Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
Усі категорії |
М.Носов
Переклад українською – Ф.Маківчук
Ілюстрації – Віктор та Кіра Григор'єви
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
Багато днів Знайко і його товариші пробиралися полями й лісами і, нарешті, дісталися у рідні краї. Вони зупинилися на високому пагорбі, а попереду вже було видно Квіткове місто в усій його красі. Літо йшло на спад, і на вулицях зацвіли найкрасивіші квіти: білі хризантеми, червоні жоржини, різнобарвні айстри. В усіх дворах яскріли красиві, як метелики, братки. Вогненні настурції плелися по загорожах, по стінах будинків і цвіли навіть на дахах. Вітерець доносив ніжні пахощі резеди й ромашки.
На радощах Знайко і його товариші обнімалися й цілувалися.
Незабаром вони вже йшли вулицями рідного міста. З усіх будинків повибігали мешканці й дивилися на наших мандрівників. Знайко і його друзі так засмагли за час мандрів, що спочатку їх ніхто не міг упізнати. Раптом хтось вигукнув:
– Братці, та це ж Знайко! Дивіться, он він іде попереду всіх!
Тут з усіх боків закричали:
– А он і лікар Пілюлька. І мисливець Кулька, й Забудько, й Пончик.
Жителі міста раділи й кричали:
– Ура!
А що діялося, коли Знайко і його товариші завернули на вулицю Дзвіночків! Тут у них були сусіди й добрі знайомі.
Коротульки заповнили всю вулицю. Малюки обнімали й цілували хоробрих мандрівників, а малючки засипали всю дорогу пелюстками з маргариток.
Раптом десь узявся маленький собачка. Він гавкав і стрибав біля мисливця Кульки, лизав йому руки.
– Братці, та це ж мій Булька! – закричав мисливець Кулька.
Сусіди розказували, що через кілька днів після того, як коротульки полетіли на повітряній кулі, Булька повернувся додому. Тому всі думали, що Кулька і його товариші загинули, і ніхто не сподівався побачити їх знову живими.
Кулька вхопив Бульку на руки і почав цілувати його.
– Ой ти, мій вірний, хороший песику! – говорив він. – Отже, ти не загинув? А я так сумував за тобою!
Тут у кінці вулиці появилася нова група коротульок. Попереду всіх біг Квітик.
– Вірш! – кричали всі. – Зараз буде вірш!
Малючки голосно заплескали в долоні, а малюки десь узяли порожню бочку й поставили її серед вулиці догори дном. Хтось крикнув:
– Вилазь, Квітику, на бочку і читай вірш!
Квітика підхопили під руки й допомогли йому вилізти на бочку. Квітик на хвилину замислився, покашляв трохи, потім простяг до Знайка та його товаришів руку і з натхненням прочитав вірш, якого склав тут же, стоячи на бочці:
Відважним літунам привіт мій
полум'яний! |
– Ура-а-а! – закричали з усіх боків коротульки.
Квітика в одну мить стягли з бочки. Малюки підхопили його на руки й понесли додому, а малючки бігли позаду й кидали йому пелюстки з маргариток.
Завдяки цьому віршеві Квітик прославився так, наче він сам здійснив таку видатну подорож.
Наші відважні мандрівники відчинили хвіртку й пішли до свого будиночка, в якому давно вже не було живої душі. Незнайко залишився на вулиці. Він сумно дивився услід малюкам, що розходилися по домівках, і все оглядався, немов шукав когось. На вулиці не було вже нікого. Всіх наче вітром здуло. Незнайко ще дужче засмутився, але раптом він помітив на протилежному боці вулиці, в тіні паркана, маленьку постать, що стояла, роззявивши рота, і не зводила з нього широко розкритих очей.
– Гуньку! – вигукнув раптом Незнайко, впізнавши свого приятеля, і простяг уперед руки.
Гунько крикнув від радості й кинувся до Незнайка, а Незнайко побіг йому назустріч. Друзі ледь не стукнулись лобами й зупинилися серед вулиці. Гунько з гордістю і любов'ю дивився на свого друга, що став знаменитим мандрівником, а Незнайко дивився на нього й винувато посміхався. Довго вони так стояли, розглядаючи один одного, і від хвилювання не могли промовити жодного слова. Потім вони міцно обнялися, і сльози закапали з їхніх очей.
Оце так зустріч була!
Знаменита мандрівка Знайка і його товаришів на цьому закінчилась.
Життя у Квітковому місті потекло по-старому… Але ні, не можна сказати, щоб зовсім по-старому.
З того часу, як наші відважні мандрівники повернулись додому, в місті тільки й розмов було, що про них. Усі жителі, і малюки й малючки, приходили вечорами до будиночка Знайка й слухали розповіді про їхнє життя у Зеленому місті.
Пончик любив згадувати, якими смачними пирогами частували його малючки, а Сиропчик хвастався, скільки він випив газованої води з сиропом. Знайко розказував про водопровід, про фонтани, про чудовий міст, побудований малючками через річку, і про величезні кавуни, які вони вирощують. Сиропчик при цій розмові завжди діставав з кишені зернятка кавуна й говорив:
– Хто б міг подумати, що з такого зернятка може вийти декілька бочок сиропу!
Якосьбудько й Поспішайко найчастіше полюбляли розповідати про те, як вони з малючками збирали урожай. Гвинтик і Шпунтик розповідали про механізацію, про свого друга водія Бублика й про механіка-винахідника Шурупчика, в якого все на кнопках. А Кулька найчастіше згадував, як його лікували в лікарні і який чудовий лікар Медуниця, котра вилікувала йому вивихнуту ногу так добре, що тепер він може не тільки ходити, але й бігати і навіть стрибати. На доказ, що це справді так, Кулька стрибав на одній нозі, саме на тій нозі, що була вивихнута.
Всі розповідали про свою дружбу з малючками. Навіть Мовчун, від якого рідко можна було почути хоч слово, сказав:
– Слово честі, братці, я раніш навіть не думав, що з малючками можна так само добре дружити, як і з малюками.
– Ти б уже краще мовчав! – відповів Незнайко. – Щось я не бачив, щоб ти з ким-небудь подружив.
– А ти хіба подружив? – запитали його малючки.
– Я подружив із Синьоочкою! – гордо відповів Незнайко.
– Так я тобі й повірила! – сказала Кнопочка. – Ти навіть із своїм другом Гуньком побився тому, що він дружить з малючками.
– Нічого схожого! З Гуньком я вже помирився і тепер сам завжди дружитиму з малючками.
– А чому ти раніше не дружив? – спитала Ромашка.
– Раніше я був дуже дурний. Я боявся, що мене дражнитимуть за те, що я воджу компанію з малючками.
– Ти й тепер боятимешся, – відповіла Мушка.
– Ні. Тепер я навчений. Хочеш, буду з тобою дружити? А як хто сміятиметься, то схопить від мене по лобі.
– Дуже потрібно, щоб ти через мене бився! – відповіла Мушка.
– Ну, я не буду битись! Просто не звертатиму уваги на глузування.
Незнайко подружив з Мушкою і, як побачить, бувало, що хтось кривдить малючок, неодмінно підійде й скаже:
– Ти чого чіпляєшся до малючок? Гляди мені, щоб я цього більше не бачив. Кривдити малючок у нас не заведено.
Малючки стали поважати його за це й говорили, що Незнайко зовсім непоганий коротулька. Інші малюки, певна річ, заздрили, що хвалять Незнайка, а не їх, і вони також стали захищати малючок. Більше ніхто не кривдив малючок у Квітковому місті. А коли хто-небудь із малюків було розпустить свої кулаки чи навіть скаже образливе слово, то його піднімали на сміх і казали, що він невихований неук, неотесаний пеньок, який не знає найпростіших правил пристойної поведінки.
Ніхто після того не проганяв малючок, якщо вони гралися з малюками, навпаки, їх охоче приймали у своє товариство.
Незабаром Знайко задумав побудувати в Квітковому місті водопровід і зробити кілька фонтанів, для початку хоч би по одному на кожній вулиці. Крім того, він запропонував зробити міст через Огіркову річку, щоб можна було ходити в ліс пішки. Малючки стали до роботи нарівні з малюками. З ранку до обіду всі дружно працювали на будівництві моста, водопроводу й фонтанів. Після обіду починалися ігри – хто грав у футбол, хто у волейбол, а хто в схованку, а хто в квача.
Тільки Незнайко рідко брав участь в іграх.
– Мені тепер ніколи гратися, – казав він. – Читаю погано, пишу тільки друкованими літерами, а мені конче потрібно навчитись писати красиво. Це вже я сам знаю для чого.
Замість того щоб іти грати в городки або в футбол, Незнайко сідав за стіл і брався до читання. Читав він щодня по сторінці, але й від цього, звичайно, була велика користь. Інколи він читав і по дві сторінки: за сьогоднішній день і за завтрашній. Покінчивши з читанням, він брав зошит і писав. Писав він уже не друкованими літерами, а писаними, але спочатку вони виходили не дуже гарні. Попервах у його зошиті замість літер виходили якісь незграбні кривульки й кренделі, але Незнайко дуже старався і поступово вивчився писати гарні літери: й великі, й малі. Значно гірше було діло з ляпками.
Незнайко часто робив ляпки в зошиті. А як посадить ляпку, то одразу ж злизує її язиком. Від цього ляпки в нього виходили з довгими хвостами. Ці хвостаті ляпки Незнайко звав кометами. Такі «комети» були в нього майже на кожній сторінці. Але Незнайко не занепадав духом, бо добре знав, що наполегливість і праця допоможуть йому позбутись і «комет».
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
Автор: ; ілюстратор:Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова