Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Джанні Родарі

Пригоди Цибуліно

Переклад українською – Анатолій Іллічевський
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ
Буря без кінця-краю

Ми залишили принца Лимона у гнояці надовго тому, що там йому було добре.

«Пересиджу тут у теплі та в добрі, – думав він, випльовуючи гній, який ліз йому в рот, – поки моя поліція відновить порядок у моїй столиці».

Адже він утік із столиці не озираючись, і тому не знав, що його поліція приєдналася до повсталого народу, що його придворні Лимони вже сидять у в'язниці і що в цьому краї проголошено республіку.

Коли почався дощ і став заливати гнойовище, принц змінив свої наміри.

«Тут занадто вогко, – подумав він, – треба пошукати сухішого місця».

Він почав дриґати ногами і нарешті-таки виліз із гною.

Тільки тепер побачив він, що був за кілька метрів від замку графинь Черешень.

«І якого чорта я сюди забрався?»– спитав він себе самого, продираючи очі, заліплені гноєм.

Тут йому довелося сховатися за скирту соломи від гурту якихось людей, що йшли з замку. (Ви знаєте, що то були за люди.) Потім принц піднявся сходами і подзвонив. У дверях з'явилася Полуничка.

– Графині не приймають жебраків, – сказала вона і замкнула двері в нього перед носом.

– Та який я жебрак?! Я – принц, я – правитель! Полуничка співчутливо глянула на нього:

– Бідолаха, – зітхнула вона, – ви, мабуть, збожеволіли від злиднів.

– Які злидні?! Я багатий, багатющий!

– Подивитися на вас, то цього не скажеш, – похитала головою Полуничка.

– Ну, досить базікати! Піди і скажи про мене графиням!

– Що тут сталося? – втрутився синьйор Петрушка, який саме вийшов на поріг, щоб висякати носа.

– Та ось цей жебрак запевняє, ніби він – принц. Синьйор Петрушка з першого погляду впізнав принца.

– Я навмисне перевдягся, щоб ближче узнати життя населення мого краю, – заявив принц Лимон. Йому було соромно за свій незвичайний вигляд.

– Прошу, прошу завітати, ваша світлосте! – лопотів Петрушка, вклоняючись до самої землі.

Принц увійшов до замку. В дверях він тільки грізно бликнув на Полуничку.

Графині на всі лади вихваляли принца за його піклування про людей.

– Чого тільки вам не довелося знести!

– Заради народу я готовий на все, – збрехав принц, нітрохи не почервонівши, бо відомо, що лимони ніколи не червоніють.

– Які ж у вашої світлості враження про життя народу?

– Народ щасливий і спокійний, – заявив принц, – ніде не бачив я щасливішого народу!

Він і не знав, що сказав щиру правду: скинувши принца, народ справді став щасливий.

– Чи не потрібні вашій світлості коні, щоб повернутися до столиці? – запитав Помідор принца.

– Ні, ні! – швидко відказав той. – Я почекаю, поки вщухне буря.

– Насмілюся найпокірніше зауважити, – сказав здивований Помідор, – що буря вже минула і знов сяє сонце.

– Ви насмілюєтеся мені перечити! – гримнув на нього принц і тупнув ногою.

– Я теж не розумію вашого зухвальства, – докірливо додав барон Апельсин. – Якщо їх світлість кажуть – буря, то так воно й є.

І всі присутні почали одностайно лаяти погоду.

– Яка жахлива погода! – сказала графиня Старша, виглядаючи через вікно в парк, де на квітках сяяли під сонцем каплі недавнього дощу.

– Яка жахлива злива! Погляньте, який дощ періщить! – додала графиня Менша, дивлячись, як із-за хмари сяє сонце і виблискує в басейні з золотими рибками.

– О, чуєте, як гуркоче грім? – сказав герцог Мандарин і затулив вуха пальцями, ніби дуже злякався.

– Полуничко! – гукнула графиня Старша. В неї майнула щаслива думка. – Біжи мерщій позачиняй усі віконниці!

Полуничка позачиняла всі віконниці, і в салоні відразу стало зовсім темно.

Принесли запалені свічки. Синьйора графиня Менша зітхнула:

– Яка жахлива ніч!

– Мені страшно... – щиро признався принц Лимон. Щоб його підбадьорити, усі присутні теж почали тремтіти, мов у лихоманці.

Тоді синьйор Помідор прокрався до вікна, тихо відхилив віконницю і насмілився покірно зауважити:

– Мені здається, що буря вже минула.

– Ні, ні, не минула! – закричав принц і побачив сонячний промінь, який переможно прорвався до салону.

Помідор поквапливо зачинив віконницю і підтвердив, що дощ ллє й далі, мов із відра.

– Ваша світлосте, чи не бажаєте ви закусити, – насмілився подати голос барон Апельсин, йому не терпілося швидше сісти за стіл.

Але принц не схотів закушувати.

– Така погода відбиває апетит, – відказав він.

Барон не розумів, що спільного може бути між апетитом і погодою. Але всі згодилися з думкою принца, що погана погода позбавляє людей апетиту, і Апельсин теж заявив:

– Я тільки так сказав, ваша світлість. Від цієї грози в мене самого так стиснуло горло, що я не зміг би макової росинки проковтнути.

Насправді, він залюбки ум'яв би два-три стільці, не те що вечерю. Але він не насмілювався перечити принцові.

Нарешті, стомлений хвилюваннями цього дня, принц заснув у кріслі. Його вкрили ковдрою, а самі пішли вечеряти.

За вечерею Помідор чомусь надто мало їв. Він поспішив устати з-за столу і сказав, що йде спати, а сам потихеньку зайшов до парку і попрямував до села.

«Треба самому довідатися, що скоїлося. Оцей страх принца надзвичайно підозрілий. Я не здивуюся, якщо сталася навіть революція».

Від цієї думки в нього немов мурашки по спині забігали. Він намагався відігнати від себе цю думку, але чим сильніше її відганяв, тим настирливіше лізла вона йому в голову. Оце ненависне йому слово – революція – миготіло перед ним усіма своїми літерами: Р-е-в-о-л-ю-ц-і-я...

Раптом йому почулося, ніби за ним хтось іде. Він причаївся за парканом і став чекати. Через кілька хвилин повз нього тихенько пройшов адвокат Горох. Він ішов навшпиньки і так обережно, ніби ступав по сирих яйцях. Як відомо, цей адвокат завжди мав на всіх підозри. Коли ж побачив, що Помідор вислизнув до парку, він пішов за ним назирці.

«Тут щось є, – подумав Горох, – за Помідором треба слідкувати».

Тільки Помідор намірився вийти зі схованки, як стала наближатися ще одна тінь. Він знову присів за парканом, пропустив і цю тінь повз себе.

Це був синьйор Петрушка, який вирішив прослідкувати за адвокатом.

Своїм довжелезним носом Петрушка відчув щось підозріле, і йому закортіло про все довідатися.

Потім у темряві з'явився герцог Мандарин. Той шпигував за Петрушкою.

– Тепер мене нітрохи не здивує, якщо зараз покажеться барон Апельсин, – прошепотів Помідор і знову присів за парканом.

Дійсно, незабаром з'явився барон Апельсин. Коли він помітив, як виходив герцог, то подумав, що той крадькома йде кудись вечеряти. От барон і вирішив скористатися з цього відкриття.

Бідолашний Квасоля, який віз його пузо на тачці, задихався з натуги. У темряві він не бачив ні каменюк, ні ям; тачка підскакувала, і від кожного поштовху баронові хотілося вищати по-собачому.

Після барона більш ніхто не з'являвся в темряві. Тоді Помідор вийшов із своєї схованки і пішов слідом за Апельсином.

Так і проходили вони один за одним цілісіньку ніч. Горох марно намагався наздогнати Помідора, який ішов позад усіх; синьйор Петрушка йшов по п'ятах за Горохом; герцог Мандарин не відставав від Петрушки, барон Апельсин намагався не відставати від герцога, а Помідор скрадався по слідах барона. Кожен стежив за тим, хто йшов перед ним, і ніхто не здогадувався, що за ним також слідкують.

Кілька разів цей порядок змінювався. Синьйор Горох, який ішов поперед усіх, опинявся на другому місці, бо Петрушка переганяв його стороною. Тоді вони хитрували, щоб знову стати на своє місце.

Так прошвендяли вони всю ніч, шпигуючи один за одним, і до самого світанку нічогісінько не змогли дізнатися, тільки вкрай знесилилися.

На світанку причвалали вони один по одному назад до замку.

Зустрічаючись в алеях парку, вони віталися, питали один одного про здоров'я і брехали, як хто умів.

– Де це ви були? – питав синьйор Помідор синьйора Гороха.

– Я був на весіллі в мого брата.

– Ото диво! Ніколи не чув, щоб уночі гуляли весілля.

– Так. Але мій брат – дуже чудний чоловік, – відповідав червоніючи адвокат.

Помідор тільки посміхався, бо всі знали, що ніякого брата в Гороха не було.

Синьйор Петрушка збрехав, що ходив на пошту. Барон і герцог наплели, ніби ходили вудити рибу, та ще й здивувалися, як це вони не здибалися на річці.

Всі вони були такі стомлені й сонні, що йшли майже з заплющеними очима.

І тільки один з них побачив, що на башті замку майорить республіканський прапор.

Цей прапор підняли вночі Цибуліно і Вишенька. Обидва хлопчики сиділи тепер біля прапора на високій башті і чекали, що буде далі.

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова