Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




М.Носов

Пригоди Незнайка і його товаришів

Переклад українською – Ф.Маківчук
Ілюстрації – Віктор та Кіра Григор'єви

Розділи: 1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20   21    22    23    24    25    26    27    28    29    30

Розділ тринадцятий

РОЗМОВА ЗА СТОЛОМ

Незнайко швиденько одягнувся і пішов по скрипучих дерев'яних східцях у горішню кімнату. Горішня кімната була трохи менша від нижньої, але значно затишніша. Двоє напівкруглих вікон з красивими занавісками виходили на вулицю. Між вікнами були двері, що вели на балкон. Серед кімнати стояв стіл, весь заставлений мисочками, вазочками й тарілочками з різним варенням, пиріжками, печивами, рогаликами, маківниками, пундиками й іншими ласощами. Видно було, що малючки вирішили пригостити Незнайка на славу. В Незнайка аж очі розбіглися, коли він побачив на столі стільки всякої всячини.

Малючка з бантиком і малючка з кісками вже наливали чай. Малючка з кучериками доставала з буфета яблучну пастилу.

Синьоочка познайомила Незнайка із своїми подругами. Малючку з кісками звали Білочкою, малючку з бантиком – Заїнькою, а малючку з кучериками – Дзиґою. Незнайкові хотілося швидше сісти до столу, але в цей час розчинились двері і в кімнату ввійшло ще чотири малючки. Синьоочка познайомила і з ними Незнайка:

– Це наші сусідки: Галочка, Ялиночка, Маргаритка, Кубушка.

Малючки обступили Незнайка з усіх боків.

Пригоди Незнайка і його товаришів

– Ви до нас на повітряній кулі прилетіли? – спитала чорнява Галочка.

– Еге ж, я на повітряній кулі, – поважно відповів Незнайко, поглядаючи на стіл.

– Мабуть, душе страшно на повітряній кулі літати? – сказала товстенька Кубушка.

– Жах, як страшно! Тобто ні, анітрошечки! – схаменувся Незнайко.

– Який ви хоробрий! Я нізащо не полетіла б на повітряній кулі, – сказала Ялиночка.

– А звідкіль ви прилетіли? – спитала Маргаритка.

– Із Квіткового міста.

– А де це місто?

– Там, – непевно махнув Незнайко рукою. – На Огірковій річці.

– Ні разу не чула про таку річку, – сказала Галочка. – Мабуть, дуже далеко.

– Дуже далеко, – підтвердив Незнайко.

– Ну, сідайте до столу, а то чай прохолоне, – запросила гостей Синьоочка.

Незнайка не треба було довго прохати. Він миттю всівся за столом і став напихати рот пиріжками, пундиками, пастилою і варенням. Малючки майже зовсім нічого не їли, бо їм дуже хотілось розпитати Незнайка про повітряну кулю. Зрештою Дзига не втрималась і спитала:

– Скажіть, будь ласка, хто це придумав на повітряній кулі літати?

– Це я, – відповів Незнайко, щосили працюючи щелепами, щоб швидше пережувати шматок пирога.

– Ах, що ви кажете? Невже ви? – почулися з усіх боків вигуки.

– Слово честі, я! От не зійти мені з цього місця! – поклявся Незнайко і ледь не вдавився пирогом.

– Ой, як цікаво! Розкажіть, будь ласка, про це, – попросила Кубушка.

– Ну, що тут розказувати, – розвів руками Незнайко. – Мене давно просили наші малюки що-небудь придумати. «Придумай що-небудь, братець, та придумай». Я кажу: «Мені, братці, вже набридло придумувати. Самі придумайте». Вони кажуть: «Де там! Ми ж дурненькі, а ти розумний. Що тобі, важко? Придумай!» – «Ну, гаразд, – кажу. – Що з вами робити? Придумаю». І почав думати.

Незнайко з замріяним виглядом жував пиріг. Малючки з нетерпінням поглядали на нього. Нарешті Білочка наважилась порушити довгу мовчанку і, побачивши, що Незнайко знову береться за пиріг, сказала:

– Ви зупинились на тому, що почали думати.

– Так! – вигукнув, наче спросоння, Незнайко й стукнув пирогом по столу. – Думав я три дні й три ночі і, повірите, таки придумав! «Ось, – кажу, – братці, буде вам повітряна куля!» І зробив кулю. Про мене поет Квітик… є у нас такий поет… навіть вірш склав: «Наш Незнайко кулю придумав…» Чи ні: «Придумав кулю наш Незнайко…» Чи ні: «Нашу кулю придумав Незнайко…» Ні, забув! Про мене, знаєте, багато віршів складають, не запам'ятаєш усіх.

Незнайко знову взявся за пироги.

– Як же ви зробили кулю? – спитала Синьоочка.

– О, це була нелегка робота! Всі наші малюки працювали дні і ночі. Хто гумою маже, хто накачує, а я тільки ходжу й посвистую, тобто не посвистую, а кожному вказую, що треба робити. Без мене ніхто нічого не тямить. Кожному поясни, кожному покажи. Діло дуже відповідальне, тому що куля кожну мить може луснути. Є в мене два помічники – Гвинтик і Шпунтик – майстри на всі руки. Що хочеш, зроблять, а голова в них туго мізкує. Їм усе треба роз'яснити та показати. От я і роз'яснив їм, як зробити котел. І пішла робота: котел кипить, вода буль-буль, пара свистить – жах, що робиться.

Малючки, затамувавши подих, слухали Незнайка.

– А далі? Що ж далі? – заговорили всі, як тільки Незнайко замовк.

– Нарешті настав день відльоту, – розповідав Незнайко далі. – Коротульок зібралося – тисячі! Одні кажуть, що куля полетить, інші – що не полетить. Зчинилася бійка. Ті, які кажуть, що куля полетить, лупцюють тих, котрі кажуть, що не полетить, а ті, котрі кажуть, що не полетить, лупцюють тих, що полетить… Ні, не так. Здається, навпаки: ті, котрі – полетить, тих, що – не полетить… Чи ні, навпаки. Словом, не розбереш, хто кого б'є. Один одного б'є.

Пригоди Незнайка і його товаришів

– Ну, добре, – сказала Синьоочка. – Ви не про бійку, а про повітряну кулю розказуйте.

– Гаразд, – погодився Незнайко. – Вони собі побились, а ми влізли в кошик, я виголосив промову, мовляв, летимо, братці, прощайте! І полетіли вгору. Полетіли вгору, дивимось, а земля внизу, ну, така завбільшки, як цей пиріг.

– Не може бути! – ахнули малючки.

– От не встати мені з цього місця, якщо брешу! – поклявся Незнайко.

– Та не перебивайте його! – розсердилася Синьоочка. – Не заважайте. Не стане ж він брехати!

– Правда, не заважайте мені брехати, чи то пак, тьху! Не заважайте розказувати правду, – спохватився Незнайко.

– Розказуйте, розказуйте! – закричали всі хором.

– Так ось, – розповідав Незнайко. – Летимо, значить, вище. Раптом – бум-м! Не летимо вище. Дивимось – на хмару наскочили. Що робити? Взяли сокиру, прорубали в хмарі дірку. Знову вгору полетіли. Дивимось – догори ногами летимо: небо внизу, а земля вгорі.

– Чому ж це? – здивувались малючки.

– Закон природи, – пояснив Незнайко. – Вище од хмар завжди догори ногами літають. Прилетіли на самісінький верх, а там мороз тисяча градусів і одна десята! Всі померзли. Куля прохолола й почала падати. А я був хитрий і заздалегідь наказав покласти в кошик мішки з піском. Почали ми мішки з піском скидати. Скидали, скидали, не стало більше мішків. Що робити? А в нас був малюк, на ім'я Знайко. Боягуз страшенний! Він побачив, що куля падає, і давай плакати, а потім як шугоне вниз з парашутом і пішов додому. Куля полегшала й знову полетіла вгору. Потім знову як полетить донизу та як трахнеться об землю, як підскочить і знову як бахнеться. Я випав з кошика, трррах головою об землю!

Захопившись, Незнайко стукнув кулаком по столу і влучив по пирогу. З пирога так і бризнула в усі боки начинка. Малючки здригнулися з переляку й ледь не попадали з стільців.

Пригоди Незнайка і його товаришів

– Що ж далі? – спитали вони, трохи отямившись.

– А далі не пам'ятаю.

Запала мовчанка. Малючки з подивом і навіть з деякою повагою дивилися на Незнайка. В їхніх очах він був справжнім героєм.

Нарешті Синьоочка сказала:

– Ви нас страшенно налякали своєю повітряною кулею. Ми вчора ввечері пили чай на балконі. Раптом бачимо, летить велетенська куля, долітає до нашого будинку, натикається на паркан… І раптом – ба-бах! Куля луснула, а коли ми підбігли, то побачили тільки кошик з березової кори.

– Ви лежали, як мертвий! – вставила Заїнька. – От жах!

– Один черевик був у вас на нозі, другий на паркані, а капелюх на дереві, – додала Білочка.

– Від куртки одірвався рукав, і ми знайшли його лише сьогодні вранці, – сказала Дзига. – Довелось негайно пришивати цей рукав знову до куртки.

– Як же я потрапив у цей дім? – запитав Незнайко.

– Ми вас перенесли до себе. Не можна було залишати вас у дворі на ніч! – відповіла Синьоочка.

– Ви були майже зовсім-зовсім мертвий, – знову вставила Заїнька. – Але Медуниця сказала, що ви можете ще ожити, тому що у вас міцний цей… ор-га-нізм.

– Ого, в мене організм міцний, а голова ще міцніша, – похвалився Незнайко. – В іншого на моєму місці неодмінно був би мозкотрус.

– Ви, напевно, хотіли сказати – струс мозку? – зауважила Синьоочка.

– Так, так, струс мозку, – поправився Незнайко.

– Але ви сказали, що летіли на повітряній кулі не один? – спитала Синьоочка.

– Звичайно, не один. Нас було шістнадцятеро. Правда, цей боягузик Знайко вистрибнув з парашутом, отже, нас залишилось п'ятнадцятеро.

– А де ж решта? – спитала Галочка.

– Не знаю, – знизав плечима Незнайко. – А в кошику, окрім мене, нікого не було?

– Ми знайшли в кошику тільки фарби для малювання і похідну аптечку.

– Це Тюбикові фарби, а аптечка Пілюльчина, – сказав Незнайко.

В цей час відчинились двері і до кімнати вбігла Сніжинка.

– Чули новину? – закричала вона. – Нова новина! Ще одна повітряна куля прилетіла й розбилась. На ній прилетіло чотирнадцять малюків. Вони впали вчора ввечері за містом. Їх тільки сьогодні вдосвіта знайшли наші малючки й допомогли їм дістатися до лікарні.

Пригоди Незнайка і його товаришів

– Так вони порозбивались? – ахнула Білочка.

– Це нічого, – махнула рукою Сніжинка. – Медуниця сказала, що всіх їх вилікують.

– Це, мабуть, вони, мої товариші, – сказав Незнайко. – Зараз я піду в лікарню і про все довідаюсь.

– Я проведу вас, – запропонувала Синьоочка.

– Я теж піду з вами, – сказала Сніжинка.

Вона тільки тепер помітила круглий пластир на лобі Синьоочки й вигукнула:

– Ой, люба моя, який у тебе чарівний кружечок на лобі! Тобі це дуже личить. Це що, нова мода – на лобі кружечки носити? Мабуть, я й собі зроблю такий.

– Ні, – відповіла Синьоочка. – Це в мене пластир. Я ненароком ударилась лобом об двері.

– Ах он воно що!

Підбігши до дзеркала, Сніжинка стала одягати капелюшок.

Кімната миттю спорожніла. Всі побігли розповідати новину сусідам.

Розділи: 1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20   21    22    23    24    25    26    27    28    29    30




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова