|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Нублик
Яан Раннап
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Едгар Вальтер
Частина 5. Жовтий будинок у дворі
Наспівуючи веселу пісеньку, дівчинка підстрибом перебігла через порожню вулицю, пройшла повз забитий ящиками двір і відчинила двері жовтого будинку.
– Подивіться, що тут у мене! – закричала маленька дівчинка. – Бабусю! Мамо! Тату! А в мене собака! Можна, він житиме у нас на кухні?
Бабуся, мама й тато зустріли кандидата в кухонні мешканці з явним упередженням.
– Що то за собака? – запитала бабуся.
– Де ти знайшла його? – запитала мама.
– У кого він раніше жив? – запитав тато.
Маленька дівчинка у блакитній сукні налила песику молока. Вона налила молоко у блюдечко і тепер із захопленням дивилася, як хлебтає рожевий язичок.
– Це гарний пес, – відповіла вона бабусі.
– Я знайшла його у дворі булочної, – відповіла вона мамі.
– Раніше він ні в кого не жив, – відповіла вона татові.
Сказавши все це, дівчинка подивилася на своїх рідних. Одразу було помітно, хто залишився задоволений відповіддю найменше. Тато. І дівчинка на підтвердження додала:
– Звичайно, він ні в кого раніше не жив. Адже в нього немає нашийника.
Троє дорослих нахилилися до собаки. Те, що він не має нашийника, вони побачили відразу. Але їх цікавило, чи не було в нього нашийника колись раніше.
Хутро на шиї собаки було гладеньким. Не було помітно жодних слідів нашийника.
– Ось бачите, – тоном переможця сказала дівчинка. – Ну, що я вам казала! Він нічий. Тож я можу залишити його у нас. Ти ж дозволиш, мамо?
Мама подивилася на свою маленьку дочку. Вона не мала нічого проти симпатичного гладкошерстого песика. Але якщо вже брати в дім нового мешканця, то мамі, як і личить дорослим практичним людям, хотілося отримати з цього користь.
– Я б дозволила, якби знала, що надалі ти станеш більш слухняною. Але ти маєш спитати дозволу в тата.
– Я буду більш слухняною, – відразу відповіла дівчинка і повернулася до тата.
– А ти дозволиш, тату?
– Я міг би дозволити, – сказав тато, уважно подивившись на дівчинку. Але, як і личить дорослим практичним людям, він поставив свою умову. – Якщо ти перестанеш смикати свій ніс. Але ти маєш запитати й у бабусі.
Але бабуся була доброю, як усі бабусі, і вона не поставила ніяких умов.
– Та що там я, головне, щоб тобі було добре, – відповіла бабуся. І на цьому питання було вирішено.
А що маленький плямистий песик думає про свій новий дім сам, ніхто не став питати.
Маленький плямистий песик закінчив хлебтати молоко. Він вилизав блюдце і почав обнюхувати ніжки стільця. Він сприймав цей жовтий будинок як тимчасовий притулок, де можна перепочити. Хоча його й привели на скакалці, він не вважав себе ув'язненим.
Тепер вся родина змогла роздивитися песика уважніше.
– Має гарну морду, – похвалив тато. – І м'які шовковисті вуха. Якщо дивитися знизу, – тато присів навпочіпки поруч із псом, – здається, що це справжнісінька такса.
– А якщо дивитися зверху, – мама стала на стільчика, щоб дістати зі стінної шафи килимок для нового мешканця, – то, як про мене, це гончак.
– Це гонча такса, – сказала їхня дочка, що дивилася на песика з нормальної висоти. – Хіба не так, бабусю?
І добра бабуся погодилася зі своєю онукою й цього разу.
– Так, внучечко, так, – сказала бабуся. – Звісно, гонча такса, якщо ти так вважаєш.
Самому ж собаці було байдуже, хто він. Він збирався лягти. Він так втомився, що не став чекати на килимок. Він пошкрябав підлогу під стільцем один раз лівою лапою і двічі правою. Він збирався лягти на живіт, як раптом щось його насторожило. Нублик повернув голову до дверей, за якими зник голова сімейства. І справді. Він не схибив. Нублик дзявкнув. Наче запрошуючи жінок за собою, він підбіг до напівпрочинених дверей, відчинив їх та зник у кімнаті. І відразу ж пролунав гавкіт.
