Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Душан Душек

Бабуся на драбині

Переклад зі словацької – Мирослава Русанівська
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Евеліна Чернякова

Зміст:

Сімейка
Нам'яті вуха
Пір'їнка
День народження
Годинник із зозулею
Помічники
Вітрюган
Вуха і вушиська

Годинник із зозулею

У бабусиній кімнатці, де спав також Ферічко, на стіні висів годинник із зозулею. По циферблату в нього цілодобово бігали дві стрілки, один раз на годину вони зустрічалися, вітали одна одну і бігли собі далі.

Бабуся на драбині

Зозуля сиділа за маленьким віконечком над циферблатом і завжди точно знала, коли велика стрілка зупиниться на дванадцяти, а мала – на одній з цифер циферблату.

Не було такого випадку, щоб вона помилилась.

Віконечко завжди вчасно відчинялось, і зозуля кувала, сповіщаючи всім, котра година. Потім віконце зачинялось, і зозуля в годинку спокійно дрімала. Щоправда, віконце зачинялося не завжди. О дванадцятій, коли був час обідати, а повз годинник пролітала муха, зозуля вилітала зі своєї хатки і ганялася за мухою доти, поки її не схопить. Після цього вона знову поверталась у годинник.

Крім годинника з зозулею був у хаті ще великий будильник. Він тіктакав у спальні татка Ігнаца та мами Катарини і будив їх на роботу. Дарма вони ховали голови під подушки; будильник вперто дзвонив доти, поки обоє не повстають з ліжок.

На кухні висів третій годинник. Він не дзвонив і не кував, бо вже півроку зовсім не йшов, від того часу, як Ферічко його ремонтував і остаточно зіпсував.

У сестрички Лойзки був наручний годинник, який їй подарували на десятиріччя. Отож усі в бабусиній родині завжди точно знали, котра година, ніколи не просипали і скрізь встигали, якщо не пішки, то вже бігом – обов'язково.

Та ось одного дня зозуля не обізвалась.

Бабця з Ферічком, покладаючись на те, що вона їх розбудить, спали-спали, спали-спали, аж поки бабця нарешті не прокинулась і не зирнула на годинник. Вона не повірила власним очам; стрілки показували, що вже давно не ранок, – був полудень.

Притримуючи поділ довгої нічної сорочки, бабуся попрямувала до годинника і постукала у віконечко, за яким жила зозуля. «Може, вона теж проспала разом із нами», – подумала бабця і відчинила дверцята над циферблатом, але за ними нікого не було: в зозулячій хатці було пусто.

Аж ось ззаду почулось:

– Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!

Бабця радісно всміхнулась: зозуленька жива! Та, обернувшись, побачила, що кує не зозулька, а Ферічко, приклавши долоню до рота.

Вона сердито насварила онука пальцем.

Ферічко розсміявся і сказав:

– Зозуля сповіщає, що вже дванадцята година?

– Тобі смішки! А що ми без зозулі будемо робити? Хто нас тепер ранком будитиме? – журилася бабця.

Та ось знов почулось:

– Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!

Бабуся підбігла до Ферічка і давай м'яти йому вуха.

– Ти перестанеш колись чи ні!

– Та це ж не я! – заплакав Феро.

– А хто ж?

– Мабуть, це зозуля. Ой, пусти мої вуха, вони й так як лопухи. Замість того, щоб допомогти, витягуєш мені вуха ще більше!

– Не сердься на мене, Ферічко, – сказала бабуся, – Мені теж не подобаються твої великі вуха, я щось обов'язково придумаю, щоб їх зменшити. Але спочатку нам треба розшукати зозулю.

Бабуся на драбині

Аж ось знов:

– Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!

Бабця з онуком підбігли до вікна.

За вікном хиталися від вітру дерева. Ферічко помітив, що на шовковиці з'явилось якесь нове гніздо. Він одразу ж забув про свої вушиська і скочив крізь вікно надвір. Хвилька, і він уже махав бабці з розлогої крони.

Вона крикнула:

– Ферічко, обережніше, потихеньку лізь, дивись не впади!

Та хлопчик добре підтримував рівновагу, допомагаючи собі спочатку руками й ногами, а потім вухами; махнув ними пару разів і вже був коло гнізда.

У гнізді сиділа їхня зозуля.

Ферічко відгорнув гілки і показав бабусі свою знахідку.

Зозуля закувала:

– Ку-ку!

Бабця подивилась на годинник – стрілки показували годину.

Дванадцять днів усі піклувалися про зозулю. Носили їй їсти, пити, бо їхня зозуля була незвичайна: вона сама висиджувала свої яєчка, а не підкидала їх у гнізда інших птахів, як це роблять усі її родички. Через дванадцять днів у гнізді було вже дві зозулі: одна велика, а друга мала. Вони виглядали з гнізда і кували на два голоси:

– Ку-ку! Ку-ку! Сидимо на буку!

– На шовковиці, на шовковиці! – поправляла їх бабця.

– Ку-ку! Ку-ку! – кував разом із зозулями малий Ферічко.

Ще через тиждень зозулі захотіли повернутися до годинника. Але, на жаль, годинникова хатка була замала для двох; там вміщалася лише стара зозуля, а молода – ніяк. Дарма вона раз у раз пробувала якось втиснутися, місця для неї не було. Нарешті зозулька сіла на підлогу і заплакала. Бабусі та Ферічкові було її шкода, але що вони могли зробити? Нічого. Анічогісінько!

На щастя, з роботи прийшов татусь Ігнац. Він став у дверях, обмахуючи розпашіле обличчя поштарським кашкетом.

– Це що за плач? – спитав він. – Це хто тут плаче? Мабуть, Ферічко?

– Коли це я плакав? – надувся Ферічко.

– Пробач, я не хотів тебе образити, – вибачився татко Ігнац. – Але ж хтось тут плаче, мов мала дитина.

– А це і є дитина.

– Чия?

– Зозулина, – відповів Ферічко. – Плаче, бо їй нема звідки кувати, вона не вміщується у годинникову хатку.

– Ага! – сказав татко. – Якщо справа тільки в цьому, то щось придумаємо. Прошу сідати!

Він підставив малій зозулі свого поштарського кашкета, і та вмостилася там, немов у гнізді. Отак разом вони попрямували на кухню. За ними побіг Ферічко. А за Ферічком – бабця. А за бабцею – стара зозуля: вона відчинила віконце, прокувала два рази і полетіла на кухню.

Татусь Ігнац тим часом приготував інструменти. Потім він зняв зі стіни годинник, який не йшов з того часу, як його ремонтував і остаточно зіпсував Ферічко. На столі у кашкеті сиділа мала зозуля. А біля столу стояли бабця і Ферічко із старою зозулею на плечі. Татко щось майстрував. У його руках миготіли кліщі, свердло, ножик, пилка. Ферові здалося, що його татусь чарівник. Та це зовсім не чари, просто в татка Ігнаца були золоті руки і любов до праці. Нарешті він випиляв над циферблатом малі дверцята і ключем завів годинника.

– Ну, прошу, – сказав малій зозулі. – Тепер можеш вселятися. Будиночок готовий!

Зозулька з картуза перелетіла у годинник і зникла у віконечку, дверцята за нею зачинились.

Татусь Ігнац повісив годинника назад на стіну.

Велика стрілка зупинилась на дванадцяти, а мала – на трійці, дверцята одразу відчинились і зозулька, виткнувши голівку, тричі прокувала, привітно махнула крильцем і знову сховалась.

Стара зозуля знялась із Ферічкового плеча і швидко полетіла до свого годинника, а через хвильку почулось її кування:

– Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!

– От і чудово! – вигукнула бабця. – У мене прекрасний онук Ферічко і прекрасний син Ігнац! Від радості мені хочеться кувати.

Вона приставила долоню до рота і весело закувала:

– Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!

Зміст:

Сімейка
Нам'яті вуха
Пір'їнка
День народження
Годинник із зозулею
Помічники
Вітрюган
Вуха і вушиська




На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова