Як Барвінок та Ромашка у вирій літали

В Будяка – розкішна вілла,
Сад і слуг силенна сила,
В основному – слимаки
Й вилупаті павуки.

Став Будяк великий дука
В самого царя Бамбука.
Чином цар не обмине,
Бо здорове і дурне.

На світанку, ще в піжамі
Вже він грається ножами,
Ріже стіни і стільці,
Стіл, підлогу, олівці.

Миску вилиже до блиску
І поріже ложку й миску.
Коле, ріже все навкруг,
Сад, паркан і навіть слуг.

Зранку мчить на «джипі» в хащі,
Пальми вислідить найкращі
І працює до обід,
Всі ножі пускає в хід.

Він Банани зелененькі
Відріза від пальми-неньки,
Ананаси відбира
Для царя і для Тхора.

Чорних Кавиних маляток
Він хапає, мов курчаток.
Перев'яже і – в тюрму.
Темний ящик – при йому.

А обідає він – в ліжку.
Тягне жук свинячу ніжку,
Потім, вигнувшись в дугу,
Слимаки несуть рагу.

По обіді вікна й двері
Замикають до вечері.
Слимачок на дудці гра,
Дука душить комара.

От Будяк привіз Ромашку
І замкнув, неначе пташку.
І вона вже днів із шість
Вікна б'є, не п'є й не їсть.

Раз Будяк до неї входить,
Як завжди, ножами водить.
Прохрипів: – Звари борщу.
Буде смачно – відпущу! –

Дуже дівчина зраділа,
Швидко вмилася й за діло.
Розігнала слимаків,
Сміття вимела з кутків.
Відшукала чистий горщик
І зварила в ньому борщик,
Добрим салом затовкла
Ще й сметани улила.

Чудо-борщ! Таких борщів
Ще ніхто в житті не їв!
Український, знаменитий,
Наче полум'ям налитий.

– Щоб ти луснув, клятий! Їж.
І звільни мене скоріш. –

З'їв Будяк чотири миски,
Усміхнувся: – Витри слізки!
Що, ненавидиш мене? –
І скривився: – Не смачне!.. –

Тут Ромашка не стерпіла,
Горщик з борщиком схопила,
Дурня в лоб як садоне!
Він кричить? – Кого? Мене?
Павуки! Зв'яжіть їй ручки,
Щоб потерпли навіть пучки!
Іноземку цю лиху
Замордую у льоху,
Щоб забула вредна жінка
І Вітчизну, і Барвінка.
І усі свої права.
Щоб хилилась, як трава!

Знов Ромашка під замками,
Павутиння рве руками,
Хижа темрява навкруг.
Де ж Барвінок, вірний друг?
Може, сам він у неволі?
Дні тюремні йдуть поволі.

Якось, бідна, в мить гірку
Чує шум якийсь в кутку.
Придивилася Ромашка, –
З нірки вигулькнув мурашка
З добру мишку завбільшки,
Голова – на три вершки.
Над бровами дві антени,
Вигляд бравий, не нужденний.

– Гей, Ромашко! – Витер піт.
Не лякайтесь. Я – Терміт.
Вам привіт від тьоті Кави.
Бачу, кепські ваші справи.
Не журіться. Я, Терміт,
Знаю всі дороги в світ. –

Наче ножицями, люто
Він міцні розрізав пута.

Вмить Ромашка ожила.
– От спасибі. Ну й діла!
Може, чули, що з Барвінком?
– Він живий, моя дитинко,
Не згубив твої сліди,
Мчить на конику сюди.
Ех, якби йому шаблюку,
Він би дав царю Бамбуку!
Чом, Ромашечко, мовчиш?
Вибираймося хутчіш! –

Мов знімав Термітик мірку,
По Ромашці вирив нірку.
Галерея хоч куди,
Хочеш – лізь, а хочеш – йди.
З висоти звиса коріння,
Світлячки, смішні створіння,
Не нудьгують на посту,
Розганяють темноту.

– Після праці, ой, важкої,
Хід пробив я аж в покої,–
Каже дівчинці Терміт. –
Може, йти туди не слід?
Бережись царя Бамбука,
Він лукавий, мов гадюка.
Вже царює триста літ,
Як розказував мій дід.
Чарівник лихий від роду,
Зневажає він природу.
Але чув від діда я,
Страх, боїться солов'я.
Коли б ваша диво-пташка
Та затьохкала, Ромашко!
Заспівала б тут, у нас,
Вільним став би Тулумбас, –

А Ромашка сумовита
Нахилилась до Терміта:
– Соловейко в чужині
Забуває про пісні...