Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Міра Лобе

Бабуся на яблуні

Бабуся на яблуні

Переклад українською – Володимир Василюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Бенедський

Роділи:   1    2    3    4    5    6    7   

1

На нашій вулиці у всіх дітей були бабусі. А в декого навіть по дві. Тільки Анді бабусі не мав, і йому було дуже прикро.

Інколи він думав про це з самого ранку. Ось як, наприклад, сьогодні.

Йдучи до школи, зустрів свого друга Герхарда, який жив неподалік, через два будинки.

– Прийдеш після обіду до мене гратись? – запитав Анді. – Ми збудуємо на яблуні курінь.

– Сьогодні не можу, – сказав Герхард. – Ми з бабусею йдемо в парк кататися на каруселях.

В Анді так і тьохнуло серце. Він уявив собі, як Герхард сидить верхи на лакованому коні і мчиться по колу, а кінь погойдується туди-сюди, ніби справді скаче, і гримить весела музика. А бабуся стоїть унизу біля огорожі й усміхається щоразу, коли Герхард пролітає повз неї.

Другого товариша Анді звати Роберт. Вони сидять за однією партою. На перерві Анді міняє свій бутерброд з маслом на його бутерброд із салом.

– Ти прийдеш до мене після обіду гратися? Ми збудуємо на яблуні...

– Ні... – захитав головою Роберт. – Сьогодні приїде моя бабуся з Америки. Вона привезе мені повну валізу іграшок, уявляєш! Вона скаже не «Добрий день!», а «Хелло, Боббі!»

– Чому «Хелло, Боббі»?

– А тому, що Роберт – по-американському Боббі, а «хелло» – це «добрий день». Вона прилетить літаком. Колосально, правда?

І знов у Анді тьохнуло серце. А Роберт пообіцяв завтра до подробиць розповісти, що буде в бабусиній валізі.

От тому-то Анді й сидів зараз на яблуні один-однісінький. Ой, як же гарно було у цій зеленій схованці, як цікаво! Яблуня росла в присадку, поміж будинком і вулицею, і зверху можна було спостерігати за всім, що відбувається внизу, а з вулиці зовсім не було видно, що за віттям і листям ховається хлопчик. А втім, якщо придивитися як слід, все-таки можна було виявити в зеленій кроні дві босі ноги, а в траві – пару запорошених сандалів. Анді дозволили взяти на яблуню ковдру, щоб зробити курінь, але самому будувати не хотілося. І взагалі нічого не хотілося. Він згадав про Герхарда і його бабусю, яка водить онука кататися на каруселях, і про Робертову бабусю, яка каже: «Хелло, Боббі!» – і не зміг всидіти на дереві.

Бабуся на яблуні

Він зліз додолу і оббіг навколо будинку. Мати сиділа на третій сходинці тераси і, затиснувши між колінами таксу Белло, щіткою розчісувала шерсть. Правду кажучи, розчісувати Белло було обов'язком Крісті, старшої сестри Анді. Але вона, хоч і зголосилася доглядати собаку, завжди про нього забувала, і мамі доводилося мало не щодня братися за щітку. Так само, як старший брат Анді, Йорг, завжди забував чистити всім черевики, а Анді – насипати рибкам корм. Якби мати про все це не пам'ятала, то вуалехвости давно б повмирали з голоду, черевики стояли б брудні, а гарна, з шовковою шерстю такса стала б кудлата, наче дворняга.

Анді вмостився поруч матері.

– Чому в нас немає бабусі? – спитав він.

– Ти ж знаєш, Анді! Одна бабуся померла, коли батько був ще маленький. Це було дуже, дуже давно. А другу ми поховали якраз перед твоїм народженням.

– Значить, теж дуже, дуже давно, – сказав Анді.

Мати легенько ляснула Белло, що означало: собачий туалет закінчено, і посадила Анді собі на коліна.

– А тобі дуже не вистачає бабусі?

Анді кивнув головою:

– У всіх є бабусі. І в Герхарда, і в Роберта – у всіх.

Мати обняла його і погойдала, мов маленького.

– Але ж у тебе є і батько, і я, і Йорг, і Крісті. Невже цього мало?

– Та ще й Белло, – додав Анді.

Собака стояв на нижній сходинці тераси і крутив хвостом, не зводячи з них очей. Йому, певно, хотілося, щоб і його погойдали на руках.

– Бабуся, – сказав Анді з докором, – водить Герхарда кататися на каруселях, і в лабіринт також... взагалі, всюди, куди йому тільки заманеться. А на Різдво вона сплела йому шапку з помпончиком.

– Анді! – І мати перестала його гойдати. – У тебе в шухляді лежать три плетені шапки. Так?

Справді, плетених шапок у нього було вдосталь. Одна стара синя, яку до нього носив Йорг, друга, також стара, червона, дісталась йому від Крісті, і третя, майже нова, біла, яку батьки подарували йому на день народження. Однак шапка з магазину зовсім не те, що шапка, яку сплела бабуся.

– Якщо ти так хочеш, – сказала мати, – я сплету тобі точнісінько таку саму шапку з помпоном, як у Герхарда.

Анді похитав головою. Він зовсім не хотів, щоб мати плела йому нову шапку. У неї і так ні на що не вистачає часу: вона йде з дому о пів на сьому і до обіду працює у великій пральні. Без упину класти на вагу важкі пакунки з білизною, а потім знімати їх – дуже втомлива робота. А коли вона повертається додому, справ у неї ще більше: зварити обід, поприбирати в кімнатах, все пропилососити, попрати, випрасувати, зробити уроки з Йоргом і ще розчесати Белло. Ні, їй справді ніколи плести нову шапку, коли в нього є й так уже три.

– А ось наступної суботи ми обов'язково підемо в парк, – сказала мати. – Утрьох: батько, ти і я. І покатаємося на каруселях.

Анді нічого не відповів. Його батьки рідко ходили в парк. У матері від каруселі паморочиться голова, а батько взагалі над усе на світі любить поратися в садку. До «кімнати жахів» його не затягнеш – він каже, що потім йому сняться кошмари. І це, мабуть, так, бо нещодавно Анді з Йоргом пішли в «кімнату жахів», і після того він дуже погано спав: у сні все було ще страшнішим, ніж насправді. І все-таки йому хотілося ще раз туди піти.

– Ось що, – рішучим тоном сказала мати, встаючи, – я зараз покажу тобі твою бабусю.

Бабуся на яблуні

Вони пройшли через терасу до кімнати. На піаніно, в рамці за склом, стояла фотографія маленького Анді, який здивовано дивився на світ, притискуючи до себе плюшевого зайця. Мати вийняла з великого фотоальбома якусь картку і вставила її в рамку замість фотографії Анді.

– Це твоя бабуся! – сказала мати. – Правда, вона дуже гарна?

Анді не сподобалось, що заради бабусі вийняли з рамки його фотографію, але він не міг не погодитися, що бабуся мала дуже веселий вигляд.

На голові в неї був капелюшок з пером, з-під якого виглядали сиві кучерики, а на руці висіла величезна сумка, вишита барвистими квітами. Сукня на ній була довга і старомодна, а з-під подолу ледве проглядала мережана оборка.

– Вона тобі подобається? – спитала мати. – Цю фотографію зроблено на маскараді. Твоя бабуся була тоді ще молода, але того разу одяглася як бабуся. Їй самій дуже подобалася ця фотографія, і вона часто нам її показувала.

– Мені вона також дуже подобається, – сказав Анді, – Бабуся тут дуже весела...

– Я рада! – сказала мати, поклала альбом на місце і пішла на кухню варити повидло.

Анді залишився наодинці з фотографією бабусі. Не кваплячись, він детально її роздивився: капелюшок з пером, сиві кучерики, веселе задерикувате обличчя, сумку, яка висіла на руці, і мережану оборку, що стирчала з-під сукні. Коли він став на стілець, то виразно уявив, яка вона. Досить було заплющити очі, і він бачив її перед собою.

Бабуся на яблуні

Він поволі пішов знову до яблуні і в глибокій задумі поліз на своє улюблене місце.

Бабуся на яблуні

І раптом виявилося, що вона сидить поруч із ним!

Як це сталося, він не знав. Але сумнівів не було – поруч з ним сиділа бабуся: ті самі сиві кучерики, та сама величезна сумка, вишита барвистими квітками...

– Хелло, Анді! – сказала вона.

– Хелло, бабусю! – нерішуче відповів Анді.

– Яблука ще зовсім зелені? – поцікавилась вона.

– Ага! А від недоспілих яблук живіт болить, – відповів він розсудливо.

– Все ж я з'їм одне, – зважилась вона нерозсудливо, зірвала з гілки зелене, як трава, яблуко і вп'ялася у нього зубами. – Ой, і кислюче ж! Відразу стало весело! – вигукнула вона. – Може, також з'їси? А якщо тебе дома сваритимуть, то скажи: бабуся дозволила.

Бабуся на яблуні

Анді зірвав собі яблуко і відкусив шматочок. Воно було таке кисле, що рота аж зсудомило.

– Так, до речі! – похопилася бабуся. – Я ж тобі принесла подарунок.

Затиснувши яблуко зубами, вона стала порпатися в своїй сумці.

Анді подумав, що зараз бабуся дістане якусь іграшку, але замість цього вона вийняла цілу пачку кольорових квитків – червоних, синіх, зелених, жовтих.

– Бачиш, скільки квитків! Червоні – це на каруселі, зелені – до «кімнати жахів», сині – на гойдалки...

– От здорово! Ходімо! Адже я мушу повернутися до вечері.

Бабуся на яблуні

Вони злізли з дерева. Анді, правда, перегнав бабусю, але не міг не визнати, що для літньої жінки, особливо якщо врахувати її довгу сукню і сумку, вона виявилася напрочуд спортивною.

Анді встромив ноги в сандалі і запитливо глянув на бабусю: чи не відішле вона його зараз додому, щоб він умився і одягнув чисту сорочку? Але побоювання були марні. Бабуся була ого-го! Така, про яку він мріяв!

Побравшись за руки, вони перейшли вулицю і попрямували до зупинки автобуса. Не думайте, що бабуся його вела, – скоріше, навпаки. На першому ж перехресті він помітив, що вона не звертає ніякої уваги на вуличний рух. Вона не дивилася ні на бруківку, де мчали автомобілі, ні на світлофор – червоне там світло чи зелене. Їй було все одно, вона йшла собі і йшла куди хотіла. Якби Анді не зупинив її, обох би, напевно, збив мотоцикл.

– Досить того, що один із нас уважний, коли ми переходимо вулицю, – сказала бабуся. – Тобі я цілком довіряю.

Бабуся на яблуні

Підійшов двоповерховий автобус, і бабуся відразу ж кинулася по крутих кручених сходах нагору. Вона підхопила рукою свою довгу сукню, і в Анді перед очима замерехтіла мережана оборка. А ось Герхардова бабуся ніколи не піднімається в автобусі на другий поверх.

Бабуся на яблуні

Вони сіли на передні сидіння, щоб легко можна було уявити, буцімто кожен із них – водій. Бабуся дістала з величезної сумки два керма, одне взяла собі, друге дала Анді.

– Обережно, поворот! – крикнула вона і так різко повернула кермо праворуч, що всім тілом навалилась на Анді.

– Обережно, поворот! – вигукнув Анді, і обоє так енергійно крутнули кермо ліворуч, що вмить повалилися на другий бік.

А коли їхали прямо і могли на хвильку відволіктися, то вели мудру шоферську бесіду.

– Бабусю, ти їдеш занадто швидко, збав газ!

– Я ніколи не їду повільніше, ніж двісті кілометрів на годину, – пояснила бабуся – До речі, задні гальма в машині не в порядку.

– Зараз гляну, в чому справа, – пообіцяв Анді. – І ще нам треба запастися бензином. Який візьмемо – звичайний чи найвищого ґатунку?

– Найвищого, – вирішила бабуся. – Я завжди за все найкраще.

Бабуся на яблуні

Вони зійшли біля парку. Там було багато цікавого. Огрядна тітонька продавала повітряні кулі; якийсь дядько пропонував усім солодку вату; в ятці з великої миски, повної гарячих сосисок, смачно здіймалася пара. Але вони швидко минули базар і лише трішечки постояли біля намету – там крутилося «колесо щастя». Від каруселі долинала музика і різкий дзвоник щоразу, коли вона зупинялася.

Вони пройшли повз «кімнату жахів» і «американські гірки», де люди в маленьких вагончиках, регочучи та повискуючи, то стрімко з'їжджали вниз, то мчали вгору.

Анді ніяк не міг вирішити, з чого б почати. Тоді бабуся перемішала в сумці всі кольорові квитки, а він, не дивлячись, витяг. І вони, вже більше не роздумуючи, рушили до каруселі з привабливими кіньми, білими лебедями і позолоченими каретами. Можна було сісти і на баского оленя. Саме його і вибрала бабуся.

Бабуся на яблуні

Вона повісила йому на роги свою сумку, завбачливо вийнявши з неї своє плетиво. Анді сів на коня – так манливо погойдувався той туди й сюди. Карусель закрутилася, і аж тоді Анді оглянувся й гукнув:

– Бабусю, а що ти плетеш?

Вона не почула його запитання, бо гриміла музика. Тоді він трошки звівся в сідлі і побачив, що вона плете йому шапку.

Вони каталися на каруселі аж тричі – надто вже там було весело. До того ж заради одного разу не варто було б діставати плетиво з сумки. Коли вони знову ступили на тверду землю, у них ще деякий час кружляло все перед очима і їм довелося триматися одне за одного, аби не впасти.

Вони знову обійшли різні намети, ятки і атракціони, міркуючи, що ж робити далі. Ліворуч од них гуло «колесо щастя», праворуч ляскали постріли в тирі. Так вони опинились перед захватним балаганом.

– Хто поцілить у циліндр, піде додому з нагородою! – вигукувала якась гладуха. – Дорослі і діти, будьте завжди вправні! Ну, хто там ще не кидав м'ячі? Хто хоче перевірити свою майстерність? Заходьте швидше, не юрміться біля дверей!

В глибині балагана, за невисокою перегородкою, вимахували руками і ногами кумедні чоловічки з картону, і всі вони були в циліндрах.

– Які статечні пани, та ще й у циліндрах! – засміялася бабуся. – Дивись пильно, Анді, зараз вони всі залишаться без циліндрів.

Гладуха простягла їй три м'ячі.

– А що нам дадуть, якщо ми вцілимо? – спитав Анді, роздивляючись нагороди, викладені вздовж стін намету: іграшки, будильники, коробки цукерок, паперові квіти...

Бабуся примружила одне око, прицілилась і кинула м'яча.

Бах! І циліндр злетів з голови. Перший кумедний панок виявився лисий.

– Здорово! – вигукнула бабуся і кинула ще один м'яч.

Бах! І знову злетів циліндр. Бах! Злетів і третій.

Гладуха подала нові м'ячі, а перед Анді розклала нагороди: плюшевого ведмедика, величезну плитку шоколаду і ляльку, яка заплющувала очі.

– Ви будете кидати? – з тривогою запитала гладуха.

– Ні, тепер черга мого внука, – заспокоїла її бабуся.

Анді був такий малий, що йому довелося вилізти на стілець. Він узяв м'яч у руку, а бабуся взяла його руку з м'ячем у свою. Два його м'ячі пролетіли мимо. Третій таки влучив. Гладуха простягла жовту паперову троянду, а він передав її бабусі. Бабуся неймовірно зраділа цій троянді, негайно скинула з голови капелюшка і встромила її в стрічку між пір'ям. Від цієї прикраси капелюшок став набагато ошатнішим.

Вони рушили далі, жуючи шоколад.

– А що мені робити з ведмедиком і лялькою? – спитав Анді. – Адже я вже завеликий для плюшевого ведмедика, а ляльками я взагалі не граюсь...

– Подаруй їх, – порадила бабуся і поклала до рота останній шматок шоколаду – А ти не хочеш їсти? Може, поїмо? Що скажеш, наприклад, про сосиски з гірчицею?

Анді завжди смакували сосиски, особливо тоненькі, з яких, коли їх надкушуєш, так і бризкає сік.

– Ну й чудово! – зраділа бабуся.

Бабуся на яблуні

Коли вони з'їли сосиски, бабуся витерла рота і сказала:

– Ой, до чого ж пекуча гірчиця! Тепер саме годилося б з'їсти щось солодке. Ти любиш палений цукор?

Вони дивилися, як кондитер перепалював для них дві порції цукру.

– Ой, до чого ж солодко! – вигукнула бабуся. – Зараз було б добре з'їсти щось гостре. Може, ще сосисок з гірчицею?

Так вони переходили від однієї ятки до іншої, доки Анді не міг уже проковтнути жодного шматка.

Бабуся на яблуні

А бабуся сказала, що вона тепер набрала потрібну вагу для гойдалок, і дістала зі своєї сумки сині квитки. Коли вони підійшли до гойдалок, там саме задзвонив дзвоник на новий сеанс.

– Хвилинку! – вигукнула бабуся – Мені треба приколоти шпилькою капелюшка, бо він полетить разом з усім пір'ям.

– І з жовтою трояндою, – додав Анді.

– То була б непоправна втрата!

Плюшевого ведмедика і ляльку вони дали на збереження дядечкові, який перевіряв квитки, і сіли в колиску гойдалки.

Розгойдатися було нелегко. Міцно вчепившись руками в залізні штанги, на яких була підвішена колиска, вони відкидалися то назад, то вперед, низько присідаючи і знову випростуючись на повний зріст. Вони важко дихали і змокли від поту. Анді відчував напруження в кожному м'язі, зате вони здіймалися все вище і вище. А коли злетіли так високо, що мало не перекинулися в повітрі, бабуся затягла на радощах тірольську пісню. І виявилося, що співала вона нітрішечки не гірше від тієї селянки на Альмі, до якої Анді ходив улітку пити молоко.

Бабуся на яблуні

Внизу стояли люди і дивилися на них. Дехто навіть махав їм рукою, і всі дивувалися їхній хоробрості.

– Тримайся міцніше, Анді! – крикнула бабуся. – Зараз ми зробимо мертву петлю!

Гоп! І вони перекрутилися через брус, до якого були прикріплені колиски, і знову стали гойдатися, ніби нічого не сталося. Щастя, що бабуся приколола шпилькою капелюшка, а то вона таки згубила б його. Люди внизу заплескали в долоні.

– А тепер що будемо робити? – спитала бабуся, коли вони злізли з гойдалок. – Ходімо до «кімнати жахів», – запропонувала вона і помахала в повітрі зеленим квитком.

Анді не був певний, що йому цього хочеться.

З «кімнати жахів» саме виходили люди, багато хто з дітьми. Дехто сміявся, але більшість були бліді від страху, а двоє малюків, хлопчик і дівчинка, так розплакалися, що батько ніяк не міг їх угамувати.

– Що за дурниці! – обурилася бабуся. – Хіба ж можна водити таких малят до «кімнати жахів»!

І тут у Анді виникла блискуча ідея:

– Бабусю, давай подаруємо їм ляльку і плюшевого ведмедика!

Хлопчик відразу перестав плакати, він притис до себе ведмедика і покірно дозволив бабусі витерти йому сльози. Дівчинка, правда, ще схлипувала, але вже ретельно нахиляла ляльку, щоб та заплющувала і розплющувала очі.

– Вам пощастило, що ви зустріли мого внука, – сказала бабуся батькам. – А то, повірте, вашим дітям снилися б сьогодні страхіття.

І тут бабуся виявила, що вона загубила зелені квитки, їх ніде не було – ні в сумці, ні на землі. Мабуть, вони випали, коли вона витирала дітям сльози, а вітер підхопив їх і поніс.

– Пусте, – втішав Анді бабусю – В «кімнату жахів» ми підемо іншим разом. Мені взагалі час додому бо я запізнюся на вечерю.

Вони повільно рушили до виходу. Біля автодрому Анді зупинився. Маленькі машинки безладно снували туди-сюди, налітали, гуркочучи, одна на одну, і тоді на всі боки розсипалися мерехтливі блакитні іскри.

На самому дні бабусиної сумки знайшлося два бузкові квитки.

Може покатаємося на прощання? Ти не проти, Анді?

Бабуся на яблуні

Вони сіли в червоний автомобіль, і Анді став керувати. Спочатку дуже обережно, збоку від інших машин, але поступово він посміливішав і почав шалено гасати по всьому автодромі. І щоразу, коли він налітав на інше авто, бабуся реготала від захвату. Ще голосніше вона реготала, коли їхня машина вганялась у величезну ляльку в центрі автодрому. Вона була зроблена у вигляді солідного пана з циліндром на голові і сигарою в роті. Коли його стукала машина, він кумедно підкидав руки, а його ніс, схожий на картоплину, спалахував червоним світлом.

Бабуся на яблуні

Глянь-но, як він хвилюється! – реготала бабуся. – Ану, Анді, штовхни його ще разок, щоб ніс у нього спалахнув.

Додому вони поверталися трамваєм, але у вагон не зайшли, а залишилися стояти на площадці, і всі їх штовхали.

– Бабусю, а завтра ти прийдеш? – тихо спитав Анді.

Бабуся не відповіла. Можливо, вона не почула його запитання, тому що вся її увага була прикута до стелі вагона. Анді також подивився вгору, але крім шкіряного мотузка, яким кондуктор подавав сигнал рушати, нічого примітного не побачив. Мотузок провисав від кільця до кільця і під час їзди погойдувався з боку в бік.

– Послухай, Анді, – прошепотіла бабуся, – мені страшенно хочеться смикнути за мотузок.

– Не можна! – злякано прошепотів у відповідь Анді. – Бо доведеться платити штраф.

Бабуся зітхнула, але погляду від мотузка не відвела.

– Ну, а якщо мені дуже хочеться...

Нараз трамвай почав різко завертати за ріг, і всі, хто стояв, за щось вхопились, лише бабуся не намагалася втримати рівновагу, навпаки, вона безпомічно сплеснула руками, вигукнула: «Допоможіть!» – і ніби випадково потягла за мотузок. Задзеленчав дзвоник, трамвай загальмував, і всі люди попадали одне на одного. Але перш ніж кондуктор і вагоновод опам'ятались і почали лаятися, бабуся гукнула:

– Вибачте, будь ласка! Я мало не впала і не поламала собі ноги!

При цьому вона привітно закивала капелюшком з пір'їнами, і всі її сиві кучерики також закивали.

– Яка симпатична стара пані! Ото був би жах! – співчутливо сказала кондукторка.

А вагоновод додав:

– Добре, що їй вдалося схопитися за мотузок.

– Так, звичайно, добре! – погодилися всі пасажири.

Потім Анді і бабуся вийшли, бо вже приїхали на свою зупинку. Вони поспішали і недаремно: ледве вони вилізли на яблуню, як пролунав голос матері Анді:

– Час вечеряти! Крісті! Йоргу! Анді! Де ви?

– Завтра ти прийдеш? – знову спитав Анді. Але відповіді не дістав.

Бабуся зникла так само несподівано, як і з'явилася.

Бабуся на яблуні

Роділи:   1    2    3    4    5    6    7   

Автор: Лобе М.; ілюстратор: Бенедський А.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова