|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Щоденник коника Кузі
М.Пляцковський
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Сутєєв
Пригода № 3
– Вітаю, Жарафрико! – крикнув я, вистрибнувши з чорного шкіряного портфеля на м'яку зелену травичку. Озирнувся на всі боки – скрізь літаки. Багато літаків. Точнісінько таких самих, як той, на якому я прилетів.
Раптом в одного з них гвинти як закрутяться, як заторохтять, як затріщать! І такий від цих гвинтів вітер здійнявся – ого! Підхопив мене вихор, наче пушинку, і поніс кудись. Заплющив я очі – та й лечу. А коли мене об щось стукнуло, я зрозумів, що живий. От тільки лапки підігнулися та заплуталися. Насилу їх розплутав.
Розплющив очі: навколо якісь невідомі, небачені дерева. Смішні якісь.
Уявіть: стовбур височенний, волохатий, а на самісінькій верхівці довжелезне листя, як віяло, звисає. Потім я дізнався, що ці дерева пальмами називаються.
І тут я бачу: летить повз мене незнайомий метелик. Яскравий. Різнобарвний. Я таких гарних метеликів ніколи не бачив. Принаймні, у нашій школі!
– Привіт, метелику! – кричу.
– Вітаю. Але я не метелик. Я – пташка Колібрі... – чемно відповідає незнайомка.
– А я – коник Кузя! Про мене навіть пісенька є: «І на скрипці грає коник найніжніше...» Невже не чули?
– Чи не можна співати тихіше, Кузьо? – пошепки питає ця сама Колібрі.
– А що, у вас в лісі тиха година? – цікавлюся.
– Гірше. І до того ж – не в лісі, а в джунглях.
– У джунглях так у джунглях. Але, може, ви все ж таки пояснете, що тут відбувається?
– Поясню. Тільки спочатку скажіть, що ви вмієте робити?
– Коники все можуть. Я б вам навіть на скрипочці зіграв, але вона у мене вдома залишилася.
– Отже, ви – скрипаль?
– Щось таке подібне.
– А змогли б ви, Кузьо, здійснити героїчний вчинок?
– Ще б пак! – кажу. – Благородні вчинки я багато разів здійснював. Можна і героїчний здійснити.
– Чудово! – зраділа Колібрі. – Тоді ходімо!
– Куди? – питаю про всяк випадок.
– Я вам покажу, де живе знаменита очкова змія Окулярія.
– А для чого мені знати, де живе ця... Окулярія?
– Для того, щоб ви її могли прогнати з джунглів.
– Прогнати? Навіщо?
– Від неї нікому життя немає. Вона дуже лиходійна. Усі звірі й птахи бояться її – та сховалися, хто куди.
– А до чого тут я?
– Невже ви не хочете допомогти нам? Чи може ви боїтеся очкових змій?
– Ані краплі не боюся. Я їх навіть ніколи не бачив.
– От і чудово! Зараз побачите!..
Так я потрапив ще в одну історію – і ми вирушили на пошуки лиходійної Окулярії. Дорогою нам ніхто, абсолютно ніхто не зустрівся. Було тихо. Здавалося, що ці... як їх... джунглі спорожніли.
Раптом Колібрі приклала лапку до свого дзьоба і вимовила:
– Тс-с-с-с-с...
А це всіма мовами світу означає: «Тихіше-е-е-е-е...»
Потім Колібрі вказала різнобарвним крильцем на високе карячкувате дерево та прошепотіла:
– Бачите дупло?
– Ну, бачу, – відповідаю. – З нього ще чийсь хвостик стирчить.
– Це і є Окулярія. Я зараз сховаюся, а ви женіть її звідти!
«Отакої – женіть! А як? Треба спочатку на розвідку сходити», – вирішив я та став підкрадатися до дупла. Заглянув обережненько: нічого не видно. Тільки окуляри блищать у темряві.
Що ж робити? Як прогнати цю Лиходійку та й самому неушкодженим залишитися?
Думав я, думав – і придумав.
Відшукав неподалік звичайну калюжу, вмочив у неї пучок травинок – замість пензлика – і взявся до роботи.
Мені пощастило. Окулярія міцно спала і нічогісінько не чула. Тепер залишилося почекати, поки багнюка на окулярах засохне.
Колібрі сховалася серед густих гілок: спостерігає за мною, а зрозуміти мій задум ніяк не може.
Раптом велике карячкувате дерево затрусилося, захиталося – з дупла показалася зміїна голова, схожа на букву «Ф».
– Щщщо трапилосссь? – прошипіла Окулярія. – Нічччого не бачу!
– Зате я тебе бачу! І нікого ображати більше не дозволю! – гучно сказав я, набравшись хоробрості.
– Чи знаєш ти, нещасссний, що говоришшш?
– Я тебе не боюся. Забирайся геть!
– За такі слова ти поплатишшшся жжжиттям! Задушшшу! Знищщщу! – обурилася Окулярія і почала сповзати на землю. Тут я не на жарт перелякався. Ніколи б не подумав, що вона буде такою довгою і страшною. Але що поробиш – і я продовжував атаку.
Окулярія не бачила мене і повзла на мій голос. А я вів змію все далі й далі від її лігва, поки не помітив старий занедбаний колодязь. Я заглянув досередини: колодязь був такий глибокий, що у мене запаморочилося в голові. Це було те, що треба.
– Гей, Окуляріє! Чуєш мене? Зараз я з тобою розправлюся! – знову крикнув я.
Змія стиснулася, як пружина, і зі свистом кинулася у мій бік. Саме це мені й треба було. Я, звичайно, одразу ж відскочив від своєї змієловки, а Окулярія з усього розмаху впала вниз. З колодязя їй тепер нізащо не вибратися! Все ж таки я перехитрив цю злюку!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова