Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
Усі категорії |
М.Носов
Переклад українською – Ф.Маківчук
Ілюстрації – Віктор та Кіра Григор'єви
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
Незнайко швиденько одягнувся і пішов по скрипучих дерев'яних східцях у горішню кімнату. Горішня кімната була трохи менша від нижньої, але значно затишніша. Двоє напівкруглих вікон з красивими занавісками виходили на вулицю. Між вікнами були двері, що вели на балкон. Серед кімнати стояв стіл, весь заставлений мисочками, вазочками й тарілочками з різним варенням, пиріжками, печивами, рогаликами, маківниками, пундиками й іншими ласощами. Видно було, що малючки вирішили пригостити Незнайка на славу. В Незнайка аж очі розбіглися, коли він побачив на столі стільки всякої всячини.
Малючка з бантиком і малючка з кісками вже наливали чай. Малючка з кучериками доставала з буфета яблучну пастилу.
Синьоочка познайомила Незнайка із своїми подругами. Малючку з кісками звали Білочкою, малючку з бантиком – Заїнькою, а малючку з кучериками – Дзиґою. Незнайкові хотілося швидше сісти до столу, але в цей час розчинились двері і в кімнату ввійшло ще чотири малючки. Синьоочка познайомила і з ними Незнайка:
– Це наші сусідки: Галочка, Ялиночка, Маргаритка, Кубушка.
Малючки обступили Незнайка з усіх боків.
– Ви до нас на повітряній кулі прилетіли? – спитала чорнява Галочка.
– Еге ж, я на повітряній кулі, – поважно відповів Незнайко, поглядаючи на стіл.
– Мабуть, душе страшно на повітряній кулі літати? – сказала товстенька Кубушка.
– Жах, як страшно! Тобто ні, анітрошечки! – схаменувся Незнайко.
– Який ви хоробрий! Я нізащо не полетіла б на повітряній кулі, – сказала Ялиночка.
– А звідкіль ви прилетіли? – спитала Маргаритка.
– Із Квіткового міста.
– А де це місто?
– Там, – непевно махнув Незнайко рукою. – На Огірковій річці.
– Ні разу не чула про таку річку, – сказала Галочка. – Мабуть, дуже далеко.
– Дуже далеко, – підтвердив Незнайко.
– Ну, сідайте до столу, а то чай прохолоне, – запросила гостей Синьоочка.
Незнайка не треба було довго прохати. Він миттю всівся за столом і став напихати рот пиріжками, пундиками, пастилою і варенням. Малючки майже зовсім нічого не їли, бо їм дуже хотілось розпитати Незнайка про повітряну кулю. Зрештою Дзига не втрималась і спитала:
– Скажіть, будь ласка, хто це придумав на повітряній кулі літати?
– Це я, – відповів Незнайко, щосили працюючи щелепами, щоб швидше пережувати шматок пирога.
– Ах, що ви кажете? Невже ви? – почулися з усіх боків вигуки.
– Слово честі, я! От не зійти мені з цього місця! – поклявся Незнайко і ледь не вдавився пирогом.
– Ой, як цікаво! Розкажіть, будь ласка, про це, – попросила Кубушка.
– Ну, що тут розказувати, – розвів руками Незнайко. – Мене давно просили наші малюки що-небудь придумати. «Придумай що-небудь, братець, та придумай». Я кажу: «Мені, братці, вже набридло придумувати. Самі придумайте». Вони кажуть: «Де там! Ми ж дурненькі, а ти розумний. Що тобі, важко? Придумай!» – «Ну, гаразд, – кажу. – Що з вами робити? Придумаю». І почав думати.
Незнайко з замріяним виглядом жував пиріг. Малючки з нетерпінням поглядали на нього. Нарешті Білочка наважилась порушити довгу мовчанку і, побачивши, що Незнайко знову береться за пиріг, сказала:
– Ви зупинились на тому, що почали думати.
– Так! – вигукнув, наче спросоння, Незнайко й стукнув пирогом по столу. – Думав я три дні й три ночі і, повірите, таки придумав! «Ось, – кажу, – братці, буде вам повітряна куля!» І зробив кулю. Про мене поет Квітик… є у нас такий поет… навіть вірш склав: «Наш Незнайко кулю придумав…» Чи ні: «Придумав кулю наш Незнайко…» Чи ні: «Нашу кулю придумав Незнайко…» Ні, забув! Про мене, знаєте, багато віршів складають, не запам'ятаєш усіх.
Незнайко знову взявся за пироги.
– Як же ви зробили кулю? – спитала Синьоочка.
– О, це була нелегка робота! Всі наші малюки працювали дні і ночі. Хто гумою маже, хто накачує, а я тільки ходжу й посвистую, тобто не посвистую, а кожному вказую, що треба робити. Без мене ніхто нічого не тямить. Кожному поясни, кожному покажи. Діло дуже відповідальне, тому що куля кожну мить може луснути. Є в мене два помічники – Гвинтик і Шпунтик – майстри на всі руки. Що хочеш, зроблять, а голова в них туго мізкує. Їм усе треба роз'яснити та показати. От я і роз'яснив їм, як зробити котел. І пішла робота: котел кипить, вода буль-буль, пара свистить – жах, що робиться.
Малючки, затамувавши подих, слухали Незнайка.
– А далі? Що ж далі? – заговорили всі, як тільки Незнайко замовк.
– Нарешті настав день відльоту, – розповідав Незнайко далі. – Коротульок зібралося – тисячі! Одні кажуть, що куля полетить, інші – що не полетить. Зчинилася бійка. Ті, які кажуть, що куля полетить, лупцюють тих, котрі кажуть, що не полетить, а ті, котрі кажуть, що не полетить, лупцюють тих, що полетить… Ні, не так. Здається, навпаки: ті, котрі – полетить, тих, що – не полетить… Чи ні, навпаки. Словом, не розбереш, хто кого б'є. Один одного б'є.
– Ну, добре, – сказала Синьоочка. – Ви не про бійку, а про повітряну кулю розказуйте.
– Гаразд, – погодився Незнайко. – Вони собі побились, а ми влізли в кошик, я виголосив промову, мовляв, летимо, братці, прощайте! І полетіли вгору. Полетіли вгору, дивимось, а земля внизу, ну, така завбільшки, як цей пиріг.
– Не може бути! – ахнули малючки.
– От не встати мені з цього місця, якщо брешу! – поклявся Незнайко.
– Та не перебивайте його! – розсердилася Синьоочка. – Не заважайте. Не стане ж він брехати!
– Правда, не заважайте мені брехати, чи то пак, тьху! Не заважайте розказувати правду, – спохватився Незнайко.
– Розказуйте, розказуйте! – закричали всі хором.
– Так ось, – розповідав Незнайко. – Летимо, значить, вище. Раптом – бум-м! Не летимо вище. Дивимось – на хмару наскочили. Що робити? Взяли сокиру, прорубали в хмарі дірку. Знову вгору полетіли. Дивимось – догори ногами летимо: небо внизу, а земля вгорі.
– Чому ж це? – здивувались малючки.
– Закон природи, – пояснив Незнайко. – Вище од хмар завжди догори ногами літають. Прилетіли на самісінький верх, а там мороз тисяча градусів і одна десята! Всі померзли. Куля прохолола й почала падати. А я був хитрий і заздалегідь наказав покласти в кошик мішки з піском. Почали ми мішки з піском скидати. Скидали, скидали, не стало більше мішків. Що робити? А в нас був малюк, на ім'я Знайко. Боягуз страшенний! Він побачив, що куля падає, і давай плакати, а потім як шугоне вниз з парашутом і пішов додому. Куля полегшала й знову полетіла вгору. Потім знову як полетить донизу та як трахнеться об землю, як підскочить і знову як бахнеться. Я випав з кошика, трррах головою об землю!
Захопившись, Незнайко стукнув кулаком по столу і влучив по пирогу. З пирога так і бризнула в усі боки начинка. Малючки здригнулися з переляку й ледь не попадали з стільців.
– Що ж далі? – спитали вони, трохи отямившись.
– А далі не пам'ятаю.
Запала мовчанка. Малючки з подивом і навіть з деякою повагою дивилися на Незнайка. В їхніх очах він був справжнім героєм.
Нарешті Синьоочка сказала:
– Ви нас страшенно налякали своєю повітряною кулею. Ми вчора ввечері пили чай на балконі. Раптом бачимо, летить велетенська куля, долітає до нашого будинку, натикається на паркан… І раптом – ба-бах! Куля луснула, а коли ми підбігли, то побачили тільки кошик з березової кори.
– Ви лежали, як мертвий! – вставила Заїнька. – От жах!
– Один черевик був у вас на нозі, другий на паркані, а капелюх на дереві, – додала Білочка.
– Від куртки одірвався рукав, і ми знайшли його лише сьогодні вранці, – сказала Дзига. – Довелось негайно пришивати цей рукав знову до куртки.
– Як же я потрапив у цей дім? – запитав Незнайко.
– Ми вас перенесли до себе. Не можна було залишати вас у дворі на ніч! – відповіла Синьоочка.
– Ви були майже зовсім-зовсім мертвий, – знову вставила Заїнька. – Але Медуниця сказала, що ви можете ще ожити, тому що у вас міцний цей… ор-га-нізм.
– Ого, в мене організм міцний, а голова ще міцніша, – похвалився Незнайко. – В іншого на моєму місці неодмінно був би мозкотрус.
– Ви, напевно, хотіли сказати – струс мозку? – зауважила Синьоочка.
– Так, так, струс мозку, – поправився Незнайко.
– Але ви сказали, що летіли на повітряній кулі не один? – спитала Синьоочка.
– Звичайно, не один. Нас було шістнадцятеро. Правда, цей боягузик Знайко вистрибнув з парашутом, отже, нас залишилось п'ятнадцятеро.
– А де ж решта? – спитала Галочка.
– Не знаю, – знизав плечима Незнайко. – А в кошику, окрім мене, нікого не було?
– Ми знайшли в кошику тільки фарби для малювання і похідну аптечку.
– Це Тюбикові фарби, а аптечка Пілюльчина, – сказав Незнайко.
В цей час відчинились двері і до кімнати вбігла Сніжинка.
– Чули новину? – закричала вона. – Нова новина! Ще одна повітряна куля прилетіла й розбилась. На ній прилетіло чотирнадцять малюків. Вони впали вчора ввечері за містом. Їх тільки сьогодні вдосвіта знайшли наші малючки й допомогли їм дістатися до лікарні.
– Так вони порозбивались? – ахнула Білочка.
– Це нічого, – махнула рукою Сніжинка. – Медуниця сказала, що всіх їх вилікують.
– Це, мабуть, вони, мої товариші, – сказав Незнайко. – Зараз я піду в лікарню і про все довідаюсь.
– Я проведу вас, – запропонувала Синьоочка.
– Я теж піду з вами, – сказала Сніжинка.
Вона тільки тепер помітила круглий пластир на лобі Синьоочки й вигукнула:
– Ой, люба моя, який у тебе чарівний кружечок на лобі! Тобі це дуже личить. Це що, нова мода – на лобі кружечки носити? Мабуть, я й собі зроблю такий.
– Ні, – відповіла Синьоочка. – Це в мене пластир. Я ненароком ударилась лобом об двері.
– Ах он воно що!
Підбігши до дзеркала, Сніжинка стала одягати капелюшок.
Кімната миттю спорожніла. Всі побігли розповідати новину сусідам.
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова