Як Барвінок та Ромашка у вирій літали

Цар Бамбук меткий, мов щука,
Весь Бамбук, немов з бамбука
Руки й ноги, вуха й ніс,
Плечі й ребра. Верх і низ.

Круг чола, мов навіжені,
Пнуться пагони зелені.
Пальці бігають худі
По зеленій бороді.

Жваві нишпорять очиці
По бамбуковій світлиці,
Де з бамбука стіл і трон
І колекція корон.

Аж до стелі – на портреті
У зеленому береті
Той же вираз, той же цар,
Бородатий, мов швейцар.

З бороди рука Бамбука
Простягається до лука.
Цей бамбуковий свій лук
Дуже любить цар Бамбук.

На бамбуковій канапці
У червоні взута капці,
В білі вдягнута штанці,
З тихим смутком на лиці,
Марить дівчинка слабенька,
Вся немовби голубенька.
Сукня й бантик голубі.
Цар питає: – Що тобі?

– Ой-ой-ой! Нудьга страшенна!
– Випий кави, Цикломено!
– Знову кава, знову – їж!
Хочу в Лондон, чи в Париж.
Хочу в оперу, до міста,
Танцювати хочу твіста.
Тулумбас мені набрид.
Буду плакати навзрид!

– Ну, яка ж ти, доню, злюка!
Ну, давай стріляти з лука! –
До вікна підвів малу
І в вікно пустив стрілу.

– Ха-ха-ха! У ґаву влучив!
– Змовкніть! Лук мені наскучив!
Аж затіпалось дівча.
– Ні з ким гратися в м'яча! –

Цар підскочив: – Дай-но вушко!
Скоро матимеш ти служку.
Білу, з гарної сім'ї.
Звуть Ромашкою її.

– Де ж вона?
– Вчимо поволі.
В Будяковій, доню, школі,
Щоб навчилась догоджать.
– Приведіть! Не хочу ждать! –

Цар Бамбук зігнувсь на троні
І потер зелені скроні:
– Щось та зробимо, повір! –
Свиснув цар – з'явився Тхір.
Дав цукерку Цикломені.
М'яв він ножиці у жмені,
Ще тримав парфуми й крем,
Бо служив перукарем.

– Освіжити, чи постригти?
– Що нове розвідать встиг ти?
– Вірно служим, ваша честь!
Доповім. Новини єсть.
Всі плантації клекочуть.
Ці повсталі... вас не хочуть. –

Засміявся гучно цар:
– Збунтувався мій товар!
Бач, які спеціалісти, –
Не хотять у ящик лізти.
Чую цих повстанців крик
Триста років кожен рік.
Пан Тхоріні! Де Ромашка?
– Царю, вимовити важко!
Утекла вона від нас... –
Цар кописткою потряс:
– Дармоїди! Кашалоти!
Геть з очей тютюн полоти!
Що за прикра новина?
Ми сильніші, чи вона?
Слід було їй дати віллу
Ще й нову машину білу,
Одягти її в нейлон,
Дать цукерок на мільйон.
Отоді б ми і Ромашку
Підпрягли в свою упряжку.
Та нікуди не втече.
Позмагаємось іще!
Як забуде свій город,
Вам – найвища з нагород!

– Тільки так!
– А де ж Барвінок?
– Скаче верхи без зупинок.
Навіть буря не спиня
Довгоного коня.

– Де він зараз?
– Десь тут, близько...
– Прилучити б і хлопчиська
До бамбукових рядів. –
Та Тхоріні не зрадів.

Тхір зітхнув, закрив очиці,
Невдоволення на пиці.
А принцеса молода
Вже не плаче, не рида.
Аж завмерла, аж не дише:
– Розшукайте їх скоріше! –

Раптом в закутку, де трон,
Гучно дзенькнув телефон.
Узяла принцеса трубку,
Прикусила нижню губку,
Потім в трубочку – Ал-ло! –
Ніжне личко розцвіло:
– Ой, Барвінок просить тата,
Дзвонить поряд, з автомата... –

Трубку вихопив із рук
В Цикломени цар Бамбук.
Притулив її до вуха,
Голосок Барвінків слуха,
Потім каже – Гостю мій,
Перепустка – в прохідній! –

Цикломена звеселіла,
Стала ніжна, стала мила.
А Тхоряка затремтів,
Простогнав: – До всіх чортів!
Ваша... ве-ве-ве... височність!
Це ж велика безтурботність...
Цей... бе-бе... куди не кинь...
Ме-ме-ме... троянський кінь.
Вибухівка, шабля, порох...
Цей Барвінок... Він же ворог!..

Щигля дав Тхору Бамбук,
Аж пішов луною гук.
Дати другого не встиг, –
Став Барвінок на поріг.
Каблучками цоки-цоки,
Крок рішучий, руки в боки,
Гордий стан, сміливий зір,
Шапка-бирка набакир.

Біля трону зняв перчину,
Уклонився чин по чину.
– Хто тут цар? Здається, ви,
Дядько з поглядом сови!
Я – Барвінок з Диво-краю.
Мандрівник. Знання збираю.
Ми з Ромашкою за мир.
Але цей... поганий звір... –

Глянув хлопчик на Тхоряку,
Той відчув на серці мряку.
– Ти, Тхоряко, ти – змія!
Де Ромашечка моя? –

Цар за плечі взяв Барвінка:
– Не кувікай, наче свинка!
Не стрибай на нас, як рись,
А спочатку розберись.

Знай же все. Твоя Ромашка
Не вбивалася так тяжко.
Їй сподобалося в нас.
Полюбила Тулумбас.

Прижилася тут чудово,
Аж забула рідне слово.
Вічне літо, вічний сад.
Їй не хочеться назад. –

Закричав Барвінок: – Царю,
Не кажіть таке, бо вдарю!
У Ромашки на чолі
Сяйво рідної землі.

Ця – не зрадить. Не повірю
Ні тобі, ні цьому звірю!
Де Ромашка? Де Будяк,
Найбридкіший з гультіпак? –

Підстрибнула Цикломена:–
Як сказав! Класична сцена!
Пан Барвіночку, спочинь,
Бо надворі гарячінь.

Скинь шапчину, скинь тільняшку,
Не турбуйся про Ромашку,
Відшукається дівча.
Чи давно ти грав в м'яча?

– У м'яча? Забувся майже.
– Коли хочеш... То тримай же! –
І помчав до хлопця вскач
Величезний жовтий м'яч.

Де і взявся, чи не сон це?
Променистий, наче сонце,
Витівний, немов циркач,
Величезний жовтий м'яч.

Налетів він на Барвінка
І – відбив його хлопчинка.
Цар ударив по м'ячу.
М'яч угору дав свічу.

Цикломена скік та хлоп
І м'ячем Тхоряку в лоб.

Засміявся цар лукаво:
– Бачиш, з нами як цікаво! –

А в світлиці під столом
Враз намітився пролом.
Мов сокирами, Терміт
Пробивав Ромашці хід.

Проминувши охорону,
Вийшла дівчинка з-за трону.
Біля царського плеча
Пролунало: – Кинь м'яча!
Значить, ось де наш соколик! –
Покотився м'яч під столик.

Цар ще більш позеленів,
Дав Тхоряці штурханів.
Тут зчинив Барвінок галас:
– Відшукалась! Відшукалась!
Здрастуй, дівчинко! Ура!
Ну, Ромашко, нам пора! –

Він Ромашку взяв за ручку
І крутнув на дверях ручку.
Та навстріч йому – ножі
Спрямували сторожі.

Цар надувся, випнув груди:
– Не пущу я вас нікуди!
Поростете при мені
У вазоні, на вікні! –

Хлопчик вигукнув: – Сваволя!
– А буває й гірша доля! –
Прогримів лихий Бамбук. –
Більше знатимеш наук!.. –

Хлопчик вигукнув: – Повстанці,
Десь увечері чи вранці... –

Засміявся цар Бамбук
І стрілу поклав на лук:
– Та коли б я вліз в багаття,
Обгоріло б тільки плаття.
Насмішили, диваки!
Царюватиму віки!

Знай, Барвінку, й ти, дівице,
Є у мене таємниця.
Я – нащадок чаклуна,
Я – сильніший за слона.
Заганяти в мене кулі,
Ніби щигля дать акулі.
На ось лука і звідсіль
Ти мені у око ціль. –

Ухопив Барвінок лука
І стрільнув царя Бамбука.
Глухо тенькнула стріла,
Царське око протяла.

Цар сміється: – Недолуге!
На стрілу. Стріляй удруге! –
Знову тенькнула стріла,
Мов крізь тінь якусь пройшла.

Цар сміється: – Зрозуміло?
Я – чаклун, Ромашко мила.
Лиш один дурний оракул
Провіщав мені біду:
В ту хвилину, як затьохка
Соловейко в цім саду.
Але кожному відомо,
Що співає він лиш дома.
А у нас він, мов німий. –
Цар крутнувся, наче змій,
Глухо вдарив у долоні
І вгодовані, мов коні,
Вбігли кактуси-бійці.
Меч у кожного в руці.

Поміж тими сторожами
Бовванів Будяк з ножами.
Із Ромашки дурень цей
Не відводив злих очей.

Цар гукнув: – Тягніть лопати.
Цих... туристів... прикопати.
Наберіть землі в мішки,
На веранді є горшки.
Хай посидять у вазоні,
Та поставте на осонні,
Де сухіш і гарячіш.
Ну, беріть їх, та хутчіш! –

Як Барвіночок не бився,
У вазоні опинився.
Подорожники малі
Аж до пояса в землі.

Це не жарти і не смішки,
Як землею скуті ніжки.
Цикломена знову в плач.
Сльози капають на м'яч...