|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Привиденя
Отфрід Пройслер
Переклад українською – Володимир Василюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ніка Гольц
Добрі новини
Тільки-но ратушний годинник наступного полудня вибив дванадцяту, як Привиденя стрімголов кинулося крізь підвальне вікно в аптекарів садок, де на нього вже чекали Герберт з братом і сестрою.
– То як? – збуджено вигукнуло воно. – Вдалося вам що-небудь чи ні?
– Не хвилюйтеся, – сказав Герберт, – усе пішло як по писаному.
А Ютта, сяючи, докинула:
– Гадаю, ви будете задоволені. Здається, ми вам допоможемо.
– Та невже! – Привиденя аж застрибало з радості. – Розповідайте ж! – благало воно нетерпляче. – Розповідайте, будь ласка!
Але Герберт мовив:
– Ходімо краще в альтанку, там нам ніхто не заважатиме. І я ж хочу вам віддати ваші ключі. Спасибі вам за них!
– Будь ласка, будь ласка, добре, що вони вам згодилися!
В альтанці було тісно, але затишно. Усі четверо, наче змовники, скупчилися навколо круглого столика.
– Ну ж бо, розказуйте! Я хочу нарешті знати, як мені бути.
Герберт, його брат і сестра переказали розмову з Угу Шугу.
Тому здається, що лихо, яке спіткало Привиденя, у якийсь загадковий спосіб пов’язане з годинником на ратуші.
– Спершу ми не знали, що ж нам з цього, – вів далі Гюнтер. – Але потім сказали собі та про годинник можна розпитати годинникаря Ціферля! Ми відразу пішли до нього, і, як ви гадаєте, що з’ясувалося?
– А що – спитало Привиденя.
– Пан Ціферль розповів нам, – сказала Ютта, – що шістнадцять днів тому він за дорученням бургомістра оглядав ратушний годинник. О сьомій ранку зупинив годинниковий механізм і рівно півдоби щось там робив, аж до сьомої вечора.
– А потім, тобто через півдоби, – поважно казав Герберт далі, – пан Ціферль знов пустив годинника, і стрілки пішли, власне, з того місця, де вони вранці зупинилися. На циферблаті, зрештою, нічого не зміниться, чи то буде сьома година ранку, чи сьома вечора.
– Але в тім-то й річ – тільки на циферблаті, – втрутився Гюнтер. – Насправді ж ратушний годинник почав на півдоби відставати коли настає північ він вибиває полудень, а надходить полудень – він вибиває північ! У всьому містечку ніхто цього не помітив, адже це нікому не зашкодило, от тільки...
– ...мені! – вигукнуло Привиденя, аж тепер збагнувши, що до чого. – Саме тому, що годинник відстає, я останнім часом прокидаюся опівдні, а не опівночі.
Діти закивали головами. Вони не мали сумніву, що причина саме в цьому.
– Отже, ви справді гадаєте, що можете мені допомогти?
– Авжеж, – підтвердив Герберт.
– Саме тому, – пояснив Гюнтер, – сьогодні о сьомій вечора ми з паном Ціферлем піднімемося на ратушну вежу...
– Стрілки годинника, – додала Ютта, – простісінько треба перевести на півдоби вперед, і він ітиме, як раніше.
– Оце й усе? – здивувалося Привиденя.
– Так, оце й усе, – відповіли аптекареві діти. І якщо вже це не допоможе, то вони навіть не знають, що тут взагалі може допомогти.
– Допоможе! – переконано сказала Ютта.
І Гюнтер запевнив:
– Звичайно!
– Ох, діти! – зітхнуло Привиденя, звівши вгору свої білі очі. – Якщо ваші слова справдяться, то кращого й вигадати годі!
Потім воно замріяно розповіло дітям, з якою радістю знов стане нічним привидом, блукатиме собі по замку, – мовляв, більшого щастя воно просто не уявляє.
Захопившись, Привиденя мало не проговорило аж до першої.
Та раптом воно згадало про свій лист до бургомістра.
– Листа ви можете віднести на пошту сьогодні увечері, – сказало воно. – Пощастить нам із годинником чи ні – завтра о цій порі мене вже не буде в містечку, це напевно.
Привиденя вже хотіло було попрощатися й знову майнути до підвалу.
Але Ютта заперечила. Вона наполягала, щоб Привиденя цього разу спало не в підвалі, а в альтанці.
В скрині, що була за лаву, дівчинка зробила Привиденяті з ляльчиних подушок м’якеньку постіль.
– Спіть собі на здоров’я, і нехай вам щастить, коли прокинетесь, – побажала вона йому перед тим, як ударило першу, й віко скрині опустилося над ним.
Не гайся, маленький привиде!
О сьомій вечора, віднісши на пошту адресованого бургомістрові листа, аптекареві діти разом із годинникарем Ціферлем піднялися на ратушну вежу, і пан Ціферль гайковим ключем перевів стрілки годинника на півдоби вперед.
– Ну, от і все, – мовив він, закінчивши роботу. – Сподіваюся, це йому допоможе.
Аптекарева дружина не могла збагнути, чому сьогодні діти зразу після вечері пішли спати.
Але ця ніч для Герберта і його брата й сестри мала бути аж надто короткою. Вони навели будильники на одинадцяту годину п’ятдесят хвилин і, зморені, поснули.
– Хотіла б я знати, що це з нашими дітьми, – стурбовано мовила до аптекаря його дружина. – Чи не похворіли? Відколи живуть, вони досі лише двічі лягали спати з власного бажання. Та й то лише тому, що були хворі: першого разу – на свинку, а другого – на скарлатину. Сподіваюся, тепер у них не кір і не вітряна віспа.
Герберт з Гюнтером спали так міцно, що не почули, як продзеленчав будильник. На щастя, прокинулась Ютта й насилу розбудила братів.
– Гюнтере, Герберте, швидше, вставайте, вже пора! Ось-ось виб’є дванадцяту!
З вікна дітям було видно альтанку. Надворі стояла темрява. Місяць сховався за важкими хмарами.
На щастя, поблизу, біля паркану, висів старий вуличний ліхтар і кидав на альтанку тьмяне світло.
– Вже ж ми недарма чекаємо, – невпевнено промовив Гюнтер.
– Звичайно, що недарма, – так само невпевнено сказав Герберт.
Тільки Ютта твердо вірила, що все скінчиться добре.
Вона була спокійна і впевнена, аж поки задзвонив годинник на ратуші. Серце в дівчинки закалатало. Затамувавши подих, вона лічила удари.
Перші чотири дзвінкіші, решта вісім – приглушені...
Північ! Боячись поворухнутись, діти пильно дивилися на альтанку.
Аж ось двері альтанки прочинилися, і зсередини виринула якась постать. Дрібненька й чорна, вона мала білі очі, що світилися в непроглядній темряві, наче два місяці завбільшки з п’ятаки.
– Це він! – вигукнула Ютта, захлинаючись від радості. – Це він!
Привиденя прилетіло до них під вікно. У лівій руці воно тримало в’язку ключів, а правою махало дітям.
– Спасибі вам, любі діти, велике спасибі! Ви навіть не уявляєте, який я щасливий! І це ж ви мені допомогли. Коли б я мав скарб, то подарував би його вам. Але все, чим я можу вам віддячити, – це мої добрі побажання. І я вам бажаю хоч раз у житті бути такими щасливими, як я сьогодні.
– Ти дуже милий, – промовила Ютта, і обидва хлопці не здивувалися, що вона звернулася до малого на «ти».
Та й Привиденяті це не здалося дивним.
– Ви ж не будете на мене гніватись, якщо тепер я розпрощаюся з вами? – сказало воно, – Мене так тягне назад до Ойленштайна! Не можу дочекатися, коли вже опинюся вдома!
– Зрозуміло, – мовив Гюнтер.
А Герберт додав:
– Не гайся, маленький Привиде! Ми розуміємо тебе.
Знову при місяці!
І ось Привиденя полинуло додому над дахами сонного містечка до ратуші, від ратуші понад Зеленим базаром до верхньої брами і від верхньої брами до замку.
– Бувайте здорові, ойленбержці! Останні два тижні у вас через мене було стільки прикрощів, але тепер нарешті я дам вам спокій, а це найголовніше. Мені принаймні більше ніколи й на думку не спаде потикатися в містечко. Віднині я буду собі там, де мені й належить бути. З мого замку мене більше ніщо не виманить, навіть моя власна цікавість.
Тричі облетіло Привиденя мури Ойленштайна, тричі – замкову вежу і тричі – сам замок з рицарською залою. Ніде нічого не змінилося, хоча йому здавалось, ніби воно не було тут віки вічні.
«Може, одвідати генерала – подумало Привиденя. – Та ні, нехай почекає до якоїсь дощової ночі. Сьогодні в мене куди важливіші справи...»
Угу Шугу сидів на гілляці дуплистого дуба.
Він зовсім не здивувався, коли зненацька підлетіло Привиденя і мовчки примостилося обіч нього.
– Можна, пане Шугу?
– Дуже радий вас бачити.
Якийсь час друзі мовчки сиділи поруч.
– Отже, вам допомогли? – нарешті озвався Угу.
– Допомогли, як бачите, – сказало Привиденя. – Ви вчора дали Ютті і її братам просто неоціненну пораду. Дякую вам, друже.
– Будь ласка, будь ласка, любий мій! – Угу настовбурчив пір’я, – Між нами кажучи, я зробив це задля себе.
– Задля себе?
– Атож, задля себе! – сказав Угу і для переконливості кивнув головою. – Помалу-малу я занудьгував без вас. Життя стає куди миліше, коли поруч є хтось такий, щоб склав тобі товариство. Ви, напевне, в Ойленберзі мали не одну пригоду. Розкажіть мені, будь ласка!
– Як ви так хочете, – погодилося Привиденя.
І вже зібралося щонайдокладніше розповісти про свої пригоди в містечку про те, як воно злякало регулювальника й наполохало жіночок на Зеленому базарі, про сутичку в ратуші, про Торстенсона й шведів, які виявилися зовсім не шведами, – про все налагодилося Привиденя розповісти, та нараз щось йому перебило.
З-за густих хмар, які затягли небо, раптом виплив місяць – великий, круглий, ніби викуваний з блискучого срібла.
Один сріблястий промінь упав на Привиденя.
І Привиденяті стало невимовно гарно, – дуже легко й вільно, легше і вільніше, ніж будь-коли досі.
І раптом воно помітило, що вже не чорне! Воно все знов світилося, воно стало біле!
– Я білий! – здивовано й радісно вигукнув малий, – Я білий, білий, білий!
– Чого ви так дивуєтеся? – засміявся Угу Шугу, – Власне, все так просто й зрозуміло, любий друже. Сонце винне в тому, що ви стали чорні, а місяць знову зробив вас білим. Отак-то. А тепер, будь ласка, заспокойтеся.
Але малому Привиденяті було невимовно радісно.
Воно не слухало Угу Шугу, воно ніяк не могло заспокоїтися.
Аж до кінця опівнічної години воно витанцьовувало на мурі замку.
Воно стрибало при місяці з зубця на зубець муру і все не могло натішитися.
Не могло натішитися з того, що знов стало біле.
Ніжно-біле.
Біліше за хмарку снігової пороші.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова