарненькі жарти! – сказав Іа. – Дуже смішно, але боюся, що не дуже приємно.

– Ну, – сказав Паць жалібно, – я тільки думав...

– Ти гадаєш, твоя спина зламалася б, Іа? – спитав Пух, страшенно здивований.

– Заздалегідь тут нічого не можна сказати, Пуше. І це, звичайно, найцікавіше.

Пух сказав "Ох", і всі знову почали напружено думати.

– Ура, я придумав! – закричав раптом Крістофер Робін.

– Слухай уважно, шановний Пацику, – сказав Іа-Іа, – і ти скоро втямиш, що ми надумали.

– Я скину сорочку, – сказав Крістофер Робін, – і ми ВСІ візьмемо її за краї, і тоді Крихітка Ру й Тигра зможуть туди плигати, як на батут!.. Вони тільки трошки попідстрибують і ні крапельки не заб'ються.

Але шановний Паць нічого не чув, бо раптом зрозумів, що він знову побачить голубі підтяжки Крістофера Робіна!.. Він уже бачив їх одного разу, і вони йому страшенно сподобалися!.. Відтоді він завжди мріяв ще раз упевнитися, чи й справді вони такі голубі й такі підтягальні.

Отож коли Крістофер Робін скинув сорочку і Паць побачив, що саме ТАКІ вони і є, він приязно посміхнувся до Іа і навіть узявся разом із ним за той самий краєчок сорочки.

А Іа йому прошепотів:

– Навіть зараз не можна гарантувати, що не станеться нещасливого випадку. Це кажу тобі я. Нещасливі випадки – дуже цікаві штуки. Вони завжди стаються зовсім випадково.

Коли Крихітка Ру зрозумів, ЩО його чекає, він страшенно розвеселився і запищав:

– Тигро, Тигро, а ми зараз будемо стрибати! Тигро, ти тільки поглянь, як я стрибаю! Я зараз просто полечу, от побачиш! А Тигри так уміють, га?.. Крістофере Робіне, я пішов! – пронизливо запищав Ру і стрибнув!

Його стрибок припав на самісінький центр рятувальної сорочки. Летів він так прудко, що його знову підкинуло майже на ту ж висоту, і він ще довго підлітав то вгору, то вниз, вигукуючи: "О! О! О-о!.."

Вінні-Пух та його друзі

Нарешті він зупинився і сказав: "Ой, як чудо-о-во!" – і його зсадили на землю.

– Стрибай, Тигро! – гукнув Крихітка Ру. – Це дуже легко!

Але Тигра щосили тримався за гілку і промовляв сам до себе: "Атож, для тварин-стрибунів, таких, як Кенги й Ру, це легко, а для тварин-плавунів, таких, як Тигри, це зовсім інша справа".

І йому раптом уявилося, як він пливе на спині за течією ріки або як він весело пірнає від острова до острова, – і він відчув, що то і є справжнє життя для Тигри.

– Стрибай! – гукнув Крістофер Робін. – Не бійся, все буде гаразд!

– Зараз, хвилиночку, – знервовано сказав Тигра, – мені запорошило око!

І він повільно-повільно поповз по гілляці.

– Давай, стрибай, це дуже просто! – пропищав Крихітка Ру.

І раптом Тигра відчув, як це просто.

– Ой! – крикнув він, побачивши, як дерево летить повз нього.

– Стережіться! – гукнув Крістофер Робін рятівникам.

Почулося – гуп! – а далі – трісь!!! – і на землі зробилася "весела купочка".

Крістофер Робін, Пух та Паць підвелися першими, потім вони підняли Тигру, а на самому споді був, звісно, Іа.

– Ой Іа! – вигукнув Крістофер Робін. – Ти не забився?

Він турботливо обмацав ослика з голови до ніг, струсив з нього пилюку і допоміг йому стати на ноги.

Іа-Іа довго мовчав.

Потому він спитав:

– Тигра тут?

Тигра був тут і знову в чудовому настрої.

– Так, – сказав Крістофер Робін. – Тигра тут.

– Що ж, тоді подякуйте йому від мого імені, – сказав Іа-Іа.

Вінні-Пух та його друзі

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20   




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку: 5168745115737527
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2023 Валерія Воробйова