|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
М.Носов
Похід Гвинтика й Шпунтика в місто Зміївку
Оповідання про Незнайка
Частина 17
Переклад українською – Ф.Маківчук
Ілюстрації – Б.Калаушин
|
Вибігайте по порядку |
Цю пісеньку про зарядку, яку склав поет Квітик, виспівували Гвинтик і Шпунтик.
Був ранній ранок, в Зеленому місті ще всі спали, а Гвинтик і Шпунтик уже крокували вулицями, співаючи й на ходу роблячи зарядку. Їм ще вчора було відомо, що вранці їх випишуть з лікарні, щоб відремонтувати автомобіль, тож вони повставали ще вдосвіта й зажадали, щоб їх негайно виписали. Месниця, яка більше всього на світі боялася галасу, звеліла швиденько видати їм одежу.
Пісня розбудила багатьох малючок. Вони кинулися до вікон, а деякі навіть повибігали на вулицю.
– Гей, малючки, де тут у вас гараж? – закричав Гвинтик.
– Ідіть, я вам покажу, – запропонувала свої послуги одна малючка в червоному капорі й синьому пальтечку з пухнастим коміром, зробленим із шкірок чорно‑бурої гусені.
– Ну, показуй, куди нам – праворуч чи ліворуч? – сказав Гвинтик.
– Праворуч, – відповіла малючка, з цікавістю поглядаючи на їхні шкіряні куртки.
– Пра‑во‑руч! Кроком руш! – скомандував Гвинтик і, повернувшись, покрокував вулицею. – Ать‑два! Ать‑два!
Шпунтик ішов у ногу слідом за ним. Малючка, ледве встигаючи, підтюпцем бігла ззаду.
З розгону Гвинтик і Шпунтик проскочили повз ворота гаража.
– Стійте, стійте! – закричала малючка. – Ви вже проминули гараж.
– Кру‑гом! – скомандував Гвинтик.
Обидва повернулись і пішли до воріт. Малючка відчинила хвіртку. Всі троє зайшли у двір, де недалечко від будинку стояв покритий черепицею сарай.
– Ну й гараж! Це просто хлів, а не гараж, – пробурчав Шпунтик, відчиняючи двійчасті двері.
Гвинтик заглянув у сарай і побачив машину. До гаража підійшло ще кілька малючок.
– Тут темно, – сказав Гвинтик. – Ану, давайте викотимо машину надвір.
– А вона не їздить, несправна вона, – казали малючки.
– Дарма, ми її руками випхаємо. Ану, підштовхуйте ззаду. Нумо, разом. Іще ра‑зок!
Машина заскрипіла. З шумом і скрипом вона виповзла з гаража.
Гвинтик і Шпунтик миттю залізли під автомобіль. Малючки розгублено заглядали під колеса.
– У‑у! – долетіло з‑під машини. – Бак зіпсувався! У‑у! Гайки нема! У‑у‑у! Трубка для подачі сиропу лопнула!
Нарешті вони вилізли.
– Ну, давайте сюди гайковий ключ, плоскогубці, молоток і паяльник, – сказав Гвинтик малючкам.
– А в нас нічого цього нема.
– Як нема? Що ж у вас є?
– Пилка є. І сокира.
– Ех ви! Сокирою машини не полагодиш. У вас тут поблизу малюки є?
– Малюки тільки в Зміївці є.
– Це далеко?
– Година ходу.
– Це для вас година, а ми швидше доберемося. Розказуйте, як іти.
– Он праворуч вулицею, а там далі прямо й прямо. Потім буде дорога полем, по тій дорозі прямо, а далі просто в Зміївку потрапите.
– Зрозуміло, – відповів Гвинтик. – Ну, кроком – руш!
– Одставить! – раптом скомандував він. – Ви, малючки, дістаньте яких‑небудь ганчірок і, поки ми прийдемо, протріть гарненько машину. Машина, братці, вона догляд любить.
– Гаразд, – погодилися малючки.
– Ну, тепер, кроком руш!
Вони пішли. Повернувши праворуч, Гвинтик скомандував:
– Пісню!
І наші друзі затягнули на все горло:
|
Йшли ми лісом, йшли ми лугом |
Коли ця пісня скінчилась, воші заспівали іншої, потім ще й ще.
Скоро вони вийшли з міста й попростували польовою дорогою. Не минуло й години, як удалині вже завиднілось місто Зміївка. Саме в цей час Гвинтик і Шпунтик побачили автомобіль, що стояв серед дороги. Підійшовши ближче, вони помітили під машиною коротульку. Голова й груди його ховалися під кузовом, а зовні стирчали тільки ноги в чорних, засмальцьованих штанах.
– Ей, братець, загоряєш? – гукнув Шпунтик.
– Та ось, як бачиш, доводиться загоряти, – відповів коротулька, висовуючи з‑під машини чорночубу кучеряву голову.
– А що трапилось?
– Та не везе, клята! Чи то нема подачі сиропу, чи доза газу порушилась. Ніяк не знайду причини.
Коротулька виліз з‑під машини й спересердя штовхнув ногою колесо.
На ньому була чорна куртка, засмальцьована, як і штани, так, що здавалося, ніби вона пошита з шкіри. Як видно, цьому горе‑водієві доводилось більше лежати під своєю машиною, вишукуючи різні несправності, ніж їздити на ній, що, зрештою, часто трапляється з багатьма власниками газованих автомашин.
Гвинтик обдивився автомобіль, попорпався у механізмі і, не знайшовши причини, пірнув під машину. Щось там зробив, випірнув назад і став, чухаючи потилицю. Потім під машину пірнув Шпунтик, за ним знову власник автомобіля. Так вони то пірнали по черзі під машину, то стояли, чухаючи потилиці й не розуміючи, в чому справа.
Нарешті Гвинтикові пощастило знайти причину зупинки мотора, і машина завелася. Водій був дуже радий і з вдячністю потис руки Гвинтикові й Шпунтикові.
– Спасибі, братці! Без вас я тут до вечора загорав би. Ви куди йдете? Сідайте, підвезу.
Гвинтик і Шпунтик розказали йому про мету своєї подорожі.
– Гайковий ключ, плоскогубці й молоток є в мене, можу вам дати. Тільки паяльника нема, – сказав водій.
– А можна дістати паяльник в кого‑небудь у вашому місті?
– Чому ні? Можна. В нашого механіка Шурупчика все є. Поїдемо до нього.
Всі троє сіли в машину й за кілька хвилин уже були на головній вулиці Зміївки.
Автор: Носов М.; ілюстратор: Калаушин Б.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова