Як Барвінок та Ромашка у вирій літали

Рідко так бува в поході,
Щоб при сонячній погоді
Все з початку й до кінця.
Ждуть і віхоли бійця.

Річ Барвінкові знайома.
Мандрував же він і вдома,–
Хоч жорстоко потерпав,
Гордий дух – не занепав!

Розв'язав його Бананик,
Простягнув солодкий пряник.
Уклонився Ананас:
– Ти не гнівайся на нас! –

Пригорнула Чорна Кава:
– Все це я... криклива ґава...
Ти, Барвіночку, пробач,
Помилились, хоч ти плач.

– А чого ж ви не напали
І як слід не відклепали
Будячину і Тхора?
– Не прийшла іще пора.
Ми, браток, в душі герої,
Але в нас замало зброї.
Поспішиш – сумний фінал.
Цей Будяк, мов арсенал.
Головні ворожі сили
В грізних кактусах засіли,
Поміж ними – цар Бамбук,
Що завдав нам стільки мук.
Ми повстали нині вранці.
– Співчуваю вам, повстанці...
Любі сестри і брати,
Як Ромашечку знайти?
Я летів у вирій з миром...
– Будь же нашим командиром,
Штурмом візьмемо палац
І розбійників – бабац!

Певне, там твоя подружка,
Будякова нині служка.
Ну, Барвіночку, веди!
Спис бери, напийсь води! –

Вільний табір аж клекоче.
Хлопця всяк обняти хоче.
Та Барвіночок без слів
Журно голову схилив.

І не глянув на Банана,
Що простяг йому нагана.
Чорна Кавина рідня
Підвела в ту мить коня.

Промовляє Кава гідно
– Нам також війна огидна!
Любим рідний Тулумбас,
Та Бамбук... вивозить нас!

Відриває від коріння,
Знищив ціле покоління,
Продає у чужину
Нашу молодість ясну. –

Схвилювала вкрай Барвінка
Чорна Кава, дивна жінка.
Що робити? А Банан
Обійняв його за стан:

– Є для бою в нас резерви.
Чи міцні у тебе нерви?
Глянь, Барвіночку, які
Джунглі виставлять полки! –

Свиснув він, і вирина
З лісу чудо звірина.

Усміхалися, раділи,
Нуртували крокодили.

Бегемот солідний вів
За собою сто левів.

За левами носороги
Підкидали куці ноги.

Поміж тигрів – п'ять пантер,
Чорних тигрячих сестер.

Пуми йшли за кабанами,
Потім слон з трьома синами.

Буйвол згорда поглядав,
Поспішав за ним удав.

Статні зебри майоріли,
І останні йшли горили.

Чорна Кава розцвіла,
Чорним оком повела:
– Дружно рушим, вал за валом!
Будь же нашим генералом! –

Скочив хлопчик на коня:
– Ви для мене, як рідня!
Вірю в вашу чесну справу,
Та призначте – Чорну Каву!
Звівся він на повний зріст:
– На сьогодні я – турист... –

Всім ласкаво глянув в вічі,
Уклонився друзям тричі:
– Помагатимуть мені
Насінинки чарівні! –

На прощання Чорна Кава
Обняла його ласкаво.
Заревіли звірі всі.
По сльозах, як по росі,
Без дороги, без стежинок
Через ліс помчав Барвінок.
Він вглядався, як і слід,
В нечіткий машинний слід.