Джанні Родарі
Пригоди Цибуліно
Переклад українською – Анатолій Іллічевський
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков
Розділи:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Як Цибулоне наступив принцові Лимону на мозоль
Цибуліно був сином Цибулоне і мав семеро братів. Звали їх Цибулетто, Цибулотто,
Цибулучча та іншими подібними іменами, найкращими в шановній цибулиній родині.
Люди вони були, що й казати, хороші, але безталанні.
Та й не дивно. Де цибуля, там і сльози.
Жив Цибулоне з усією своєю родиною в дощаній халупі, не більшій від ящика для
розсади.
Коли хто з панів потрапляв, бувало, на вулицю, то роздратовано морщив носа і
велів візникові їхати швидше: «Пхе, як тхне цибулею».
Якось через те село мав проїздити правитель країни, сам принц Лимон. І його
придворні побоювалися, щоб не постраждав від запаху цибулі принців ніс.
– Ну що скаже принц, коли почує, як тхне від оцих злиднів?!
– Треба їх напахтити, – вирішив обер-камергер.
І одразу ж послали з десяток солдатів Лимончиків, щоб напахтити бідноту. Цього
разу солдати облишили свої шаблі та гармати, а взяли на плечі лише обприскувачі
з одеколоном, амброю, фіалковими пахощами та найкращою трояндовою водою з
Болгарії.
Солдати вигнали надвір Цибулоне з його синами і всією ріднею, поставили попід
муром і оббризкали від голови до ніг пахощами, аж бідолашний Цибуліно
застудився.
Та ось долинув звук сурми, і в супроводі усіх Лимонів і Лимончиків з'явився сам
правитель, принц Лимон. Він був одягнений у все жовте, а над його жовтою шапкою
дзеленчав золотий дзвіночок. У придворних Лимонів дзвіночки були срібні, а
у простих Лимончиків – бронзові. І так усі ті дзвіночки гарно дзеленчали, що
люди збігалися, як на дивовижу, – думали, що то оркестр.
Цибулоне і Цибуліно опинилися спереду, тому їх штовхали і в боки, і в спину ті,
що стояли позаду. Старому бідоласі Цибулоне це набридло, і він почав гукати:
– Назад! Назад!
Принц Лимон почув те і розсердився. А потім спинився, підійшов окаряч до
Цибулоне і гримнув на старого:
– А чого це ти кричиш «назад, назад»? Може, тобі не до вподоби, що мої вірні
піддані тиснуться вперед, щоб на мене подивитися? Га?
– Ваша світлосте, – зашепотів йому на вухо обер-камергер, – мені здається, що цей
чоловік – небезпечний бунтівник! Його треба тримати під пильним наглядом.
І один із охоронців принца навів на Цибулоне спеціальну підзорну трубу, у яку
наглядали за бунтівниками. Кожен з Лимончиків мав таку трубу.
Бідолашний Цибулоне аж позеленів зі страху.
– Ваша величносте, – насилу пробелькотів він, – то мене ж задавлять!
– І добре зроблять! – гримнув принц Лимон.
Тут обер-камергер звернувся до натовпу з такою промовою:
– Любі наші підданці! Його світлість дякує вам за вірнопіддані почування і за
стусани, якими ви частуєте один одного. Тож штовхайтеся, громадяни! Штовхайтеся,
громадяни! Штовхайтеся дужче!
– Та коли б і вас із ніг не збили, – вихопилося у Цибуліно.
І тут-таки один із стражників навів на хлопчину свою підзорну трубу. Цибуліно
зважив за краще втекти і попід ногами старших швидко пробрався назад.
Громадяни спочатку не дуже тіснилися. Та обер-камергер так загрозливо бликав на
них, що юрба захвилювалася, мов вода у діжці. Штовханина стала такою, що зрештою
старий Цибулоне не утримався на місці і наступив простісінько на ногу самому
принцові Лимону. У його світлості на ногах були мозолі, тож йому аж свічки в
очах засвітилися. Десяток солдатів Лимончиків з усіх боків як один кинулися
на нещасного Цибулоне і закували його в кайдани.
– Цибуліно! Цибуліно! – гукав старий, а його вже тягли геть.
Цибуліно був у цю мить уже далеко, та всі навколо нього все знали і, як то
буває, знали навіть те, чого насправді й не було.
– Ото добре, що його схопили. Адже він хотів ударити його світлість кинджалом!
– Та зовсім не те! У нього в кишені був кулемет!
– Кулемет у кишені? Бути цього не може!
– А ви не чули пострілів?
Насправді то були не постріли, а тріскотіння ракет на честь принца Лимона. Але
люди так переполошилися, що кинулися врозтіч від солдатів Лимончиків.
Цибуліно хотів був крикнути усім цим людям, що в кишені його батька був лише
недокурок тосканської сигари. Та подумав, що краще буде промовчати.
Бідолашний Цибуліно! Йому здалося, що він раптом перестав бачити на праве
око, – а то була просто сльоза.
– Назад, дурна! – наказав їй Цибуліно і зціпив зуби, щоб не заплакати. Налякана
сльоза сховалася і більше не з'являлася.
* * *
Одне слово, Цибулоне засудили до тюремного ув'язнення не тільки на все життя, а
й після смерті, бо при тюрмах принца Лимона були і кладовища, де ховали померлих
в'язнів.
Другого дня Цибуліно прийшов до тюрми провідати батька. Вони обнялися.
– Бідний мій тату! Вас запроторили до тюрми як злочинця разом з найлихішими
бандитами.
– Не думай так, синку, – ласкаво відказав батько. – У тюрмі повнісінько
найчесніших людей.
– А що ж поганого вони зробили?
– Та нічого. От за це-то вони й попали до тюрми. Принц Лимон не любить чесних
людей...
Цибуліно замислився, і йому здалося, що він зрозумів.
– То сидіти у тюрмі – це честь? – спитав він.
– Буває й так... Тюрми збудовані для грабіжників та убивць. Але з того часу,
коли країною почав правити принц Лимон, грабіжники та убивці служать при ньому,
а в тюрмах сидять чесні громадяни.
– Я теж хочу стати чесним громадянином, – сказав Цибуліно. – Але в тюрмі сидіти не
хочу. Отож я скоро повернуся і всіх вас визволю.
– Не нахваляйся, – посміхнувся старий. – Це не так легко зробити.
– От побачиш, я свого доб'юся!
Тут прийшов один із тюремників Лимонів і наказав закінчувати побачення.
– Цибуліно, – сказав тоді бідолашний в'язень, – ти тепер уже величенький і можеш
сам про себе подумати. Про твою маму і братиків подбає дядечко Цибуля. Я хочу,
щоб ти пішов учитися.
– Але ж у мене нема книжок і купити їх ні за що.
– То не біда. Навчися добре викривати шахраїв і негідників. А найбільше вивчай
тих, що при владі.
– А що я робитиму далі?
– Настане час – сам побачиш.
– Ну годі вже! – кричав Лимон-тюремник. – Годі базікати! А ти, шмаркачу,
забирайся геть, якщо не хочеш теж попасти за грати.
Цибуліно так і хотів сказати Лимонові щось дошкульне, та прикусив язичка, щоб не
кинули його за грати, раніш ніж він візьметься до справи.
Хлопчик поцілував тата й побіг.
Того ж дня він доручив свою маму і братиків дядечкові Цибулі, якому в житті
пощастило трохи більше, ніж іншим родичам, бо він служив двірником.
Розпрощавшися з ними, Цибуліно почепив на палицю пакуночок з речами, взяв її на
плече і рушив у дорогу.
Цибуліно пішов навмання першою-ліпшою дорогою і не помилився. Години за дві
дійшов до якогось невеличкого сільця – такого малого, що навіть дощечки з назвою
не було біля крайньої хатини.
Та й хатина схожа була більш на буду для цуценяти, ніж на житло. Біля
віконечка сидів якийсь дідок з рудуватою борідкою. Він сумно поглядав на вулицю
і, здавалося, дуже журився над чимось.
Розділи:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
Автор: Родарі Д.;
ілюстратор: Чижиков В.
| 
