Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Тигреня, що говорило "Р-р-р!", та його друзі
Нові пригоди

Олександр Костинський

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Серцова

Зміст:

Найкращий – не найбільший острів
Якби я був слоном
Казка про Пуголовка
Щиглик
Як папузі знайшли справу
Хто де живе
Як добре, коли добре

Якби я був слоном

Не знаю, що робите ви по понеділках, коли прокидаєтеся. Тигреня по понеділках насамперед запитує сам у себе:

– А який сьогодні день?

– Як це який?! – голосно сердиться Тигреня. – Що це за дурні питання? Не знати, який день сьогодні! Як тобі, Тигренятку, не соромно?!

Він смикає себе за хвіст і запитує:

– Ну як, згадав? – І за мить відповідає:

– А я й не забував. Хіба ж можна забути такий день? Я просто пожартував.

– Сьогодні понеділок – чудовий, – відповідає він. – А чудовий він тому, що це найкращий день, щоб піти в гості. Адже у неділю з усіма трапляється багато різних історій. І от про ці історії найкраще, звичайно ж, поговорити у понеділок.

– А якщо в неділю жодних історій не трапиться? Що ж тоді? – замислюється Тигреня.

– Нічого, – заспокоює він сам себе, – якщо їх не буде в неділю, то наступного дня вони з'являться. А наступного дня – це сьогодні.

– Ура! – радіє Тигреня. – Хай живе сьогодні!

Саме так воно вчинило і того понеділка, про який йдеться мова. Сказало "ура!" і, не гаючи часу на подальші роздуми, вирушило в дорогу.

Тигреня йшло дорогою цілих п'ять хвилин, а може, навіть п'ять з половиною. Воно йшло дорогою та раптом побачило Слона. Взагалі, не побачити Слона, що лежить посеред дороги, важко. Але якби хтось спробував не побачити Слона, то вже напевно почув би його. Слон був явно чимось засмучений і голосно зітхав.

– Ох-хо-хох! – ось як він зітхав.

"Кепський настрій", – вирішило Тигреня і тому постаралося якнайчемніше сказати:

– Доброго дня.

Слон зиркнув на Тигреня, помовчав, а потім промовив:

– Мммммггггг.

"Мммммггггг", напевно, у таких випадках означає: "Дуже радий тебе бачити, Тигренятку", – подумало Тигреня і відповіло:

– Мені теж дуже приємно зустрітися з тобою.

Тепер Тигреня не сумнівалося. "У Слона неприємності. І не просто якісь там дрібні, а великі чи навіть величезні. У Слонів інших немає. На те вони й Слони. А від таких величезних неприємностей, – продовжувало далі міркувати Тигреня, – недовго й апетит втратити. А там, дивишся, і всього іншого можна позбутися".

Слон знову шумно зітхнув і, на подив Тигреня, раптом сказав:

– Неправда.

– Що неправда? – не зрозуміло Тигреня.

– Що приємно, неправда. Ну от чого приємного та цікавого ти в мені побачив? Слон, як Слон. Хобот, черево та чотири ноги. Як завжди. Нічого нового. Нудно та сумно.

– З тобою щось трапилося? – схвильовано запитало Тигреня.

– Отож, – гірко посміхнувся Слон, – зі мною нічого ніколи не трапляється. Що може статися зі Слоном? Хто наважиться показати мені ріжки або смикнути за хвіст? Ніхто. Бо всі знають – зі Слоном жарти погані. Зі мною ніхто ніколи не жартує, і я теж ні з ким не жартую. Я сумую. Я сумую, що я Слон, бо...

Але Слон так і не встиг сказати, чому він сумує, Тигреня його перебило.

– Що ти! Що ти! – закричало Тигреня. – Ти навіть уявити не можеш, як гарно бути Слоном! Якби я був Слоном, я б, по-перше, літав, по-друге...

– Стривай, – зупинив Слон Тигреня, – давай поговоримо про "по-перше". Цікаво, як би це я літав?

– Дуже просто. Ти залазиш на дерево. Потім розчепірюєш вуха. Потім стрибаєш і вже тільки після цього махаєш вухами. Ти махаєш вухами, як крилами, і летиш. Ну а якщо буде попутний вітер, тобі навіть вухами махати не доведеться. Ти ширятимеш, як орел! – сказало Тигреня і розвело лапи, щоб показати, як ширятиме Слон.

– Все це, Тигренятку, дуже добре, – почухав Слон хоботом потилицю, – і вуха, і попутний вітер, і ширяти, як орел, але в твоєму способі літати є одна маленька неточність. Я ніколи не вмів залазити на дерева.

– Дрібниці, – махнуло лапою Тигреня, – я вчора придумав зовсім новий спосіб залазити на дерева – спеціально для Слонів. Ти перший, кому я його розповідаю. Спочатку ти викопуєш ямку, – почало Тигреня розповідати свій спосіб. – Потім береш плід найбільшого дерева, що росте на острові, а потім... – Чого ти сидиш? – раптом перервало свою розповідь Тигреня. – Ну ж бо! Копай! – І Слон слухняно підвівся і почав під керівництвом Тигреня копати яму. Потім він довго вибирав плід найбільшого дерева і, нарешті, вибравши, обережно опустив його в ямку.

– Ну от. Тепер майже все, – полегшено зітхнуло Тигреня. – Залишилися дрібниці. Тобі треба засипати ямку так, щоб вийшов акуратний невеличкий горбок, стати над цим горбком та й чекати, поки виросте велике дерево. Дерево виросте, і ти опинишся нагорі, на його вершині. Опинишся і полетиш.

– То це я маю стояти і чекати, доки виросте дерево?! – запитав Слон і на превеликий подив Тигреня опустився на горбок. На той самий горбок, який він щойно насипав. – Стояти та чекати? – ще раз повторив Слон.

– Звичайно, – кивнуло головою Тигреня, – зате ти полетиш.

– Полечу! Ха! Ха! – раптом засміявся Слон. – Тисячу років чекати, поки дерево виросте, і тільки тоді я полечу!! Ох вже це Тигреня, – тремтів від сміху Слон. – Це ж треба таке! Таке вигадати! Стояти й чекати... Оце розсмішив. – Слон піднявся з горбочка і побіг. – Дякую! – крикнув він на ходу. – Оце жарт так жарт.

– Куди ж ти? – спробувало його зупинити Тигреня.

– До Слонихи! Пожартую. Нехай і вона покопає. Оце сміху буде.

Тигреня дивилося вслід Слонові. Воно дивилося, як здіймаються вгору і як опускаються великі, схожі на крила слонові вуха. Воно дивилося і думало: "Щастить же деяким, народжуються Слонами... От якби я був Слоном..."

***

Тигреня дуже любило допомагати своїм друзям. Одним воно допомагало будувати будинок. Іншим допомагало порадою. Для третіх складало різні історії та казки.

Воно допомагало великим, як Слон, і маленьким, як Пуголовок. І якщо про те, як Тигреня допомогло Слону, ви вже знаєте, то про Пуголовка дізнаєтеся на наступній сторінці.

Зміст:

Найкращий – не найбільший острів
Якби я був слоном
Казка про Пуголовка
Щиглик
Як папузі знайшли справу
Хто де живе
Як добре, коли добре

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова