|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Нублик
Яан Раннап
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Едгар Вальтер
Головний персонаж цієї історії – маленький світло-коричневий плямистий песик, який може з повним правом стверджувати, що його хвіст дістає до землі.
Ось він. Спереду, ззаду та збоку.
– Гав-гав, – сказав песик, познайомившись із пожежником Чорноголовком, і так рішуче заметляв хвостом, що напарник Чорноголовка, пожежник Білоземко, не втримався від запитання:
– Цікаво, чого він хоче?
– Він хоче їсти, – відповів Чорноголовко, і кожен мав би здогадатися, що він розуміє собачу мову.
На цьому малюнку ви бачите пожежників Чорноголовка та Білоземка. Теж спереду, ззаду та збоку.
А оскільки їхні товариші по підрозділу та червона пожежна машина також відіграють у нашій історії не останню роль, то познайомтеся і з ними.
Познайомилися? Чудово. Тепер можна переходити і до самої історії.
Частина 1. Несподіваний гість
В одному з районів міста, де рух був особливо жвавим, між двома широкими вулицями, було розташоване пожежне депо. На другому і третьому поверхах цієї будівлі були приміщення для пожежників, а на нижньому поверсі, за дверима, схожими на високу браму, стояли яскраво-червоні автомобілі, готові будь-якої хвилини зірватися з місця під рев сирен.
Того дня, з якого починається наша розповідь, червоні машини були у від'їзді. Можливо, в якомусь дерев'яному будинку залишили без нагляду розпечену пічку – на жаль, подібна халатність ще й досі не рідкість. А може, в якомусь висотному будинку на столі забули увімкнену праску – як це не сумно, але буває й таке. У будь-якому разі, десь знадобилася допомога пожежників, тепер вони повернулися і почали просушувати мокрі шланги.
Для просушки шлангів на подвір'ї в кутку стояла спеціальна вежа. Такі вежі є, як правило, на подвір'ях усіх пожежних депо, і ті, хто вважає, що ці вежі – оглядові, глибоко помиляються. Щоб вода виливалася з довгих пожежних шлангів, їх треба підвісити, і найкраще робити це на високих вежах.
Пожежники Білоземко і Чорноголовко щойно розвісили цілий оберемок шлангів та збиралися зробити те ж саме з наступним, як раптом помітили маленького песика, який хлебтав воду, що накапала на бетонний майданчик зі шлангів.
Пожежники дивилися на песика.
– Начебто такса, – сказав Чорноголовко, – але й не такса.
– Начебто гончак, – сказав Білоземко, – але й не гончак.
Вони обидва помилялися й одночасно не помилялися.
Песик справді мав короткі криві лапи та міцний хвіст такси. Але в нього також була наче обрубана мордочка, кругла голова та плямиста шкіра гончаків.
– Хто він – це його особиста справа, – сказав Чорноголовко, – а ми давай розвісимо решту шлангів.
Вони закінчили майже одночасно. А саме – пожежники розвішувати шланги, а песик пити воду. І ось тоді песик підвів свою мордочку до пожежників і загавкав.
Загавкав гучно та дзвінко.
– Цікаво, чого він хоче? – запитав Білоземко.
– Він хоче їсти, – відповів Чорноголовко і, без зайвих розмов, узяв на руки песика, що знизу був як такса, а зверху як гончак.
На нижньому поверсі пожежного депо були не тільки машини. Тут була кухня. Ось до кухні й подався Чорноголовко.
Кухар у білому халаті порався зі своїми каструлями та сковорідками. Але побачивши гостей, зупинив роботу.
– Розумієш, яка справа, – сказав Чорноголовко. – Ми вже попили. Але нам би не завадило ще й трохи перекусити.
Хоча Чорноголовко говорив "ми" та "нам", кухар одразу ж зрозумів, що перекусити не заважало б саме песику.
– Він кашу їсть? – запитав кухар.
– Гав! – відповів песик.
– Каже, що їсть, – пояснив Чорноголовко.
– А молоко він п'є?
– Гав! – відповів песик. І Чорноголовко підтвердив:
– Каже, що п'є.
Кухар нашкрябав із дна каструлі каші. Налив із пляшки молока. І замислився.
– Цікаво, як його звати? – запитав кухар.
Чорноголовко почухав собачку за вухом.
– Чуєш, песику! Дядько хоче знати, як тебе звуть.
– Гав! – Сказав песик. А Чорноголовко радісно повідомив:
– Каже, що Нублик.
Більше запитань у кухаря не було. Натомість були запитання в Білоземка. Але він не поспішав ставити їх доти, доки собачку не нагодували і не винесли знову на подвір'я.
– Не збагну, – почав міркувати Білоземко. – Я не сумніваюся, що якийсь там Чорноголовко розуміє собачу мову. Але як пояснити те, що перше "гав!" означало "хочу каші", потім "хочу молока" і нарешті, що собачку звуть Нубликом? Якщо він гавкне вчетверте, то що це означатиме?
І, наче на замовлення, пролунав гавкіт.
– Тепер це означає "чого це Білокочко тут стирчить, коли йому давно пора чистити картоплю", – пояснив Чорноголовко. І, покинувши свого товариша, побіг разом із песиком до воріт.
Поруч із великою двійчастою брамою, через яку червоні машини виїжджали на вулицю, була невеличка хвіртка. Чорноголовко відчинив хвіртку та випустив песика на тротуар.
Песик повільно повернув голову і уважно подивився на пожежника своїми круглими чорними очима.
– Ось так, Нублику, – сказав Чорноголовко. – Тепер ти ситий і задоволений. Іди додому. Там тебе, мабуть, вже чекають. Додому, Нублику! Додому!
Сказавши це, Чорноголовко хотів зачинити хвіртку. Але тільки-но рипнули петлі, як песик, прошмигнувши між ніг пожежника, дременув назад на знайоме подвір'я.
Чорноголовко знайшов утікача біля вежі, де вони зустрілися вперше. Песик закопався мордою в якусь нору і так шкрябав лапами землю, що пісок летів на всі боки.
– Що це таке? – запитав Чорноголовко. – Чому ти повернувся? Може, в тебе немає дому?
– Гав, – сказав песик, піднявши морду. – Гав! Гав!
– Каже, що ні, – пробурмотів Чорноголовко.
– І ти вирішив тут залишитися?
– Гав-гав, – відповів песик.
– Каже, що саме так, – пробурмотів Чорноголовко.
Він зсунув кашкета на потилицю і замислився. Йому самому цей будинок та цей двір дуже подобалися. І його зовсім не здивувало, що песик теж хоче тут залишитися. Але чи подумав він як слід?
– Адже в нас суворі порядки, – вирішив налякати його Чорноголовко.
– Гав, – сказав Нублик, давши зрозуміти, що суворі порядки його не лякають.
– Щоденні навчання...
– Гав, гав, гав! – захоплено загавкав Нублик, застрибавши навколо Чорноголовка.
– Тихо будь! – замахав руками Чорноголовко. – Заспокойся!
Але голос його звучав зовсім не сердито. Навіть могло здатися, що витівки песика припали йому до душі. А Нублик, наче зрозумівши це, застрибав ще енергійніше.
Коли пожежник Білоземко закінчив чистити картоплю і вирішив піти до кімнати відпочинку почитати свіжі газети, він, на превеликий подив, зіткнувся на другому поверсі з дивною процесією. Попереду виступав плямистий песик з мордою гончака. Поруч, із послужливим виглядом, дріботів низенький гладкий пожежник, у якому Білоземко впізнав свого приятеля Чорноголовка. А за ними, посміхаючись, крокували решта бійців першого пожежного підрозділу.
Чорноголовко відчиняв двері.
– Тут пожежники працюють, – повідомив Чорноголовко на порозі приміщення, де виднілися столярний і свердлильний верстати.
– Тут пожежники відпочивають, – сказав він, відкриваючи наступні двері.
– А тут, – повідомив він під скрип третіх дверей, – миють руки та вуха.
Песик, який був зверху як гончак, на кожне його слово кивав головою або махав хвостом. По всьому було помітно, що загальна увага песику дуже до вподоби. Одного разу він навіть тихенько дзявкнув, на що Чорноголовко поспішив зауважити:
– Каже, що в цій кімнаті пилюку не витерто.
Процесія вже дісталася третього поверху, як раптом по всій будівлі пролунав дзвінок. Дзвонило в коридорі, у приміщеннях. А внизу у дворі дзвінок навіть підняв у повітря зграю голубів. Нублик не бачив, як відчинилися двійчасті двері гаража. Він не бачив, як із них вибіг чоловік у солдатській гімнастерці та відчинив ворота, що ведуть на вулицю. Зате він побачив, як пожежники, що супроводжували його, метнулися до якоїсь шафи та зникли в ній один за одним. Шафа поглинула Чорноголовка та Білоземка. Шафа поглинула всіх тих, хто ще секунду тому хвалив та пестив песика. Нублик не збирався відставати від своїх нових друзів.
Гавкаючи, він кинувся за ними. Але за мить йому довелося встромити в підлогу всі свої шістнадцять кігтів. Йому пощастило, що він умів гальмувати так само швидко, як і зриватися з місця. Його друзі стрибали зовсім не до шафи. Вони стрибали у прірву, в центрі якої росло дерево без гілок.
Скавулячи, Нублик зазирнув униз. Ніс його почув, що друзі перебувають там. Те ж саме підтвердив і слух. І оскільки Нублик не був білкою, яка може спуститися вниз по гладенькому стовбурі, то він почав шукати сходи.
До гаража він встиг прибігти в останню мить. Велика червона машина вже рушила з місця. Але дверцята, з яких виднівся знайомий Нубликові кирзовий чобіт, залишалися ще прочиненими. Нублик, не замислюючись, спружинив своїми клишоногими лапками, наче куля влетів у кабіну і швиденько заховався під лавкою. Незважаючи на свій дитячий вік, Нублик був зовсім не дурним псом. Він розумів, що набиватись у попутники без запрошення не годиться. А якщо вже так вийшло, то краще спочатку не показуватися іншим на очі.
Ви, мабуть, уже зрозуміли, що означав пронизливий дзвінок у пожежному депо. Він означав сигнал тривоги. Десь виникла пожежа. Повідомлення про це досягло по телефонних проводах центру зв'язку пожежного депо, і диспетчер, який завжди був напоготові, натиснув на кнопку електричного дзвінка.
Пожежники миттєво кинули усі свої справи. Не гаючи часу вони кинулися до машин, і, як ви, сподіваюсь, помітили, зовсім не сходами. Шафа, куди мало не впав Нублик, насправді була ніякою не шафою. І дерево, що проходило через усі поверхи, було теж ніяким не деревом. Це була вертикальна шахта, яка йшла крізь підлоги та стелі до самого гаража. І ще там була така гладенька труба, якою пожежники можуть швидко зісковзнути прямо до своїх машин. Від початку тривоги не минуло й хвилини, а пожежні машини вже мчали до місця події, самі ж пожежники натягували на себе брезентові роби та брезентові штани.
Коли пожежники вдягали на голови каски, Нублик встиг вже забути, що він забрався до машини без дозволу. Брезентові штани Чорноголовка бовталися перед носом песика. Нублик ухопився зубами за одну штанину і легенько потягнув.
Чорноголовко не міг не помітити його витівок.
– Оце так-так! – сказав Чорноголовко. – Мені здається, що у нас на борту заєць.
Проте, як ми знаємо, він помилився. То був ніякий не заєць. То був песик, якого звали Нублик.
Ось так і вийшло, що Нублик разом із пожежниками вирушив гасити пожежу. Якби я сказав, що при гасінні пожежі від Нублика було багато користі, то я б перебільшив. Але не можна й сказати, що він взагалі не брав участі в роботі пожежників. Коли розгортали шланги, Нублик допомагав пожежникам зубами та пазурами. Коли шланги згортали, він був готовий розгорнути їх знову.
Коли ж якесь хлопчисько хотіло підбігти до пожежників, Нублик сердито загавкав на нього, і це було абсолютно правильно, бо дітям і справді не слід заважати пожежникам.
Чорноголовко залишився дуже задоволеним поведінкою Нублика. Коли червона машина повернулася додому, Чорноголовко розхвалив перед керівництвом песика, у якого лапи як у такси, а голова як у гончака. А Білоземко у цей час тинявся на кухні, випрошуючи у кухаря премію для нового бійця.
Сам Нублик не звертав уваги на весь цей галас. Швидко-швидко перебираючи своїми кривими лапками, він оббіг гараж, зазирнув до майстерень та до лекційної зали.
– Дивовижний талант... він народився пожежником, – влетіли в його праве вухо слова Чорноголовка, але тут же вилетіли з лівого вуха.
Нублик не знав, що мова йшла про нього.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2025 Валерія Воробйова