Коли бабуся, мама і донька підійшли до дверей, вони побачили відчинені дверцята грубки, голову сімейства, що похапцем гасив цигарку, і песика, який уважно стежив за його діями.
Мама подивилася на песика з явним схваленням. Але коли вона перевела погляд на тата, схвалення в ньому вже не було.
– Як же так, Арміне, – сказала мама. – Ти ж обіцяв не курити в кімнаті. Нам зовсім не хочеться дихати тютюновим димом, невже ти цього не розумієш?
– Немає тут ніякого диму, – виправдовувався тато. – Я пускав дим у димар.
Але мама не заспокоювалася.
– А як же песик почув дим? – запитала вона. – Бачиш, загавкав. Ходи до мене, собачко, я дам тобі шматок цукру.
Махаючи хвостом, Нублик зашкутильгав слідом за господаркою на кухню. Він розумів, що ним були задоволені. І Нублик вирішив показати, на що він іще здатний. Поруч із дверима в кімнату стояла пара великих черевиків. Нублик узяв один черевик в зуби та почав чекати, що на це скажуть.
Тут мама маленької дівчинки просто руками сплеснула.
– Ось бачиш, Арміне, – сказала вона багатозначно. – Навіть собака розуміє, що черевикам тут не місце. – І вона дала Нубликові цілих два шматки цукру.
Тато, насупивши брови, дивився, як собака гризе цукор.
– Яка дивна витягнута морда, – промимрив він. – Такі морди зазвичай бувають лише у безнадійно дурних собак. І які потворні вуха! Я ще ніколи в житті не бачив пса з такими потворними вухами.
Нублик не звернув на його слова жодної уваги. Мабуть, він їх зовсім не зрозумів. Як уже було сказано, він дуже втомився за цей довгий та важкий день. Оскільки тепер під стільцем лежав килимок, то Нублик заліз туди зі своїм цукром.
Маленькій дівчинці теж пора було спати. Перед тим, як забратися в ліжко, вона прийшла ще раз погладити Нублика.
– Спи спокійно і нехай тобі сняться гарні сни, – побажала дівчинка песику, який розтягнувся під стільцем. І провела по ньому рукою від голови до лап. Нублик же тільки засопів у відповідь, бо він уже бачив гарний сон. Він бачив багато сірих котів, яких він гнав дворами.
– Песик спить, – сказала дівчинка мамі, яка підійшла поправити на ній ковдру. – Песик заснув раніше за мене.
– Спить, – сказав глава сімейства, який через деякий час прийшов на кухню. Обережно переступаючи ногами в капцях, він приставив до грубки маленького ослінчика. Намагаючись не шарудіти, витяг з кишені коробку цигарок.
Чиркаючи сірником, він заглянув під стілець. Голова сімейства відчув, як по його спині пробіг мороз. Одне око у пса було розплющене. Це око стежило за ним. Повільно розплющилося й друге око. Пес підвів голову. Тут уже не залишалося ніяких сумнівів, що буде далі.
– Тсс! – прошепотів голова сімейства. – Не смій гавкати! Мовчи! Я пішов!
І він пішов, щоб викурити свою останню за день цигарку на подвір'ї. А Нублик, заспокоївшись, опустив голову на лапи, заплющив спочатку одне око, потім друге. І ось він уже бачить червоні машини, які мчать під рев сирен над дахами будинків та верхівками дерев. Потім він побачив себе, як він розмотує шланг, тягне канат. І ще він побачив, як він біжить від палаючих іскор, поки пожежник Чорноголовко не взяв його на руки, загорнув у щось м'яке та відніс у теплу темряву.
Проте несли його вже не уві сні. Нублик зрозумів це, коли замість теплого килимка під ним опинився холодний тротуар, замість кухні – вітряна вулиця, а замість Чорноголовка висока чоловіча постать, що поспіхом віддалялася від нього.
– Гав! – запитливо вигукнув Нублик. Він справді не розумів, що все це означає.
А у відповідь ані звуку, лише мовчання жовтого дому.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2025 Валерія Воробйова