|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Фарби старого художника
Ірина Прокопенко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Василенко
І вони, підхопивши ящик з фарбами, тихо пішли стежиною поміж деревами. На стежці лежало яблуко, яке, мабуть, недавно впало з дерева, і Май буцнув його ногою.
– Чим завинило яблуко? – спитав його Кім. Він сів навпочіпки на тому місці, де воно лежало. – Я ось таке саме намалюю...
І намалював. Звичайно, яблуко не вийшло точнісінько таким, це був тільки малюнок, яскравий, жовто-червоний. Замилувалися ним хлопці, постоявши якусь мить, а намальоване яблуко почало зводитися, наче на дріжджах, круглішати, ставати справжнім, мовби щойно впало з дерева. Май невпевнено простягнув до нього руку і, ще не вірячи в те, що сталося, підняв, а потім, потерши об курточку, відкусив. Яблуко було соковите й солодке.
– Дай покуштувати, – нетерпляче попросив Кім.
Так вони, по черзі відкушуючи, з'їли все яблуко.
– Кіме, давай ще! – розохотився Май. – Давай багато-багато яблук намалюємо!
– Май, – розсудив Кім тверезіше, – ти забув, що можна не лише яблука малювати. Можна все, що захочеш.
– Тоді – виноград! – захлинався з радощів Май. – Хочу винограду!
Кім умів і любив малювати, часто він для всього класу малював картинки з ботаніки. Особливо йому вдавались овочі та фрукти. І зараз він постарався на славу, і ось у них біля ніг лежать грона зеленого винограду, купки синіх слив, палахкотять червоні черешні, золотяться дині. Від пахощів наморочилося в голові.
– Ой, не можу більше, – випльовуючи кісточку від сливи, аж стогнав Май. – Ой, нене, зараз лусну...
– І в мене щось теє... живіт заболів, – спроквола мовив Кім і відкинув недоїдене яблуко.
Саме в цей момент через хвіртку до саду зайшла їхня однокласниця Дінка, веснянкувата красуня, яку їм так не вдалося викрасти. Щодня о цій порі її бабуся, подоївши свою корову, посилала художникові молоко. Тримаючи в одній руці бідон з молоком, Дінка намагалася причині ти хвіртку. Але та, не підкоряючись, знову й знову з легким скрипом відчинялася.
– Маю, – зашепотів збуджено Кім, – давай налякаємо Дінку, щоб не бундючилась.
– Давай, – швидко згодився Май, пам'ятаючи, що Дінка назвала їх дурними. – Але як?
– А ось так! Усі дівчиська чорних котів бояться...
І він став малювати на асфальті вусатого чорного кота. Кіт цей, звичайно, не був шедевром живописного мистецтва, але, мовби щойно прокинувшись, потягнувся, вигну спину, хрипко нявкнув і пішов стежиною саду.
– Глянь, глянь, – Кім штовхнув ліктем друга, – зараз вона дремене.
Май, не втримавшись, зареготав. Але сподіванки їхні не справдилися: Дінка була саме з тих дівчисьок, яких налякати нелегко. Справді, хіба не вона виявила хоробрість, коли хлопці кинули у вікно класу, де сиділи дівчата, живу мишу?! Знявся вереск, подружки Дінчині скочили хто на стільці, а хто на стіл, тільки вона не розгубилася, спіймала наляканого звірка й віднесла у траву за дім.
– Киць-киць-киць, – присіла Дінка біля кота, – ти звідки взявся, чорненький? – співучим голосом примовляла вона й гладила кота по спині. – Молочка хочеш, мі гарненький? Зараз, зараз... Куди б тобі налити? – І пішла шукати якогось посуду. Хлопчаки насупились. Май стенув плечима. Кім розсердився.
– Ну, гаразд, зараз вона, в мене побіжить, – сказав він і, подумавши, почав малювати на садовій стежині щось велике, жовте. – Зараз... Це тобі не киць-киць...
– Кіме, ти що робиш? А якщо він оживе? – Май злякано закліпав очима, стежачи за пензлем, який уже вивів хижу морду лева, кошлату гриву й швидко підбирався до хвоста. – Не треба, Кіме, не треба, – бурмотів Май, задкуючи від жахливого малюнка в кущі.
– Зараз ти в мене побіжиш, – не слухаючи приятеля, примовляв Кім і домалював китицю на кінці хвоста.
Намальований лев, – зовні він трохи скидався на розлютовану дворняжку, – спершу посмикав носом, наче хотів переконатись, що справді існує, а потім, чи то страхаючи когось, чи роздивляючись, куди це він потрапив, звівся на весь свій лев'ячий зріст.
Обидва хлопці миттю опинились на дереві.
Тим часом Дінка знайшла біля паркану якийсь черепок і хлюпнула в нього молока. Трохи постояла, з усмішкою спостерігаючи, як жадібно хлебче кіт, і вже хотіла йти в оселю. Та враз злякано округлила очі й випустила з рук бідон: стежиною саду назустріч їй ступав величезний кошлатий лев, який чомусь скидався на величезного дворового пса.
Хлопчаки на дереві з жахом стежили за левом і за Дінкою. Кім лише тепер збагнув, що може трапитися нещастя. Май тремтів, судорожно вчепившись за стовбур дерева.
– Ма-а-а! – завищала Дінка й прожогом кинулась хвіртки, лиш сандалі замелькали.
Лев од несподіванки зупинився: він уперше чув, як верещить перелякане дівчисько. Потім грізно ревнув і ринув навздогін.
– Стій! Назад! – не витримав Кім.
А Май од страху тільки заплющив очі. Коли він знов розтулив повіки, то зрозумів, що лев проґавив момент, коли Дінка, кулею пролетівши садом, зникла за хвірткою, і лише ткнувся носом у неї.
Лев сердито рикнув, ударив хвостом об землю, а потім повернувся й повільно та поважно почвалав у глиб саду.
Хлопцям на дереві стало ще незатишніше: звір прямував до них. Май хотів було видертися вище, але не міг поворухнутись.
– Не бійся, Маю, не бійся, – прошепотів Кім блідими губами й ще міцніше притиснувся до стовбура.
Лев підійшов до дерева і, не звертаючи уваги на хлопчаків, потерся об нього боком. З дерева, наче восени, і сипалося листя. Позіхнувши, показавши рожевий язик та здоровенні ікла, звір розлігся на траві.
Друзі глянули одне на одного: чи не спати вирішило тут це страховисько? А воно так і було: лев поклав кудла голову на лапи і вдоволено замружився. Хлопцям згори його було добре видно: наче намальований величезний хижий звір, хоч і схожий трохи на дворового пса.
– Не міг ти його меншим намалювати? – дорікнув другові Май. – І морду не таку страшну. А тепер що, так будемо виснути?
Кіму теж уже добряче набридло сидіти на дереві: не мавпи ж вони зрештою. Але спробуй злізь! Та ще цей Май крутиться дзиґою на гілці, так і дивись, щоб не звалився. Кім сердито глянув на друга.
– Що мені робити? – запхикав той. – Я, знаєш, скільки слив з'їв?
– А ти б не їв, тебе не примушували! – напустився на, нього Кім
Але як же все-таки вийти з цього дурного становища? Хотіли Дінку налякати, а попалися самі. Дінці добре – утекла, а вони...
Кім ніяк не міг знайти виходу.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова