Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Джанні Родарі

Пригоди Цибуліно

Переклад українською – Анатолій Іллічевський
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 

РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Як Цибуліно довів до сліз самого синьйора Помідора

– Дядечку, – звернувся до дідка Цибуліно, – і чого це вам заманулося туди залізти? Хотів би я знати, як ви звідти виберетеся?

– О, це легко зробити! – відказав дідок. – А от увійти набагато важче. Я охоче запросив би тебе до себе, хлопчику, і навіть почастував би кухликом пива. Та двом тут не поміститися, і, правду кажучи, пива у мене теж нема.

– Не турбуйтеся, – сказав Цибуліно, – мені не хочеться пити... То оце така у вас хата?

– Еге ж, – відповів дідок, якого всі звали кум Гарбуз. – Хатина, правда, малувата, та коли нема вітру, тут буває досить затишно.

Слід сказати, що кум Гарбуз тільки вчора закінчив будувати свій дім. Іще з дитинства мріяв він про свою хатину і купував щороку по одній цеглині.

Та, на свою біду, кум Гарбуз не знав арифметики і мусив щоразу прохати шевця, майстра Виноградинку, порахувати його цеглини.

– Ану, подивимося, – сказав майстер Виноградинка, чухаючи шилом потилицю. – Сім разів по шість – сорок два... відняти дев'ять... Одне слово, маєш усього сімнадцять цеглин.

– Вистачить їх на дім?

– Я б сказав, що ні.

– То що ж робити?

– Це вже не мій клопіт. Не вистачить на дім, то зроби собі ослінчика.

– А навіщо мені ослінчик? Ослінчиків досить і в парку, а коли на них немає вільного місця, то я можу й постояти.

Майстер Виноградинка знов почухав шилом спершу за правим вухом, потім за лівим та й пішов собі до своєї майстерні.

Тоді кум Гарбуз вирішив працювати іще більше, а їсти ще менше, і з того часу купував щороку по три цеглини, а то й по цілих п'ять!

З року в рік він худнув, звівся на тріску, зате купа цеглин усе збільшувалась.

А люди дивилися на це і казали: «Ви тільки погляньте на кума Гарбуза! Здається, він добуває цеглу зі свого живота. Щоразу, як купа збільшується на одну цеглину, сам він худне на цілий кілограм».

Коли ж кум Гарбуз став старий і вже не міг більше працювати, він знов покликав майстра Виноградинку і сказав йому:

– Ану, тепер порахуйте цеглини.

Майстер Виноградинка взяв з собою шило, щоб чухатися, поглянув на купу цегли і промовив:

– Сім разів по шість буде сорок два... відняти дев'ять... Одне слово, у тебе, куме, тепер всього сто вісімнадцять цеглин.

– То цього вистачить на будиночок?

– Я б сказав, що ні.

– Що ж мені робити?

– Це вже не мій клопіт!.. Збудуй курника.

– Але ж у мене курей немає!

– То поселиш туди кота. Кіт корисна тварина, він мишей ловить.

– Так-то воно так, але ж у мене кота немає, та й мишам ніде завестися.

– Не знаю, що тобі порадити, – засопів майстер Виноградинка і сердито почухав потилицю шилом. – Як не крути, а сто вісімнадцять – це тільки сто вісімнадцять...

– Та вам видніше, ви ж учили арифметику...

Зітхнув кум Гарбуз один раз, потім ще раз, та, бачачи, що від його зітхань цегли не стане більше, вирішив не гаючись взятися за будову.

«Збудую собі малесеньку-премалесеньку хатку, – думав він за роботою. – Адже мені не треба палацу, бо й сам я невеличкий. А не вистачить цегли – доточу кількома аркушами паперу».

Працював кум Гарбуз поволі, боячись надто швидко витратити всі цеглини. Він клав їх одну на одну так обережно, ніби вони були скляні. Адже йому одному було відомо, як дорого коштувала кожна цеглина.

– Ось та сама цеглина, яку я купив десять років тому на мій день народження, – примовляв він до цеглини і пестив її рукою, немов кошеня. – Я придбав її на гроші, які зібрав, щоб купити курку. Ну, не біда, ось збудую дім, то й поласую смаженою куркою.

Пригоди Цибуліно

І так зітхав він над кожною цеглиною, та коли вся цегла кінчилася, йому лишилося ще багато зітхати, бо хатина вийшла така мала, як голубник.

– Якби я був голубом, мені було б тут дуже зручно, – міркував собі бідолаха Гарбуз.

І справді, коли він спробував увійти в хатину, то дістав коліном стелі і мало не розвалив усю будівлю.

– Ех, старий я став і незграбний. Треба обережніше повертатися...

Він став перед дверима навколішки і, крекчучи та зітхаючи, рачки вліз до хатинки. Та тут нова біда: станеш на ноги – страшно пробити головою дах, простягтися б долі – підлога коротка, на бік не повернешся, бо тісно. А куди ноги подіти? Треба ж убгати їх до хати, щоб дощ не намочив!

«Бачу я, що жити в цьому домі я зможу тільки сидячи», – вирішив кум Гарбуз.

Він тільки зітхнув, та на цьому й заспокоївся. Сів обережно серед хати, боячись поворухнутися, і на його лиці, що виглядало з віконця, була така журба...

– Ну, як вам живеться? – гукнув до нього майстер Виноградинка з дверей своєї майстерні.

– Дякую, непогано, – чемно відказав кум Гарбуз.

– А вам не тіснувато в плечах?

– Ні, нічого собі, адже я будував дім якраз за своєю міркою.

Майстер Виноградинка за звичкою почухав потилицю і щось пробурмотів собі під ніс. А тим часом з усіх сторін сунули люди подивитися на хатину кума Гарбуза. Прибігла й ціла ватага хлопчаків. Найменший вискочив на дах хатини і, пританцьовуючи, заспівав:

Ну і хата в Гарбуза, –
Гарбуз в хату не вліза!
Права рука в кухні,
 Ліва у коморі,
Голова в світлиці,
А ноги надворі!

– Та обережніш, хлоп'ята! – благав кум Гарбуз. – Так ви мені завалите хату. А вона ж у мене – як лялечка.

І щоб до них піддобритися, витяг з кишені кілька червоних і зелених цукерок, які хтозна-відколи там валялися, і роздав їх хлопчакам. Вони радісно загаласували, схопили цукерки і тут же побилися між собою, ділячи цю здобич.

З того дня, як тільки в кишені заводилося кілька мідяків, кум Гарбуз купував цукерки і клав на підвіконня для хлоп'ят, як сиплють крихти для горобців. Тут вони і заприятелювали.

Іноді він дозволяв їм по одному влазити до хатини, а сам поглядав знадвору, щоб не наробили шкоди.

* * *

Кум Гарбуз саме розповідав про все це малому Цибуліно, коли це із села виповзла густа хмара куряви. В усіх хатах швидко зачиняли двері й вікна. Дружина майстра Виноградинки визирнула надвір і похапцем причинила двері. Немов перед бурею, усі люди миттю порозбігалися по домівках, і навіть кури, кішки та собаки кинулися врозтіч, хто куди.

Цибуліно не встиг спитати, що тут скоїлося, як хмара пилу з оглушливим грюком прокотилася селом і спинилася біля хатини кума Гарбуза.

Із хмари пилу виринула карета, запряжена четвериком коней. Між нами кажучи, то були не просто коні, а запряжені огірки, бо в тій країні, як ви, мабуть, і самі вже помітили, усі люди були схожі на якісь овочі або фрукти.

З карети виліз одягнений у все зелене товстун. Його червона надута пика, здавалось, от-от трісне, мов перестиглий помідор. Це ж і був сам синьйор Помідор, головний управитель і дворецький у замку поміщиць графинь Черешень.

Цибуліно збагнув, що ця персона не приносить добра, якщо всі так від неї тікають, тому він бочком-бочком відійшов якомога далі.

Тим часом синьйор Помідор поки що нікому не робив нічого злого. То що ж він робив? Тільки дивився на кума Гарбуза. Але як? Дивився довго, мовчки, пильно і тільки хитав загрозливо своєю здоровецькою круглою головою.

Бідолашний кум Гарбуз ладен був крізь землю провалитися разом зі своєю хатиною. Піт заливав йому очі, змішувався із слізьми і стікав просто в рот, але кум Гарбуз не насмілився навіть звести руку, щоб витерти обличчя. Він покірно ковтав свої солоні, гіркі сльози. А потім заплющив очі і став думати: «Ось уже ніякого Помідора тут нема. Я в своїй хатині, немов моряк у човні, пливу собі десь по Тихому океані. А навкруги вода синя-синя та лагідна, стиха гойдаються хвилі... О як гарно гойдають мене хвилі... туди й сюди... туди й сюди...»

Який там Тихий чи Атлантичний океан?! То синьйор Помідор вхопився обіруч за дах – і з усієї сили розхитував його туди і сюди, аж черепиця сипалася додолу.

Кум Гарбуз мимоволі розплющив очі, бо синьйор Помідор так грізно рикнув, що вікна й двері у сусідів зачинилися іще щільніше, а хто обернув був ключа в замку тільки раз, то тепер обернув іще раз.

– Злодюга! – репетував Помідор. – Розбишака! Бунтівник! То ти збудував собі палац на землі, що належить графиням Черешням?! І ти маєш намір пробайдикувати в достатку, сміючись над правом власності двох безталанних старих паній, двох невтішних вдів і сиріт?! То ось я тобі зараз покажу!

Пригоди Цибуліно

– Ваша милосте! – благав кум Гарбуз. – Запевняю вас, що дозвіл на побудову цієї хатинки мені дав сам синьйор граф Черешня.

– Граф Черешня помер тридцять років тому, царство йому небесне! А тепер земля належить графиням! Тому забирайся геть, щоб і ноги твоєї тут не було. Те ж саме тобі скаже адвокат. Гей, адвокате, сюди!

Синьйор Горох, сільський адвокат, мабуть, був уже напоготові, бо на цей поклик вискочив, як горошина зі стручка. Приїжджаючи в село, Помідор щоразу кликав адвоката для різних пояснень.

– Я тут, ваша милосте, до ваших послуг, – залопотав Горох, низько вклоняючись.

Та він був такий низькорослий і миршавий, що його поклону ніхто й не помітив. Тож, боячись здатися не досить ввічливим, синьйор Горох підскочив догори і кумедно задриґав ногами в повітрі.

– Скажіть цьому чоловікові, що іменем закону він повинен негайно забиратися звідси. І ще оголосіть усім мешканцям, що графині Черешні мають намір посадити до цієї буди найзлішого пса стерегти графські володіння від сільських хлопчаків, які останнім часом страшенно розбешкетувались.

– Так-так, правда... я... – почав мимрити синьйор Горох і аж позеленів зі страху.

– Що ви верзете? До чого тут правда чи неправда?.. Та адвокат ви чи ні, я вас питаю?

– Так-так, синьйоре, ваша милосте... я... знавець кримінального, цивільного і церковного законодавства. Я вчився в Саламанкському університеті.

– Ну досить. То як адвокат скажіть, що я дію по закону, і можете йти.

– Так-так, найласкавіший синьйоре!.. – І адвокат, не чекаючи інших вказівок, щез, наче його й не було.

– Ти чув, що сказав учений адвокат? – запитав Помідор у кума Гарбуза.

– Та він же нічогісінько не сказав!..

– Як, ти смієш перечити мені, нещасний?

– Я і рота не розкрив, ваша милість... – пробубонів кум Гарбуз.

– Хто ж це сказав? – І синьйор Помідор грізно глянув навкруги.

– Шахрай! Негідник! – знов вигукнув той самий голос.

– Хто це сказав? А, це, мабуть, старий бунтівник майстер Виноградинка! – спробував відгадати синьйор Помідор, підбіг до шевської майстерні і грюкнув ціпком у двері, промовляючи: – Ага, знаю я, знаю, майстре Виноградинка, це у твоїй майстерні ведуться бунтарські розмови про мене і благородних графинь Черешень. Ти анітрохи не поважаєш цих бідолашних вдів, цих круглих сиріт. Та начувайся, скоро я і до тебе доберуся! Засмієшся ти в мене на кутні!

– Скоро й до тебе доберуться, Помідоре! І ти луснеш, як гнилий баклажан! – знов вигукнув той самий голос.

Нарешті показався і той, хто так дратував Помідора. А був це не хто інший, як наш Цибуліно. Засунувши руки в кишені, він спокійнісінько став перед грізним синьйором Помідором, і Помідор очам своїм не вірив, що цей хлопчина і є той самий сміливець.

– Звідки ти взявся? Чому не на роботі?

– А я зараз і не працюю, – сказав Цибуліно. – Я поки що вчуся...

– Та що ти там вивчаєш? І де твої книжки?!

– А я вивчаю негідників, ваша милість. Ось і тепер бачу справжнісінького негідника і намагаюся як слід його вивчити.

– Вивчаєш негідників? Та в цьому селі повно негідників! А якщо ти знайшов іще одного, то покажи-но, покажи його мені.

– Зараз, ваша милосте, – сказав Цибуліно і лукаво підморгнув кумові Гарбузу.

Він глибше засунув руку до лівої кишені і вихопив звідти невеличке дзеркальце, яким звичайно пускав сонячних зайчиків. Потім швидко ступив до Помідора та й підніс йому дзеркальце під самісінький ніс.

– Ось він, той негідник! Дивіться добре, ваша милість.

Помідор зацікавлено подивився у дзеркальце. Хтозна, що сподівався він там побачити. Та побачив тільки свою власну червону, як вогонь, пику, маленькі злі очиці і широченного ротяку.

Тільки тепер він зрозумів нарешті, що Цибуліно просто-напросто глузує з нього. Ох і розлютився ж він! Схопив Цибуліно за чуприну та й почав смикати на всі боки.

– Ой-ой-ой! – запищав Цибуліно, не перестаючи реготати. – Ох і дужий же той негідник, що ви побачили в моєму дзеркальці! Та він сильніший від цілої банди розбишак!

– Оце тобі, оце тобі! – репетував Помідор і так сильно смикнув чуба, що вирвав ціле пасмо.

Пригоди Цибуліно

І тут сталося те, що мусило статися, коли смикати Цибуліно за чуба. В очі і в ніс Помідорові раптом ударив такий міцний запах цибулі, що сльози бризнули у нього з очей. Сльози текли по його щоках двома струмками все дужче та дужче, як водограй, як два водограї. Всю вулицю раптом залило, немов її полили із шланга.

«Такого зі мною ще ніколи не траплялося», – перелякано подумав Помідор.

І справді, був він такий безсердечний і жорстокий, що йому ніколи не доводилося плакати, до того ж і ніколи не траплялося чистити цибулю. Отож він так перелякався, що вскочив у свою карету, вдарив по конях і чимдуж помчав із села. Та і втікаючи, ще раз обернувся і прокричав:

– Гей, Гарбузе, начувайся!.. А ти, голодранцю, дорого заплатиш за мої гіркі сльози!

Цибуліно реготав, аж за боки брався, а кум Гарбуз тільки піт витирав із чола.

Одні за одними стали відчинятися двері у сусідніх хатах, крім Горохової. Майстер Виноградинка вибіг на вулицю, весело чухаючи потилицю шилом.

– А хай йому абищо! – гукнув він. – От молодець, що довів до сліз самого синьйора Помідора. Та звідки, хлопче, ти такий узявся?

І Цибуліно мусив розповісти про себе усе те, що вам уже відомо.

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова