Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Душан Душек

Бабуся на драбині

Переклад зі словацької – Мирослава Русанівська
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Евеліна Чернякова

Зміст:

Сімейка
Нам'яті вуха
Пір'їнка
День народження
Годинник із зозулею
Помічники
Вітрюган
Вуха і вушиська

Помічники

Зійшло сонечко – настав новий день. Він приніс з собою повно роботи. Бабця діла ніколи не боялась, але сьогодні в неї свербів ніс, а це був поганий знак: знала наперед, що всього зробити не встигне.

Треба було щось думати: насамперед про того носа, а потім про роботу.

Бабця відчинила стару шафу і дістала звідти пляшечку з лілейною водою. Цю воду вона сама собі готувала за спеціальним рецептом, секрету якого більше ніхто не знав; точно відомо було лише те, що у воду додавались пелюстки білої лілеї.

Бабуся помастила собі водою кінчик носа – і він уже не свербів, а приємно пахнув, так що настрій в неї одразу поліпшився. Вона підійшла до сусіднього ліжка, де спав Ферічко. З-під перини видно було лише кінчик його носа, але бабці й не треба було більше: вона капнула на онуків ніс краплинку лілейної води, після чого Ферічко чхнув і прокинувся. Прокинувся і розсердився на бабцю за те, що його розбудила, йому саме снився чудовий сон, ніби він, Ферічко, найкращий у світі футболіст.

Бабуся тим часом вийшла з хати.

Вчора її син Ігнац, він же Ферічків татко, привіз із лісу купу дров і треба було їх до вечора попиляти.

А ще бабуся збиралась підпушити дві-три грядки на городі: з редискою, салатою і шпинатом.

Потім вона ще хотіла наварити полуничного варення, бо ж ніщо взимку так не смакує і не пахне, як щойно відкрита банка з полуничним варенням. Краще пахне хіба що лілейна вода, але нею не наїсися.

А під кінець, коли все це буде зроблено, треба помити вікна, щоб крізь них було видно, як гарно навколо.

Бабця витягла з повітки козли для пиляння дров, узяла пилку і почала пиляти. Шух – туди, шух – сюди, шух – туди, шух – сюди. Пилка врізалася у дерево, а на бабині ноги летіла тирса.

З кухонного годинника визирнула і закувала зозуля. Вона подивилась на бабцю і засмутилась.

Купа дров майже не зменшилась, а біля бабусиних ніг лежало лише кілька напиляних полінець.

Але ось з'явився Ігнац, бабусин син і Ферічків тато: примчав з роботи на велосипеді, приставив його до стіни, зняв з плеча поштарську сумку, а поштарського кашкета кинув так влучно, що він опинився на бабусиній голові. Ігнац став напроти бабці, ухопився за другий кінець пилки, і вони почали пиляти удвох: шух – туди, шух – сюди.

– Ігнацику, Ігнацику, хороший ти в мене син, – мовила бабця.

Ігнацик, чи, власне, Ігнац. сказав:

– Принесіть мені, мамо, води; бо дуже пити хочеться. А як нап'юся, я ті дрова сам попиляю.

Після цих слів він відтягнув свої підтяжки від штанів, а потім їх пустив, так що аж луснуло.

Бабця принесла йому води, Ігнац напився, знову луснув підтяжками і хотів уже пиляти далі, коли раптом пахощі лілейної води залоскотали бабці ніздрі і в її голові блиснула геніальна думка.

– Слухай, Ігнацику, – сказала вона. – Навіщо тобі ті підтяжки, коли в тебе штани на паску. Давай їх краще сюди, полегшимо тобі роботу.

Одним кінцем підтяжок бабуся оперезала стовбур шовковиці, а другий прив'язала до пилки; так що тепер Ігнац, пиляючи, тягав пилку тільки на себе, а назад її тягнули підтяжки. Отепер робота закипіла!

Бабуся ж пішла на город, узяла заступ і почала підпушувати землю.

З кухонного годинника визирнула і закувала зозуля. Подивилась вона на бабцю і засмутилась. На великій грядці був скопаний лише малий клаптик землі; бабця витерла хусточкою лоба і тяжко зітхнула.

Коли це прийшла її невістка Катаринка, поплювала на долоні, потерла їх одна об одну і заходилась підпушувати грядку, ту, що не закінчила бабця.

– Добра ти в мене невісточка, Катаринко, – сказала бабуся, погладивши її по волоссю.

Раптом біля бабиних ніг з явилась і заворушилась мала купка землі. Бабця здивовано глянула вниз: що воно там таке діється? Аж дивиться: з купки виліз малий кротик. Привітно махнув їй лапкою і знову зник.

Вона нахилилася над кротячою ніркою і пошепки сказала:

– Кротику, кротику, поможи моїй невістці Катаринці. Допоможеш їй – поможеш мені.

І кротик допоміг: поки матуся Катарина підпушувала грядку для редиски, він розпушив сусідню грядку для салати.

Тим часом бабця на кухні вже помішувала великою мішалкою у великому горнятку полуничне варення. Мішала собі і тішилася наперед, уявляючи, як буде воно взимку смакувати ласунам Ферічкові та Лойзці.

З кухонного годинника визирнула і закувала зозуля. Вона витягла шию, вдихаючи чудові пахощі, і від задоволення аж очиці заплющила. Аромат був такий, що зозуля чхнула і мало не випала з віконця.

У цей момент на кухню прибігла Лойзка і попросила бабусю, щоб вона дозволила їй помішати варення. Бабця була потішена.

Вона дала онуці мішалку і сказала:

– Помічничко моя маленька! Щоб тобі легше працювалось, навчу я тебе однієї пісеньки. Коли будеш її насвистувати, мішалка буде сама крутитись і вимішувати варення.

І бабуся з онукою засвистали; чисто тобі як дві горлички, або ж як дві ластівки, або, може, як дві піночки – а мішалка пританцьовувала у горнятку, помішуючи запашне варення.

Потім бабуся заходилася мити вікна. Тепер вона напевне знала, що до вечора встигне все зробити і в неї більше не буде чесатися ніс. Усі їй допомагали, всі разом з нею працювали, один тільки Ферічко гасав по подвір'ю, ганяючи м'яча. Сьогодні був один з його футбольних днів, коли він демонстрував чудові обводи, відриви на флангах, влучні удари головою, а також свою воротарську майстерність.

Бабуся не сердилася на внука. Вона мила вікно їхньої спільної з Ферічком кімнати, тієї, що вгорі під дахом. Стояла на підвіконні і терла скло старими газетами.

Але зненацька налетів сильний вітер. Він підняв пилюку у дворі, понахиляв дерева у садку, а потім, роззирнувшись навколо, влетів у хату, двері якої Ферічко, як завжди, залишив відчиненими.

Вітер перетворився на сильний протяг, підлетів до бабусі і відчинив вікно прямо з нею, так що вона зависла над подвір'ям, тримаючись руками за раму і перебираючи ногами в повітрі. Що ж далі? Татусь Ігнац злякався і не знав, що йому робити: поки добіжить до бабці, пройде немало часу. Злякались також мама Катарина і сестричка Лойзка. Всі остовпіли від страху. Тільки Ферічко не розгубився.

Він розігнався і з усієї сили ударив по м'ячу. Оце був удар! М'яч пролетів через увесь двір і потрапив прямісінько у хатні двері. Від удару вони хряснули – і протягу як не бувало! Вітер вилетів з хати і зник за горбком.

Вікно з бабцею помалу причинилось, і вона знов опинилась на підвіконні.

Татко Ігнац, матуся Катарина і Лойзка від радості заплескали: спочатку бабці, а потім Ферові, Франтішкові, Ферічкові, який радісно закричав:

– А я ж вам казав, що найкращий у світі футболіст – це я!

Зміст:

Сімейка
Нам'яті вуха
Пір'їнка
День народження
Годинник із зозулею
Помічники
Вітрюган
Вуха і вушиська

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова