|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
М.Носов
Пригоди Незнайка і його товаришів
Переклад українською – Ф.Маківчук
Ілюстрації – Віктор та Кіра Григор'єви
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
Розділ другий
ЯК НЕЗНАЙКО БУВ МУЗИКАНТОМ
Якщо Незнайко брався за якусь справу, то робив її не так, як слід, і все в нього виходило навпаки. Читати він вивчився тільки по складах, а писати вмів тільки друкованими літерами. Багатьом здавалося, що в Незнайка зовсім порожня голова, але це неправда, бо як би він міг тоді міркувати? Правда, міркував він погано, та черевики взував на йоги, а не на голову, а для цього теж глузд треба мати.
Незнайко був не такий уже й поганий. Він дуже хотів чого-небудь навчитись, але не любив трудитися. Йому хотілося вивчитись одразу, без ніякої мороки, а з цього, звичайно, нічого не могло вийти навіть у найрозумнішого коротульки.
Малюки й малючки дуже любили музику, а Гусля був чудовий музикант. У нього були різні музичні інструменти, і він часто грав на них. Усі слухали музику й дуже хвалили. Незнайкові було завидно, що хвалять Гуслю, от він і став просити його:
– Навчи мене грати. Я теж хочу бути музикантом.
– Учись, – погодився Гусля. – На чому ти хочеш грати?
– А на чому найлегше вивчитись.
– На балалайці.
– Ну, давай сюди балалайку, я спробую.
Гусля дав йому балалайку. Незнайко забренчав по струнах. Потім каже:
– Ні, балалайка дуже тихо грає. Дай щось інше, гучніше.
Гусля дав йому скрипку. Незнайко поцигикав смичком по струнах і сказав:
– А ще гучнішого нічого нема?
– Ще труба є, – відповів Гусля.
– Дай-но сюди, спробуємо.
Гусля дав йому велику мідну трубу. Незнайко як дуне в неї, а труба як зареве!
– Оце гарний інструмент! – зрадів Незнайко. – Гучно грає!
– Ну, вчись на трубі, коли тобі подобається, – погодився Гусля.
– А навіщо мені вчитися? Я й так умію, – відповів Незнайко.
– Та ні, ти ще не вмієш.
– Умію, умію! Ось послухай, – закричав Незнайко і заходився з усієї сили дути в трубу: – Бу-бу-бу! Гу-гу-гу-гу!
– Ти просто трубиш, а не граєш, – відповів Гусля.
– Як не граю!? – образився Незнайко. – Навіть дуже добре граю. Гучно!
– Ех, ти! Тут річ не в тому, щоб було гучно. Треба, щоб було гарно.
– Так у мене ж і виходить гарно.
– І зовсім не гарно, – сказав Гусля. – Ти, як я бачу, зовсім нездібний до музики.
– Це ти нездібний! – розсердився Незнайко. – Це ти із заздрощів таке говориш. Тобі хочеться, щоб тебе одного слухали й хвалили.
– Нічого подібного, – сказав Гусля. – Бери трубу й грай, скільки хочеш, якщо думаєш, ніби не треба вчитися. Хай і тебе хвалять.
– Ну й буду грати! – відповів Незнайко.
Він знову став дути в трубу, а що грати не вмів, то труба в нього й ревіла, й хрипіла, й верещала, й хрокала. Гусля слухав, слухав…
Зрештою йому набридло. Він одягнув свою оксамитову тужурку, причепив до шиї рожевий бантик, якого носив замість галстука, і пішов у гості.
Увечері, коли всі малюки зібралися вдома, Незнайко знову взявся за трубу і заходився грати:
– Бу-бу-бу! Ду-ду-ду!
– Що за шум? – закричали всі.
– Це не шум, – відповів Незнайко. – Це я граю.
– Припини зараз же! – закричав Знайко. – Від твоєї музики вуха болять!
– Це тому, що ти до моєї музики ще не звик. От звикнеш – і вуха не болітимуть.
– А я й не хочу звикати. Дуже мені потрібно!
Але Незнайко не слухав його і продовжував грати:
– Бу-бу-бу! Хр-р-р! Віу! Віу!
– Та припини ти! – накинулись на нього всі малюки. – Йди геть із своєю противною трубою!
– Куди ж я піду?
– Йди в поле і грай собі там.
– А хто мене в полі слухати буде?
– А тобі конче потрібно, щоб хтось слухав?
– Обов'язково.
– Ну, то йди на вулицю, там тебе сусіди слухатимуть.
Незнайко пішов на вулицю і став грати біля сусіднього будинку, але сусіди попросили не шуміти під вікнами. Тоді він пішов до другого будинку – його й звідти прогнали. Він пішов до третього будинку, але й там його виганяли, а він вирішив на зло їм грати й грати. Сусіди розсердились, вибігли надвір і погналися за ним. Ледве він утік від них із своєю трубою.
З того часу Незнайко перестав грати на трубі.
– Моєї музики не розуміють, – казав він. – Ще не доросли до моєї музики. Ось коли доростуть, самі попросять, та пізно буде. Не буду більше грати.
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова