Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Привиденя

Отфрід Пройслер

Переклад українською – Володимир Василюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ніка Гольц

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7   

Привиденя підмальовує портрет

У неділю опівдні, блукаючи в підземному лабіринті, Привиденя несподівано знайшло ще один вихід. Його, як і решту виходів, перекривали ґрати, міцно вмуровані у кам’яні стіни. Та тут через кілька кроків за першими ґратами йшли другі, а за другими – треті. А ще далі – сталеві двері з французьким замком.

«Що це воно за знак?» – подумало Привиденя.

Відімкнути французький замок було заіграшку. Помах в’язкою ключів – і вільний шлях. Через підвал з вугіллям він вів просто до ратуші містечка Ойленберга.

Привиденя дуже здивувалось, коли вибігло нагору сходами підвалу й опинилося в ратуші – з усіма її коридорами й залами, з гарними старовинними кам’яними сходами й барвистими вітражами на сходовій клітці, які висвічували проти яскравого сонця.

Цілий тиждень в Ойленберзькій ратуші панувало пожвавлення. Чиновники поквапливо снували від дверей до дверей, дрібніші службовці переносили стоси паперів, у коридорах очікували люди – кожен зі своєю справою. Та сьогодні, в неділю, тут не було й душі живої. Привиденя могло вільно оглянути всю ратушу.

Незабаром йому впало в око, що в кожній кімнаті на стіні наклеєно ту саму картину. На ній яскравими фарбами був намальований шведський генерал Торстен Торстенсон! Велично й набундючено сидів він на своєму сірому в яблуках коні, затиснувши в правій руці булаву. Його зелений похідний плащ надимав вітер, червоне пір’я на капелюсі палало, мовби змагаючись із рудою клинцюватою генеральською бородою.

Під зображенням генерала щось було надруковано великими літерами, але Привиденя не могло їх прочитати. Адже воно ніколи не вчилось читати, тому й не здогадувалось, що на стінах висять не картини, а просто афіші, які повідомляли:

27 липня, в неділю, велика святкова історична вистава з нагоди 325-річчя облоги Ойленберга шведами.

Зброя і костюми з часів тридцятилітньої війни.

576 учасників, 28 коней, 2 гармати.

Музичний супровід міської капели.

Початок рівно об 11.30 на площі перед ратушею. Запрошуємо всіх на виставу!

Організатори свята.

«І чого вони так носяться з тим Торстенсоном, порозклеювали його скрізь? – думало Привиденя. – Якби в одному чи в двох місцях – нехай. А тож у кожній кімнаті, у кожному коридорі і в кожній ніші над сходами! Це вже занадто!»

В одній з кімнат міської скарбниці на письмовому столі Привиденя побачило недогризок чорного олівця. Відтоді воно вже знало, що робити.

Привиденя взяло той недогризок, підійшло до афіші з Торстенсоном, наклеєної тут-таки в кабінеті, й намалювало генералові чорну густу бороду. Потім перебігло до суміжної кімнати. Там домалювало генералові носа завбільшки з огірок, на якому блищала бородавка.

«Буде хоч не так одноманітно!» – захихотіло воно.

Привиденя кидалося від афіші до афіші, закінчить біля одної – й одразу до другої. Там кількома вправними штрихами домалює Торстенсонові ослячі вуха, там чорну пов’язку на око, як у морського розбійника.

Робота страшенно тішила малого.

Воно домальовувало й домальовувало! Баранячі роги, велетенські витрішкуваті очі, гострий живіт, оленячі роги, люльку з хмарою диму, довгі розкуйовджені патли, обручку на носі і багато чого іншого. Не дивно, що за роботою воно забуло про час.

І раптом, коли Привиденя було саме в кабінеті пана бургомістра, годинник на ратуші вибив першу дня. Привиденяті давно пора було підшукати собі якийсь закуточок, де б йому не заважали переспати двадцять три години.

«До потайного ходу я не встигну, це напевно, – думало воно, – дуже далеко. У мене ось-ось знову запаморочиться в голові...»

У кутку обшитого дерев’яними панелями кабінету стояла старовинна, мистецьки оздоблена кована скриня. Колись у ній зберігалися ділові листи й рахунки. Але тепер скриня була порожня і стояла просто як окраса зали.

«Ось мій порятунок!» – подумало Привиденя і, зібравши рештки сил, скочило в скриню. Віко над ним опустилося, і воно вмить заснуло.

Обережно,  пане бургомістре!

Коли наступного дня о першій годині Привиденя прокинулося, то почуло, що в кабінеті пана бургомістра кілька чоловік збуджено розмовляють між собою. Воно легесенько одхилило віко й визирнуло зі скрині.

У кабінеті пана бургомістра було троє сам пан бургомістр сидів за письмовим столом у червоному шкіряному кріслі і курив сигару; навпроти нього височів з кашкетом під пахвою ойленберзький начальник поліції, а біля вікна, зіпершись спиною на підвіконня й схрестивши на грудях руки, стояв пан кримінальний вахмістр Гольцінгер.

Пан бургомістр мав дуже кепський настрій – це видно було відразу.

– Кажу вам знову! – вигукнув він і гримнув кулаком об стіл. – Це нечуване зухвальство отак підло споганити всі як є афіші в ратуші! Я вимагаю, знайдіть цього малюваку! І якнайскоріше! Ми ганьбимо добре ім’я нашого міста. А не впораєтесь, любий мій, – звернувся він до начальника поліції, – то це свідчитиме тільки про одне ви обрали собі не той фах.

Начальник поліції спаленів

– Будьте певні, пане бургомістре, міська поліція зробить усе, щоб схопити злочинця. Я переконаний це лише питання часу. Адже досі ми розплутували всі подібні справи, за винятком кількох зовсім незначних.

Бургомістр ще дужче закадив сигарою.

– Знаю я ті ваші винятки, – пробурчав він. – Згадати тільки, що той чорний незнайомець ще й досі тиняється по місту! І саме тепер, за тиждень до відзначення 325-річчя! Невже ви не розумієте, що це увесь Ойленберг осоромить. То навіщо ж нам тоді поліція?

Начальник поліції кусав губи. Що він мав відповідати бургомістрові? Але той уже повернувся до пана кримінального вахмістра Гольцінгера.

– А ви, любий Гольцінгере Теж не вигадаєте нічого кращого, як розводити теревені!

Пан Гольцінгер зняв з носа свої чорні окуляри в роговій оправі і ретельно протер їх.

– Боюся, що все куди складніше, ніж здається, – почав він. – Мене б аж ніяк не здивувало, якби між чорним незнайомцем і оцим отут, – він показав на зіпсовані афіші, які горою здіймалися на письмовому столі в бургомістра, – мене б аж ніяк не здивувало, якби між одним і другим був якийсь зв’язок.

Бургомістр спантеличено відклав сигару.

– Як вам таке спало на думку?

– Це важко пояснити. Я просто відчуваю.

Бургомістр почухався за вухом.

– І хто ж тоді чорний незнайомець? Відчуваєте ви це?

Пан Гольцінгер пильно подивився на свої окуляри проти світла, потім знов надів їх і аж тоді відповів, знизавши плечима:

– Відчуваю, що ми маємо справу з нечистою силою.

– Авжеж, авжеж! – глузливо вигукнув бургомістр. – Вам лишилося тільки додати, що все це роблять привиди.

– А коли це й справді так? – спитав пан Гольцінгер.

Але бургомістр тільки головою похитав.

– Безглуздя, Гольцінгере! Чистісіньке безглуздя! Такі байки розказуйте малим дітям, а не мені! Я не вірю в привиди!!!

Досі Привиденя слухало розмову спокійно. Але тепер йому урвався терпець. То ойленберзький бургомістр не вірить у привиди? Ну, постривай же!

– Гу... гу-у-у-у-у... гу-у-у-у-у! – загуло Привиденя в порожній скрині, що вона аж застугоніла.

Бургомістр, начальник поліції і пан кримінальний вахмістр здригнулися з переляку.

– Гу-гу-у-у-у-у! – знову завело Привиденя.

Потім віко скрині піднялося – і Привиденя поволеньки, крекчучи, стогнучи й брязкаючи ключами, почало зводитися на ноги.

А само пильно дивилося своїми білими очима в обличчя панові бургомістрові.

– Гу-гу-у-у-у-у! – загуло воно знову, голосно й жалібно – Гу-гу-гу-гу-у-у-у-у!

Холодний жах охопив бургомістра. Він випустив сигару з рота й через силу хапнув повітря.

Начальникові поліції і панові кримінальному вахмістру Гольцінгерові волосся на голові стало сторч.

Вони застигли, неспроможні ворухнутися, й дивились, як Привиденя вилізло з скрині і, брязкаючи ключами, вийшло з кімнати.

Привиденя

Переполох у ратуші

Перший оговтався пан Гольцінгер. Через кілька хвилин після того, як Привиденя зникло з бургомістрового кабінету, вахмістр рвонув двері і кинувся в коридор. Чорна постать з в’язкою ключів саме завертала за ріг.

– Стій! – вигукнув Гольцінгер. – Ані руш! Ви арештовані!

Та Привиденя не мало аж ніякого бажання попастися під арешт. Воно чкурнуло геть і захихотіло. Тоді пан Гольцінгер зарепетував так, що аж луна пішла всіма коридорами і вестибюлем.

– Пильнуйте! Всі пильнуйте! В ратуші чорний незнайомець! Не даймо йому вислизнути! Затримати його, затримати! Держіть чорного незнайомця! Держіть його! Держіть!

Під час обідньої перерви чимало службовців пішли додому. А ті, що лишилися в ратуші, враз повибігали з своїх кімнат.

Кожен мав твердий намір спіймати чорного незнайомця.

– Пане Мюллер, ви чули? Тепер навіть у ратуші нікому не буде спокою!

– Пані Краузе, подайте мерщій ножиці! Може бути, що він має зброю...

– Мені здається, треба повідомити поліцію!

– Добра думка, пані Шнайдер! Та от як туди дзвонити? Двадцять-нуль-один чи один-нуль-двадцять? Алло! Це поліція? Говорить Леман, радник будівельного управління. Негайно приїздіть із своїми людьми до ратуші! Чорний незнайомець, розумієте? Авжеж, він несподівано з’явився тут. Приїздіть, будь ласка, якнайшвидше! Ви мене зрозуміли? Якнайшвидше!

Під керівництвом пана кримінального вахмістра Гольцінгера було обстежено всю Ойленберзьку ратушу кожну кімнату й кожну шафу, кожен закуток під сходами і кожну нішу. Не забули навіть комірчини, умивальників і туалетів. Але чорного незнайомця так і не знайшли, не було його й на горищі, ані в підвалі.

Навіть Аякс, поліційний собака, не взяв сліду.

– Якась загадка, – сказав пан Гольцінгер. – За всю мою службу такого ще не траплялося, а це як-не-як дев’ятнадцять років.

Де ж ділося Привиденя?

Десь же воно та заховалося, бо навіть маленькі привиди не можуть просто розтанути в повітрі.

Так, не можуть, зате вони можуть багато чого іншого.

Спочатку Привиденя хотіло шаснути назад до підземного ходу, але йому заступили дорогу наполохані Гольцінгером службовці – і воно майнуло на горище, а звідти у вежу. Коли туди наспіли переслідувачі (було чути, як стугонять під ними сходи), воно, не довго думаючи, шаснуло в годинникову вежу.

«Ніхто не подумає, що я в годиннику, – міркувало воно, – тож і не шукатиме тут».

До цього справді ніхто не додумався, навіть пан кримінальний вахмістр Гольцінгер. І все ж Привиденяті було в годиннику незатишно безнастанне цокання й рипіння коліщаток не давало йому заснути.

– Нічним привидам таки живеться краще, – бурмотіло воно стиха. – Чого б я не дав, щоб тільки знов стати нічним!

А тим часом Привиденяті треба було тільки провести рукою по циферблату, і воно б зарадило лихові. Та воно й гадки не мало про те, що є якийсь зв’язок між його лихом і годинником. Звідки ж було йому знати? Угу Шугу ніколи не казав йому про це.

«Дуже вже тут незатишно й гамірно», – думало Привиденя.

Воно затулило долонями вуха й невдовзі, як звичайно, поринуло у глибокий сон.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова








Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку 4149499149111393

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2021 Валерія Воробйова