|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Фарби старого художника
Ірина Прокопенко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Василенко
Веселка наче розтанула, чарівні звуки заглохли, і хлопчаки знов побачили старого художника. Він стояв перед мольбертом з пензлем у руці й, певне, роздумував, що його намалювати. От він, змахнувши кілька разів пензлем, намалював на полотні червону троянду, навіть не троянду, а пуп'янок. Та лише він, скінчивши малювати, одвів руку вбік, як намальований пуп'янок ураз, наче зачарований, почав розпукуватися.
Хлопці, не вірячи собі, потерли кулаками очі. Але все одно пуп'янок розпукувався: повільно, пелюстка за пелюсткою. Троянда розквітала на очах. Дивина! До хлоп'ят навіть долинав ледве чутний ніжний аромат. Квітка на полотні ожила.
Художник стояв перед мольбертом, видно, й сам не вірячи у те, що сталося. Але таки сталося, і по щоках у нього котилися сльози. «Здійснилося... здійснилося...» – заспівав старий, зачудовано розглядаючи творіння своїх рук.
Так тривало кілька хвилин. Потім він, умочивши пензля в жовту фарбу, намалював над трояндою метелика-лимонницю, яких багато літає в садах та городах. І враз намальований метелик змахнув жовтими крильцями й запурхав. Покрутився над художником, – помилуйся, мовляв, своїм витвором, – і полетів угору, до кватирки, над якою схилилися дві хлоп'ячі голови. Кім з Маєм відсахнулися, пропускаючи чарівне створіння, й провели його очима.
А метелик полетів садом, радіючи сонцеві, білому світові, зеленому листю.
– Ти правду казав: він чарівник, – вражений тим, ще побачив, пробурмотів Май. – Ча-ча-чаклун...
– Ну, розчачакався, – відмахнувся Кім, – ти, Маю, нічого не второпав.
– А ти второпав? – образився Май. Ох, уже цей Кім, навіть ниньки задається.
– Аякже! – сказав Кім спогорда. – Наш художник винайшов фарби, такі... такі, що все, ними намальоване, оживає. Ти ж сам бачив. Неймовірно, але факт!
Кім умів говорити переконливо, і Май, як завжди, повірив другові. Вони знов припали до вікна і побачили, що художник малює різні речі, а вони самі оживають. Ось просто на столі постали пляшка й чашка. Старий усміхнувся щасливо і налив щось із пляшки у чашку. В Мая забігали мурашки по спині.
– Лимонад наче, – шепнув Кім, дивлячись, як рідина береться бульбашками, й облизнув пересохлі губи.
Художник тим часом заходився малювати щось сіре. І це сіре перетворилось на мишеня, на живе справжнє мишеня, яке, пискнувши, зістрибнуло з мольберта і втекло.
– Ой, нене! – не витримав Май.
– Тс-с-с! Почує! – дав йому штурхана Кім.
Та художник не чув і не бачив, що робиться у нього над головою. Не тому, що трохи недочував, ні, просто він, підхопивши руками поли свого довгого халата, витанцьовував навколо мольберта. Підкидаючи кістляві дідуганські ноги, він наспівував деренькучим голосом: «Здійснилося... здійснилося!..» Нарешті він спинився, важко дихаючи, поставив у широкий ящик, подібний до тих, що їх носять теслі, п'ять порожніх скляних банок і в кожну налив з різних посудин маслянистої рідини, примовляючи при цьому: «Червона... жовта... зелена... блакитна... і – чорна».
– Ось вона – мета мого життя! – промовив він гордо й урочисто.
Кім з Маєм побачили потім, як художник узяв ящик з банками і вийшов у сад.
Вони квапливо скотилися з яблуні і, не зважаючи на нові синці й подряпини, зачаїлися в кущах. Старий спинився біля садової гнутої лави і поряд з нею, просто на асфальті, намалював трояндовий кущ. Не минуло й хвильки, як той кущ дивно розквітнув і запахтів.
А художник вже поспішав до іншої лави. І ось по всьому саду зачервоніли чудові пахучі троянди, перетворивши його на чарівний квітник.
Стомлений, але осяяний щастям, художник поставив ящик з фарбами на ґанок, турботливо прикрив його фартухом і подибав до будинку.
Кім і Май, ледве дихаючи від хвилювання, вже хотіли підкрастися до ґанку, де стояв ящик з диво-фарбами. Але в цю мить відчинилися двері і вийшов художник. Тепер він був одягнений у сірий літній костюм, у руці тримав ціпок.
Хлопці знов затаїлися в кущах.
– Так, так, скоріше на телеграф, – казав старий, одягаючи капелюха. – Порадую свого друга. Хоч і не вірив він у мою мрію, а зрадіє, знаю його, зрадіє...
І старий пошкандибав до хвіртки, злегка спираючись на ціпок.
Як тільки за художником зачинилася хвіртка, хлопці опинилися на ґанку. Кім одразу схопив пензель, але Май спинив його.
– А може, не треба, га?
– Ми тільки спробуємо, – наполягав Кім.
– Якось наче негарно, – вагався Май. – Адже це... ти ж чув, як він сказав: «Мета мого життя...»
– Ну, то й що? Ми нічого поганого не зробимо, якщо трохи помалюємо, поки старий пішов на телеграф. Адже це не близько, до вечора він не повернеться.
Кім умочив пензля в одну з банок і очікувально глянув на друга:
– Що намалювати?
Але Май нічого не міг придумати ось так відразу.
– Намалюй що-небудь таке...
– Знаєш що? – зрадів Кім. – Я придумав! Давай намалюємо такі ж троянди, як у художника, але не тут, не в саду, а біля школи. Наші ж збиралися там дерева й кущі садовити, разом із дітлахами табору «Дружба». Прийдуть, а садовити вже й нічого, куди не глянь, всюди – троянди, троянди, троянди. Уявляєш, що буде? Ото здивуються всі, заахають, заохають.
– Так, так, – погодився Май, – хлопці з дівчатами очманіють: ой, нене, звідки взялися такі чудові троянди?!
– Тоді ми скажемо, що самі їх посадили, а тоді познайомимось з усіма, хай Дінка не викомарюється.
– Це ми потім, а зараз давай тут щось намалюємо.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова