Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Щоденник коника Кузі

М.Пляцковський

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Сутєєв

Сторінки:   1    2    3    4    5    6   

Пригода № 4

Ми пливли по Слонтлантичному океану. За склом ілюмінаторів (це такі круглі віконця!) плюскотіли хвилі. Слон Бімба пригощав мене печивом та лимонадом і заводив на магнітофоні веселу пісеньку з такими словами:

Від усмішки йде до всіх тепло — До слона і навіть до малої мишки... То нехай, щоб добре всім було, Ніби лампочки, вмикаються усмішки! І тоді хмарок склика в танець музика дзвінка І на скрипці грає коник найніжніше... Із блакитного струмка починається ріка, Ну а дружба починається з усмішки.

Нам обом ця пісенька подобалася, тому що в ній і про слона, і про коника сказано.

Після сніданку ми з Бімбо зазвичай грали в «хрестики-нулики», а перед вечерею – в шашки.

Усе йшло добре. Але одного разу... Навіть зараз, коли я пишу ці рядки, у мене тремтять коліна від самої згадки про те, що трапилося тоді.

Я вийшов на верхню палубу подихати свіжим морським повітрям. Потім довго шукав свою каюту. Вірніше, нашу зі слоном Бімбою каюту. І чомусь потрапив на камбуз.

Камбузом на пароплаві називається кухня. І кухар на камбузі не кухар, а кок. На нашому камбузі коком був шимпанзе Замри. Його так назвали тому, що він дуже любив з дитинства гру «замри-відімри».

Так от. Зайшов я на камбуз. І хотів стрибнути на стілець. Але не розрахував трохи і потрапив прямо в торт, який стояв на столі. Але це ще півбіди. Гірше було те, що я зламав зроблену з крему троянду. Гарну таку червону троянду. Над нею кок Замри, напевно, півдня чаклував, не менше. Що тут почалося!

– Це ти мого торта зіпсував? – обурився шимпанзе Замри. І ну за мною ганятися.

Біжить та кричить на всю палубу:

– Я старався, старався, а ти он як! Мокрого місця від тебе не залишу!

Він за мною, я – від нього.

Я від нього, він – за мною.

Ось уже кок цей у своєму білому ковпаку зовсім близько.

Ще одна мить – і ... І тут я так нахабно йому кричу:

– Замри!

Шимпанзе і завмер за звичкою. Закляк на місці. А я тим часом за ріг прошмигнув. Помітив маленьку щілинку під дверима та й прошмигнув у неї. Отямився Замри, але вже було пізно. Коли він промчав повз двері як очманілий, я перевів дух і почув якісь незрозумілі звуки:

– Ту-ту, ту-ту-ту! ту-ту, ту-ту-ту!

Виявляється, я заскочив до радіорубки. Сидить собі дятел-радист у навушниках і щось вистукує на телеграфному апараті:

– Крапка-тире, крапка, крапка-тире, дві крапки, два тире, крапка...

Ось так: .-..-..--...--..-..-....----.-.-..--....--...

А вони, ці крапки та тире, по антені піднімаються та й відлітають кудись. І захотілося мені верхи на якомусь тире покататися. Але таке тільки в казках можливо!

А тим часом, чую, шимпанзе Замри вже до радиста у двері стукає. Ось-ось увірветься.

Від страху я до самої стелі підстрибнув. Що-що, а стрибати я вмію!

На моє щастя, під стелею у дятла на ниточці висіла повітряна кулька. Для краси, напевно. Весела така помаранчева кулька.

Заскочив Замри до каюти радиста так стрімко, що від протягу кулька зірвалася з гвіздка і вилетіла у відкрите кругле віконце. І не сама вилетіла, а разом зі мною, оскільки я за ниточку міцно-міцно вчепився.

Закрив я очі, щоб униз не дивитися: адже внизу, піді мною – океан. Ой, хоч би якась тверда земля показалася! І куди б, ви думали, примчала мене моя помаранчева кулька? Нізащо не здогадаєтеся!

Прилетів я на цьому повітряному транспорті до... Снігарктиди. До самісінького Південного полюсу.

У Снігарктиді, сказати по правді, жах як холодно. Скрізь – сніг, сніг, сніг. До того ж – лід, лід, лід. Добре, що я впав у м'який замет, бо інакше б розбився.

Сиджу на снігу. Весь тремчу від морозу. І мало не плачу. І свій дім згадую. Мама, напевно, смачний пиріг спекла. А тато, напевно, газету «Лугові новини» читає...

Мрію таким чином, а очі чомусь самі собою злипаються, злипаються, злипаються, злипа...

Далі все сталося ніби уві сні. Наді мною схилився хтось у білій сорочці й чорному фраку. У таких фраках зазвичай у нашій концерторії виступають артисти та диригенти... Так от. Нахилився, значить, незнайомець наді мною і звертається до когось:

– Гей, Понге! Іди-но сюди! Я тут щось знайшов. («Щось» – це, між іншим, я, Кузя!)

Підійшов другий, теж у фраку, подивився на мене та й каже:

– Ніколи не зустрічав, братику Пінге, у нас у Снігарктиді нічого подібного. Може, це – звір, може, птах, а може, взагалі – комаха. Оскільки, оскільки він... вона... воно... все одно... замерз... замерзла... замерзло... давай відправимо її... його... до наших давніх друзів у Академію Всевсяких Наук!

– Оце здивуються академіки! – закричав Перший Той-Що-У-Фраку. – Запакуємо його... її... ну, тобто, оце... у коробочку – і відправимо поштою!

– Правильно, – сказав Другий Той-Що-У-Фраку. – Тільки не забудь написати в кінці листа: «Гарячий привіт від пінгвінів холодної Снігарктиди...»

Більше я нічого не чув.

Більше нічого не пам'ятаю.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова