Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Ренатіно не літає по неділях

Ренато Рашел

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Сутєєв

Сторінки:   1    2    3    4    5    6

Але одного разу Ренатіно розповів казку

На Червоному Дубі у Ренатіно не було й хвилини спокою.

Сидіти годинами на гілці було не дуже зручно. Але це ще півбіди. Найгірше було те, що семеро горобенят бісилися, як семеро чортенят.

Тільки й дивись за ними!

Чого вони тільки не придумають!

Наприклад, усі семеро висунуться з гнізда і починають плюватися в ящірок, що гріються на сонечку.

Ну хіба це добре?

А іншим разом намажуть милом гілки дерев, щоб білки посковзнулися й попадали.

Гарно, нема чого сказати!

Але найстрашніше траплялося, коли вони раптом починали співати. Навчалися вони у найновітнішій школі співаків-крикунів. І так вони кричали й репетували, що звідусіль зліталися перелякані горобці. Думали, що трапилася пожежа.

Найстаріші й наймудріші з горобців, похитавши головою, летіли до себе в гнізда. Летіли й дивувалися: одразу і не збагнеш – чи то горобчики пісні співають, чи то в них животи розболілися і вони криком кричать.

Тільки Ренатіно міг угамувати пустунів.

Варто було йому розпочати казку, і горобенята миттю замовкали.

А казки Ренатіно знав особливі.

"Жив собі колись синій... бухгалтер. А синім його називали тому, що він завжди ходив у синьому костюмі.

Іншого в нього не було. Був він молодий, гарний і чесний, хоча служив у міністерстві фінансів, де скрізь лежали гроші..."

Але одна казка була просто надзвичайною!

"Жив на світі батько. І було в нього троє синів, усі троє неписьменні, дурні, нетямущі. І всі троє мріяли виступити на телебаченні, або хоча б стати артистами кіно. І уявіть собі – стали знаменитими артистами!"

Ці казки він міг розповідати годинами. Семеро горобенят сиділи тихо-тихесенько і, роззявивши від подиву дзьоби, слухали неймовірні казки з повсякденного життя.

А внизу під деревом стояла, наче зачарована, Андреа, дочка лісоруба.

Андреа була худенькою, з копицею білого, як льон, волосся.

Кожного дня о пів на дванадцяту мати давала їй кошик із їжею й говорила: "Віднеси батькові обід".

І Андреа відносила... Але жодного разу не приходила до батька вчасно.

Проходячи повз Червоний Дуб, вона неодмінно зупинялася і, задерши догори носа, довго слухала казки Ренатіно. А той розповідав горобенятам:

"Жив колись індійський раджа. І такий він був багатий, що, продавши усі свої діаманти, усі замки й золото, міг би купити... двох центральних нападників і лівого захисника..."

А треба вам сказати, що в Італії футболістів продають і купують, як речі на базарі. Чим краще футболіст б'є лівою ногою у правий кут і правою ногою у лівий кут, тим дорожче він коштує.

Минала година, друга. Андреа все стояла під деревом.

І цього разу її батько їв холодний суп. І дуже-дуже сердився. І присягався, що поквитається з цим проклятущим Червоним Дубом. Але ж ви знаєте, що то за народ лісоруби.

Кричать, погрожують, а самі – найдобріші в світі істоти. Я навіть знав одного лісоруба, який вдома по вечорах грав на скрипці.

І от з'явився сокіл Ґракк

Сокіл Ґракк з недавнього часу переселився у долину. Аж надто погано було йому в горах. Надто холодно. Скрізь протяги. І забагато інших соколів.

А тут, у долині, він сам-один, без суперників, і може удавати з себе орла. А це була його найзаповітніша мрія.

Щоранку він старанно наточував дзьоб об камінь, потім широко розкидав крила і намагався нерухомо дивитися на сонце, як роблять усі орли. Так, він був просто страшний! Тільки-но мешканці Червоного Дуба помічали його, вони тривожно кричали:

– Небезпека! Ґракк летить!

І ніхто... нікуди не тікав. Тому що Ґракк нікого не бачив.

На жаль, він був трохи короткозорий, і йому слід було б носити окуляри. Але який же сокіл, що знає собі ціну, вдягне окуляри?! А головне, він так довго й пильно дивився на сонце, що очі в нього ставали як дві пампушки. Він навіть не помічав, що робилося у нього під самісіньким носом.

Але одного разу…

Одного разу вранці у четвер пішов дощ. Та який! Як із відра. Такі дощі бувають тільки в травні, і найчастіше, не знаю вже чому, у четвер вранці!

За п'ять хвилин Ренатіно, семеро горобенят, опудало Чіп, лісоруб і його дочка Андреа промокли до нитки. Усі, крім сокола Ґракка.

Того ранку Ґракк допізна спав у своєму гнізді на величезній телевізійній антені.

Нарешті він прокинувся. Позіхнув і висунувся з гнізда.

Потім, як завжди, втупився нерухомим поглядом у сонце.

Але сонця не було.

Вулиці, дахи будинків – усе було сірим від дощу.

Раніше сонячне проміння весь час сліпило соколу очі.

А тут Ґракк уперше побачив, що в місті є парк. Що в парку є Дуб. Що на Червоному Дубі сидять у гнізді семеро горобців.

Він підлетів до Дуба і, як справжній сокіл, каменем кинувся вниз.

– Стійте! – крикнув йому Ренатіно. – Куди це ви?

– Хіба не бачите? Снідати.

– Чим?

– Ні чим, а ким. Ось цими. – І він вказав гострим кігтем на семеро переляканих горобців.

– Та ви здуріли!

Отакого вже Ґракк не очікував. Споконвіку соколи їли горобців. Це кожному відомо. Як сміє цей чоловічок у смішному зеленому капелюсі заважати йому!

Бажаючи краще роздивитися нахабу, короткозорий Ґракк усе ближче й ближче нахилявся до Ренатіно, і ось вже грізний і кривий соколиний дзьоб майже торкнувся його обличчя.

Правду кажучи, Ренатіно злякався.

Сильно злякався.

Але він і взнаки не дав. Адже під деревом стояла Андреа.

Стояла і дивилася на Ренатіно із подивом та захопленням, як на героя. Маленький Ренатіно здавався їй безстрашним королем.

Ренатіно випнув груди, стиснув кулаки і приготувався до бою.

Але, перш ніж битися, він вирішив схитрувати.

– І вам не соромно? – докірливо сказав він. – Королівський орел і раптом таке...

– Що... що... ви сказали? – Ґракк розправив крила, намагаючись набути гордовитого, орлиного вигляду. Від задоволення він увесь почервонів. – Ви, ви... хочете сказати?

– Я кажу, що могутній королівський орел на сімох крихітних горобенят і уваги не зверне.

– Ви так вважаєте? – розгублено запитав Ґракк.

– Звичайно! – вигукнув Ренатіно. – Невже ви не читаєте газет? Орли забирають однорічних телят, б'ються з мисливцями, сміливо нападають на гелікоптери. Ви не нападаєте на гелікоптери?

– На гелікоптери? – Ґракк навіть і слова такого не чув. – А, ну... так! Авжеж! Одного разу в горах я збив одразу три, одним ударом дзьоба.

Андреа під деревом похолола від жаху. Три гелікоптери одним ударом! А Ренатіно навіть і оком не повів. Але що це за "гелікоптери"? Андреа і сама про них нічого не чула.

А суп тим часом холонув і холонув.

А лісорубу того дня як ніколи хотілося їсти.

Ну чому йому жодного разу не вдається з'їсти миску гарячого супу? В усьому винен цей проклятущий Дуб!

Досить, досить!

Сьогодні він з ним покінчить.

Раз і назавжди.

А Ренатіно у цей час вже мирно розмовляв із соколом Ґракком.

– Розумієте, я зовсім недавно в місті... – виправдовувався Ґракк. – І у мене навіть живіт з голоду скрутило. То де я можу знайти ці... ммм... забув їх назву?

– Гелікоптери.

– Так, так, гелікоптери... Знаєте, у мене виразка шлунку, і мені треба їсти суворо у певний час.

– Дивіться! – показав Ренатіно. – Трохи правіше від того червоного димаря розташований аеро...

Сторінки:   1    2    3    4    5    6

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова