Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Джанні Родарі

Пригоди Цибуліно

Переклад українською – Анатолій Іллічевський
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ
Про пригоди Павука Кривонога і Павука Швосьмака

Що ж сталося з Павуком-листоношею?

Зараз я коротенько розповім вам про його пригоду в дорозі.

Коли вибрався він з тюрми, то пішов собі вулицею міста, тримаючись ближче до тротуару, щоб не попасти під колеса. Тут він мало не загинув під колесами велосипеда. Ледве-ледве встиг відскочити вбік.

«Ой матінко! – подумав переляканий Павук. – Моя подорож мало не закінчилася на самому початку!»

На щастя, побачив він поблизу отвір водостоку і швиденько туди спустився.

Тільки зліз він туди, як його хтось покликав по імені. То був давній знайомий Кривонога, далекий родич його покійного батька.

Раніш він жив на кухні у графському замку. Звали його Півосьмак, бо він мав сім з половиною лапок. Половину восьмої лапки він втратив через нещасливий випадок, вірніш від того, що його надто необережно зачепили мітлою.

Кривоніг чемно до нього привітався. Півосьмак пішов поруч і завів довгу розмову про давні добрі часи.

Він щохвилини спинявся і все розповідав, як недавно зачепили його тією осоружною мітлою. Але Крівоніг тяг його далі. Він аж ніяк не бажав піддаватися спокусі побазікати з давнім знайомим.

– Та куди це ви так поспішаєте? – поцікавився нарешті Півосьмак.

– Іду в гості до двоюрідного брата, – неохоче відказав Павук Кривоніг. Він не хотів розповідати всю цю історію про Цибуліно, Вишеньку і Крота.

– То ти йдеш до того Павука, який мешкає у графському замку? А він нещодавно запрошував мене пожити в нього якийсь тиждень на горищі. То знаєш що? Піду і я з тобою... Зараз у мене немає ніяких нагальних справ.

Павук Кривоніг не знав – радіти цьому супутникові чи ні. А потім подумав, що вдвох іти веселіше, і буде поміч при якій лихій пригоді.

– Що ж, ходімо, – сказав він, – тільки треба йти трохи швидше. Бачте, я виконую одне термінове доручення і не хотів би спізнитися.

– Ти й досі служиш у тюрмі листоношею? – спитав Півосьмак.

– Ні. Я вже кинув службу, – відповів Павук Кривоніг. Хоч Півосьмак був йому приятелем, але про таємниці не слід говорити навіть приятелям.

Так, безтурботно балакаючи, незчулися вони, як скінчився водостік. Вони були за містом! Павук Кривоніг полегшено зітхнув, бо у водостоці була така задуха, що він мало не зомлів.

Вони вийшли на зелені поля. Був погожий літній день, у запашних травах ласкаво шелестів легенький вітерець. Півосьмак жадібно дихав, ніби прагнув забрати в себе все повітря.

Пригоди Цибуліно

– Як тут хороше! – скрикнув він. – Уже років зо три я й носа не витикав з мого задушливого водостоку! Але тепер я розумію, що не варто туди повертатися. Куди краще жити на селі!

– Та й на селі, як бачите, досить людно, – зауважив Павук Кривоніг і показав на довгу валку мурашок, що тягли до мурашника гусінь.

– А що, синьйорам городянам не до вподоби сільський люд? – задерикувато протріщав Коник-стрибунець з порога своєї нірки.

Півосьмак захотів неодмінно спинитися і пояснити Коникові свою думку про сільське населення. Коник щось гостро відповів. Півосьмак заперечив, Коник вилаявся. Півосьмак почав уже кричати. Так встряли вони в довгу суперечку. А час минав.

Навколо них зібрався цілий гурт коників, сонечок, а віддалік слухали сварку найхоробріші із боязкої мошкари.

І от це збіговисько помітив поліцай Горобець, який керував тут рухом, і хутко прилетів, щоб розігнати натовп. Він одразу взяв собі Півосьмака на замітку.

– От смачний буде сніданок для моїх горобенят, – сказав він сам собі.

Добре, що мошкара зняла тривогу.

– Тікайте! Поліція!

В одну мить усіх як вітром здуло. Павуки Кривоніг і Півосьмак прожогом метнулися в нірку до Коника, а той причинив двері і став на сторожі.

Півосьмак тремтів зі страху, а Павук Кривоніг уже почав каятися, що взяв з собою в дорогу цього балакуна. Адже саме через нього втрачено стільки часу! Саме через нього на них звернула увагу поліція.

«От тобі й на! – сказав собі старий листоноша. – Горобець, напевне, вже записав мене до свого блокнота. А як візьме поліція на замітку, тоді начувайся, добра не жди».

Він обернувся до Півосьмака і промовив;

– От бачте, куме, яка небезпечна ця подорож! Може, нам краще буде тут розпрощатися?

– Отакої! – скрикнув Півосьмак. – Ти ж сам запрошував мене з собою, а тепер хочеш покинути в біді! Нічого сказати – хороший же з тебе друг!

– Але ж ти сам захотів іти зі мною. Та й не в тому справа. Я несу важливе послання до замку і не бажаю цілий день сидіти в цій норі, та ще й дякувати Коникові за гостинність.

– Гаразд, і я піду з тобою, – заявив Півосьмак, – я пообіцяв твоєму двоюрідному братові прийти, і я хочу додержати свого слова.

– Тоді ходімо, – сказав Кривоніг.

– Заждіть хвилинку, – спинив їх Коник, – я подивлюся, де поліція.

Він обережно прочинив двері. Горобець був іще тут. Він низько літав і пильно шукав їх у траві.

Півосьмак глибоко зітхнув і заявив, що поки Горобець тут, він і кроку з нори не ступить. І Кривоногові він теж заборонив виходити.

– Я не дозволю тобі ризикувати життям, – заявив він. – Я знав твого покійного батька і тому відповідаю за твою безпеку.

Їм залишалося тільки одне: сидіти й чекати. Клятий Горобець ні на мить не віддалявся; через це цілий день минув у марному чеканні. Тільки надвечір поліція розійшлася по своїх казармах, тобто по кипарисових алеях навколо кладовища. Аж тоді наші мандрівники рушили в дорогу.

Павук Кривоніг був дуже засмучений з того, що прогаяв цілий день.

Протягом ночі вони змогли б надолужити втрачений час, але раптом Півосьмак заявив, що дуже стомився і хоче відпочити.

– Це неможливо! – запротестував Павук Кривоніг. – Це абсолютно неможливо! Я йду далі!

– То ти хочеш покинути мене на півдорозі самого, та ще й вночі! Отак поводишся ти зі старими друзями твого покійного батька?!

Нарешті ці докори змусили Павука Кривонога спинитися. Вони знайшли затишний закуток у ринві якоїсь церкви і розташувалися на ночівлю.

Нічого й казати, що Павук Кривоніг усю ніч не міг очей стулити. Тільки люто зиркав на свого старого супутника, а той хропів собі до самісінького світанку.

«Якби не він, був би вже я на місці, а може, ішов би назад», – думав Павук Кривоніг.

Тільки-но почало розвиднятися, він розбудив супутника і наказав:

– В дорогу!

Але довелося іще почекати. Півосьмак ретельно почистив усі свої сім з половиною ніг і тільки після цього сказав, що готовий рушати.

Ранок пройшов без особливих пригод. Опівдні їх знову помітив Горобець, і вони вскочили в якийсь тунель. Вийшли з тунелю тоді, коли переконалися, що небезпека минула, і опинилися на якійсь широкій площині, зовсім без трави. Вся площина була поцяткована якимись незрозумілими для них слідами.

– Дивна місцевість! – зауважив Півосьмак. – Можна подумати, що тут пройшло ціле військо.

Край площини стояла низька будівля. З неї долітали чиїсь пронизливі тривожні голоси.

– Я не дуже допитливий, – сказав Півосьмак, – але віддав би рештку моєї восьмої лапки, тільки б довідатись, що це за місцина і хто живе в тій будівлі.

Але Павук Кривоніг, не озираючись навколо, швидко йшов уперед. Він страшенно втомився, бо вночі не зміг склепити очей, а тепер у нього ще й голова розболілася від спеки. Його серце передчувало, що він ніколи не дістанеться до замку. Йому здавалося, що вони не наближаються, а все більш віддаляються від замку. Хтозна, може, вони збилися з дороги. Адже тепер повинна була замаячити вдалині найвища замкова башта... І справді, обоє вони були старі, та ще й без окулярів (бо ще ніхто не бачив павуків в окулярах). Можливо, вона непомітно для самих себе вже минали замок стороною?

Павук Кривоніг віддався цим невеселим думкам, коли раптом повз них проповзла зелена гусінь. Вона кричала на все горло:

– Тікайте хто куди! Кури йдуть!

– Ми пропали! – вжахнувся Півосьмак, бо він уже не раз чув про цих страшних птахів. І кинувся навтіки зо всіх своїх семи з половиною ніг.

Павук Кривоніг не був такий меткий, по-перше, тому, що замислився, по-друге, тому, що ніколи в житті не чув про курей. Та коли одна з цих жахливих потвор занесла над ним свій страхітливий дзьоб, він не розгубився. Скинув з шиї свою поштарську сумку з листами, кинув її супутникові і ще встиг крикнути:

– Віднеси до...

Але він уже не встиг сказати, кому треба віддати листи, бо в цю мить курка його проковтнула.

Бідолашний кривоногий листоноша!.. Уже не доведеться йому носити з камери в камеру листи. Уже не зможе він втішати в'язнів своїми розмовами. Уже більш ніхто ніколи не побачить, як мандрує він, шкутильгаючи, по вогких тюремних мурах.

Загибель Кривонога врятувала життя Півосьмакові. Він устиг проскочити крізь сітчасту огорожу курника. (Он що то була за площина). Вискочив раніш, ніж курка  до нього обернулася. Від таких переживань він аж знепритомнів.

Коли опам'ятався, то ніяк не міг пригадати, де він. Сонце вже хилилося до заходу. Отже, він пролежав непритомний кілька годин.

За кілька кроків від нього виднівся загрозливий курячий дзьоб. Увесь цей час пожадлива курка чигала на нього, увесь час намагалася просунути голову крізь дротяну огорожу.

Цей жахливий дзьоб миттю нагадав йому про трагічну загибель Павука Кривонога. Півосьмак пролив сльозу за померлим другом, спробував піднятися і не зміг. Тільки тепер відчув він, що його півнога придавлена якоюсь вагою. То була поштарська сумка, яку перед самісінькою смертю кинув йому Кривоніг. А він і не помітив! Тут в його пам'яті спливли останні слова мужнього листоноші: «Віднеси до...»

«Але до кого ж треба віднести листи? – розмірковував Півосьмак. – І що то за листи? Чи не ліпше мені буде викинути цю сумку в перший рів при дорозі, а самому повернутися до мого водостоку? Там немає ні горобців, ні курей. Правда, там такий сморід, але зате немає ніяких небезпек... А втім, зазирну я в цю сумку, просто так – із цікавості...»

Почав читати листи і чим далі читав, тим більш сльози туманили його зір. Змахнув їх ногою і читав далі й далі.

– І він не сказав мені й півслова! А я своєю балаканиною весь час затримував його, коли він мусив поспішати виконувати таке важливе доручення! Ні, ні, тепер я все зрозумів, це з моєї вини загинув нещасний Кривоніг, і тепер я повинен виконати його останню передсмертну волю. Хай і я загину, зате зроблю хоч що-небудь, аби вшанувати пам'ять мого вірного загиблого друга. Адже колись на кухні в палаці правителя я знався з його покійним батьком... Який то був добрий чоловік! Пам'ятаю, як гірко ридав я над плямою, що залишилася від нього на стіні, саме посередині між підлогою і стелею.

Півосьмак, забувши навіть про сон, рушив уперед і на світанку прибув до замку. Там він легко знайшов дорогу на горище, де його радо зустрів двоюрідний брат Кривонога. Півосьмак розповів йому про всі свої пригоди. Разом  віддали вони листи Вишеньці, який до цього часу перебував у комірчині на горищі. Родич запросив Півосьмака відпочити протягом літа в замку, і старий балакун охоче прийняв це запрошення. Він страшенно боявся вертатися назад.

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова