Як Барвінок та Ромашка у вирій літали

Вітер стогне, вітер свище.
Піднялись лелеки вище.
Мерехтять внизу хатки,
А машини, мов жучки,

Над привіллям тополиним
Потяглися рівним клином.
В голові – ватаг старий.
Дисципліна. Рівний стрій.

А Ромашка, а Барвінок?
Лиш носи стирчать з пір'їнок.
Позирають з висоти
На дороги, на мости.

Як прорізали хмаринку,
Стало весело Барвінку.
Ущипнув він ватажка,
Ніби давнього дружка.

– Гей, Барвінку, як в польоті?
– Та кручусь, як рак на плоті!
– Гей, Ромашко, як летиться?
– Ніби мариться чи сниться! –

Ватажок крилом колише:
– Придивляйтеся пильніше!
Ген, внизу, стрічки блакитні.
То річки хлюпочуть рідні.
Там і Прип'ять-чарівниця,
І Сула, і Роставиця.

Річка Псьол з Удай-рікою
Журно машуть осокою.
А Десна в ясній хустинці
Шле нам усмішки-гостинці...

Річка Оржиця хлюпоче.
Щось Ірпінь гукнути хоче...
Загримів Дніпро в роздоллі
Нам бажає щастя й долі.

Там внизу, мов гуси білі, –
То в садочках села милі:
Семипілки, Яблунівки,
Острожани, Кіпті, Нивки!

Як піднятись трохи вище –
Видно буде й Городище.
Навіть Шполу, навіть Груню,
Навіть нашу рідну клуню.

Закричав Барвінок: – Пташе!
Все це любе, все це – наше!
Ой, до чого ж ти вродлива,
Наша земле, горда ниво! –

А Ромашка: – Щось неначе
По полях за нами скаче.
Гляньте, мчиться без дороги
Щось зелене й довгоноге.

Пролітали Яготин –
Стрибонуло через тин.
Пролітали Бровари –
Скік-поскік через двори.
Мчить хутчіше за авто:
Коник Дзвоник, більш ніхто!
Мчить, як вихор над ланами,
Мчить за нами, хоче з нами!
Певне, впрів, а хвіст трубою.
Заберім його з собою!

– Кінь? У вирій?
Щось новеньке!
– Та воно ж лоша маленьке!
– Не турбуйтеся, кру-кру!
Я лошатко підберу! –

Птах сусідній на хвилину
Відривається від клину,
Швидко падає униз,
На землі лякає кіз.

Потім знову лине в клині
З мужнім коником на спині.
Клин продовжує політ.
На чолі в Барвінка піт,
Бо чим далі, тим жаркіше.
Вже й лелека важко дише.

– Щось під нами неозоре!
– То, Барвінку, Чорне море!
А за морем ще моря...
– Дай, Ромашко, сухаря!
– На льоту не можна їсти.
Для обіду треба сісти!
– Може, спустимось, лелеко?
– Вже Барвінку, недалеко.
Лиш два моря перелечу,
Там і скину вас, малечу.

– Бачу смуги й білі плями...
– Гори, хлопчику, під нами.

– Ой, птахи, піддайте жару –
Грозову проходим хмару! –
І під сонечком, вгорі,
Стало темно, як в норі.

Вдарив грім, немов з гармати,
Потім темряву на шмати
Блискавиця рознесла.
Заревла негода зла.
Злива б'є. Сидіти слизько.
Гримонуло зовсім близько.
Знов удар. І ще удар.
Ледве виринули з хмар.

– Ну, живі, не змило, дітки?
– Дуже змерз, промок до нитки...
Проковтнув би цілий книш...
Згаснеш, поки долетиш! –

Враз лелеки загули:
– Приготуймося. Орли! –

Вгору глянули, а звідти,
Мов фашистські месершміти,
Грізно виплили орли
І пікірувать пішли.

Розіп'яли кігті ласо,
Шматувать готові м'ясо.
Розчепірили дзьоби,
Наїжачили лоби.

Вдало зграя перестріла.
У лелек вологі крила,
Знають недруги лихі,
Що стомилися птахи.

Тих орлів не менше сотні.
Мчать розбійники висотні,
Грає сонце на дзьобах.
Ну, страшні, як на гербах.

А лелеки наші любі –
Це ж славетні миролюби.
По лугах пасуть телят,
Носять людям немовлят,
Ще й по селах, нам на втіху,
Прикрашають рідну стріху.

У лелек – ні кігтів грізних,
Ані мідних, ні залізних,
Ані м'язів наливних.
Тільки й є, що розум в них!

Знав ватаг сумні прикмети.
Проскрипів: – Готуй багнети!
Може статись, що носи
В нас не тільки для краси! –

А тим часом ближче й ближче
Стогне велетень-орлище,
Мчить згори на ватажка
Авіація важка.

Тут і в нашого Барвінка
Чуб змокрів, упріла спинка.
Але він згадав про спис
І задер сміліше ніс:

– Не ховатимуся в пір'ї,
Коли ворог на подвір'ї!
Що б, Ромашко, не було...
Ну, тримайся за крило!
Пам'ятай, що я з тобою! –

Ватажок гукнув: – До бою! –
І навстріч орлу поніс
Свій червоний гострий ніс.
Ловко дав угору свічку
І під бік орлові шпичку!

Жалюгідним став пірат.
А летів, як на парад!

Всі лелеки так же само
Вдало штурхали носами.

І лелеки, і орли
Воювали, аж гули.

Ніби поночі сузір'я,
Мерехтіло в небі пір'я.
Наче з воза лантухи,
В море падали птахи.

І Барвінок – верхом, низом
Безупинно штрикав списом.

Поряд знов – аж два орли.
З двох боків вони зайшли.
Ватажка штурмують дружно.
Бідоласі знов сутужно!

Він найбільшого під бік
З повороту ловко впік!
Другий крекче: – Зараз шию
Кігтем я тобі прошию! –

Та сяйнув Барвінків спис,
І пірат підбитий скис.
Аж затіпало орла.
Повернувсь і – драпала!

Придивились – вража зграя
Інший напрям вибирає.
Під крилом орел поніс
Бойовий Барвінків спис.

– Земляки! – гукнув Барвінок.
Це ж славетний поєдинок!
Мирний птах... Бракує слів...
Розігнав таких орлів! –

Ватажок сказав: – Спасибі.
Й ти поміг. Відбились, ніби!
Ну, тепер долетимо,
Жаб заморських поїмо! –

Зашуміли дужче крила,
Мов наповнені вітрила.
Щось засяяло здаля.
– Ось, Барвіночку, й земля!

Політали і – доволі.
Тулумбас на видноколі.
Перед вами – теплий край.
Для зимівлі справжній рай.

І повітря тут, і квіти,
І зелені вічно віти.
Соковитіших боліт
Споконвік не знає світ.

Лісу – вдосталь. Для початку
Ви собі збудуйте хатку.
Ну й живи та поживай.
Тільки в джунглях – не зівай.

Щоб по твані не блудили,
Бо з'їдять вас крокодили.
Тулумбас – не наш город.
Тут і лев, і бегемот. –

На посадку йде лелека.
Б'є в лице волога спека.
Друзям пальми шлють уклін.
Розвернувсь лелечий клин –
Приземлились на галяві,
Знов спокійні, величаві.

Першим – коника змело.
І Барвінок скік в сідло.
Зняв Ромашку, поряд садить.
Будить сонну, щось їй радить.

А лелека: – Прощавай.
Рідний край не забувай.
Відзимуєш, а потому
Шугонемо знов додому.
Ми ж – продовжимо політ
До тутешніх до боліт.