|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Ренатіно не літає по неділях
Ренато Рашел
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Сутєєв
Чи помічали ви колись у небі маленького чоловічка в зеленому капелюсі, з жовтим шарфом на шиї?
Ні? І не бачили, як він летить, вчепившись у тринадцять червоних кульок?
Подумайте гарненько!
Знаєте, він такий низенький, чорнявий, і ніс у нього завжди синій від холоду.
Все ж таки бачили?
Його звуть Ренатіно, і на тринадцяти кульках він літає тому, що працює далеко від дому, біля Червоного Дуба.
Не йти ж йому туди пішки.
Отже, ніколи не бачили?
Але одного разу вранці у четвер...
Кожного дня відбувається стільки дивного, що ми вже нічого не помічаємо.
Тим часом, от уже кілька років, вранці, рівно о восьмій без чверті, Ренатіно пов'язує шию жовтим шарфом, надягає капелюх, бере кульки і вилітає у вікно.
Але хто його бачив?
Хто про нього хоч слово сказав?
Ніхто!
Тому що люди не милуються на небо ні без чверті вісім, ні у вісім.
Ні навіть опівдні.
Та й навіщо дивитися в небо, якщо воно завжди однакове?
Блакитне. Ну хоч би разочок стало каштановим!
Люди, вічно зайняті справами, не милуються небом, та й Ренатіно майже ніколи не дивився на землю.
Надто маленьким здавалося йому місто з височини. Люди – крихітні, а будинки – завбільшки із сірникову коробочку, один – білий, другий – синій, третій – кольору зеленого горошку.
Ренатіно летів собі по небу і ні про що не думав.
Одна в нього була турбота – як би не зачепити хмару.
Бо й озирнутися не встигнеш, як станеш увесь чорний.
Які ж бридкі ці хмари! Ренатіно з них очей не зводив. Він знав, що від них усього можна чекати.
Бувало, хмари пливли йому назустріч, чисті й білосніжні, наче збиті вершки. Він намагався відкусити шматочок.
Але де там! До рота нічого не потрапляло.
Іноді на горизонті виростав могутній воїн в шоломі та з мечем. Мить – і він перетворювався на вітрильник, що мчить по хвилях, або на сусідку, тітоньку Емілію, у незграбнім солом'янім капелюсі на голові.
Ну хіба можна після цього довіряти хмарам?!
Якось вранці Ренатіно, задерши голову, стежив за волохатими хмарами, раптом: бумм, бумм! – і на бідолаху обрушилася справжня злива.
До старого Червоного Дуба Ренатіно прилетів мокрющий, як промоклий кіт.
Але одного разу на Червоному Дубі ось що сталося
А Червоним Дуб називався тому, що листя на ньому було... зелене. Його б напевно назвали Зеленим Дубом, але якось цей Дуб побачив один чудовий поет. Правда, він був трохи підсліпуватий і плутав кольори.
Поет захопився і написав:
Ураган тебе шмагав,
Але ти таки не впав.
Тобі дощ і вітер любі,
Мій Червоний Дубе!
Чудові вірші, чи не так?
Нещасний поет! Одного разу він сплутав червоне світло із зеленим... і потрапив під машину.
Що ж робив Ренатіно на Червоному Дубі
Але все ж таки для чого Ренатіно щоранку, крім неділі, рівно о восьмій ранку прилітав до Червоного Дуба?
Просто це була його робота.
Хтось голить людей, хтось чистить черевики перехожим, хтось розводить квіти, а хтось продає капелюхи.
А от Ренатіно був людиною незвичайною, не таким, як усі: він намагався розводити черевики і голити капелюхи. Тільки з цього нічого не вийшло. Довелося йому шукати іншу роботу.
І нарешті він її знайшов. Найнявся доглядати горобців. Глядів маленьких горобенят на Червоному Дубі, четверта гілка праворуч, гніздо №3.
Кожного дня, крім неділі, з восьмої ранку до сьомої вечора він їх розважав, а коли треба, і заспокоював. Від зорі і дотемна горобчиха-мати і горобець-батько працювали в полі – тягали зерно для своїх діточок. Увесь цей час Ренатіно розважав і вгамовував пустунів.
Кожного дня, крім неділі.
Але чому – крім неділі?
А тому, що по неділях Ренатіно любив добряче поїсти. Він з'їдав цілу тарілку
равіолі у томатному соусі!
Після такого обіду він, зрозуміло, ставав набагато важчим, і тринадцять червоних кульок вже не могли підняти його в небо.
Ось чому щонеділі Ренатіно відпочивав.
Знайомство з Чіпом
Ви запитаєте, чому на Червоному Дубі усі так боялися Чіпа, городнє опудало у картатому піджаку?
Достеменно я й сам не знаю.
Може, тому, що він завжди нерухомо стояв посеред поля у своєму вицвілому картатому піджаку, а з дірявого циліндра на його голові стирчала солома.
Ну як же не боятися цього Чіпа, у якого замість мізків солома?
І хіба можна йому довіряти?
Хоч він і зроблений з дерева, але ж він не захотів стати дверима, стільцем чи вішалкою. Вважав за краще стати опудалом.
А Чіп дуже ображався на горобців.
Чому ці горобці його бояться і не люблять? Адже вони з ним майже не знайомі. А чи знають ці дурні пташки, що він дуже добрий? І дуже нещасний? Що він у дитинстві, ще коли був деревом, мріяв стати шафою? А головне, чи знають вони, що опудало ніколи не лякає горобців? І якщо вже горобці його бояться, значить, вони мають нечисте сумління!
Про все це Чіп хотів їм сказати. Але як?
Адже люди навіть забули намалювати йому рота.
Вночі, коли його били дощ і холодний вітер, Чіп згадував про дідові часи юності. І скрушно зітхав.
Якби він міг стати човном і тихо собі плисти по річці далеко-далеко! І нікого не лякати.
Навіть від самої думки про це Чіп готовий був розплакатися. Але не міг: адже люди не намалювали йому і очей.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова