|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Арабська казка
зі збірки "Тисяча і одна ніч"
Казка про рибалку
Переклад українською – Євген Микитенко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Віктор Бритвін
– Отака була історія царя Юнана, підступного візира й лікаря Дубана! – мовив рибалка. – Якби, іфрите, цар Юнан не скарав лікаря, він би сам не загинув. І якби ти мене пожалів, пожалів би і я тебе. Але ти хотів моєї смерті, і тому я кину глечик з тобою у море!
– Благаю тебе, не роби цього! – заволав іфрит. – Якщо я був злим, то будь хоч ти добрим! Недарма-бо кажуть: «Злочинець покараний уже й тим, що вчинив злочин!»
– Облиш ці балачки, – сказав рибалка, – я все одно кину тебе в море, і не сподівайся, що тебе коли-небудь звідти витягнуть. Я ж тебе просив, я ж тебе благав, а ти водно торочив, що вб'єш мене, хоч я й визволив тебе з ув'язнення! Ні, я кину глечик у море, а щоб ніхто не виловив, розкажу всім, що ти хотів зробити зі мною. І ти лежатимеш на дні моря, поки не сконаєш!
– Відпусти мене! – жалісно мовив іфрит, – Будь великодушним! Ніколи ні в чому я тебе не ослухаюсь і зроблю тебе багатим! Присягаюсь святою присягою!
І рибалка пожалів іфрита й узяв з нього клятву, що той не буде йому шкодити, а робитиме саме лиш добро. Після цього він зірвав із шийки глечика свинцеву затичку, і звідти пішов дим, полинув до неба й зробився іфритом.
Іфрит копнув глечика ногою, і глечик упав у море.
Побачивши, що іфрит кинув глечика в море, рибалка подумав, що загибель його неминуча, і в нього затрусилися жижки. Але він не показав свого страху й вигукнув:
– Виконуй свою обіцянку, іфрите!
Джин засміявся, став перед рибалкою і гукнув:
– Рибалко, йди зі мною! Не відставай!
Рибалка подався слідом за іфритом, не вірячи, що той його не вб'є. А іфрит ішов та йшов. Вони проминули місто, піднялися на гору, потім спустилися в широку долину. Нарешті вони спинились біля якогось ставка. Іфрит зайшов у воду і сказав рибалці:
– Іди за мною!
Рибалка забрів у воду вслід за іфритом. Той звелів закинути невід і ловити рибу. Рибалка глянув у воду й побачив силу-силенну риб: білих, блакитних, червоних і жовтих. Він закинув невід і, витягши його, знайшов там чотири рибини: білу, блакитну, червону й жовту.
Рибалка дуже зрадів, а іфрит мовив:
– Піди до царя й піднеси йому цю рибу, і він дасть тобі золота, і ти станеш багатим. Лови тут рибу, але один тільки раз на день! І не гнівайся на мене за те, що я хотів тебе вбити. Адже я тисячу вісімсот років пролежав на дні моря, тож голова в мене пішла обертом, коли я побачив землю!
Іфрит попрощався з рибалкою, тупнув ногою об землю, і земля розчахнулася й проковтнула його. А рибалка подався до міста, дивуючись із своєї пригоди.
Прийшовши додому, рибалка взяв миску, налив у неї води, пустив рибу, і риба там заплюскотіла. А він поставив миску собі на голову й попрямував до царського палацу.
Коли рибалка підніс цареві свій улов, той зчудувався: ніколи раніше не бачив він такої риби.
– Віддай цю рибу дівчині-куховарці! – звелів він візирові.
Дівчину йому подарував три дні тому цар румів, і цар хотів дізнатися, чи вміє та готувати страву.
Візир наказав куховарці підсмажити рибу й докинув:
– О дівчино, до царя прийшов з подарунком старий рибалка, і нікому приготувати цю рибу! Покажи нам своє вміння!
Візир повернувся до царя, і той звелів дати рибалці чотириста динарів. Рибалка сховав їх за пазуху й мерщій побіг додому, падаючи й спотикаючись, і здавалося йому, що все це – сон.
І він накупив їжі, питва, одягу й прийшов до дружини, радий та щасливий.
А дівчина-куховарка почистила рибу і кинула на сковороду, яку перед тим підвісила над вогнем. Коли риба підсмажилася з одного боку, дівчина перекинули її на другий бік – і в цю саму мить стіна кухні раптом розсунулась, і з неї вийшла молода жінка, висока, струнка й дуже гарна на вроду; очі в неї були підведені дорогоцінною чорною фарбою, яка зветься сурмою. На плечах у жінки була напнута шовкова хустка, у вухах блищали сережки, на зап'ястках – браслети, на пальцях – персні з самоцвітами, а в руці вона тримала бамбукову паличку.
Жінка торкнулася паличкою до сковороди й мовила:
– Гей, риби, чи дотримуєте ви угоди?
Дівчина-куховарка зомліла від страху, а жінка повторила своє запитання, і риби підвели голови й відповіли людською мовою:
– Як ти, так і ми!
Тоді жінка перекинула сковороду і зникла в стіні, з якої з'явилась.
Коли дівчина прийшла до тями, то побачила, що всі чотири риби згоріли й зробилися чорні, мов вуглини.
– Горе мені, горе! – мовила дівчина і знову впала непритомна.
По недовгім часі до кухні зайшов старий візир і побачив, що дівчина лежить долі. Він штовхнув її ногою, і дівчина очуняла, вдарилась у сльози і розповіла все, як було.
– Це справді дивна річ! – мовив візир, вислухавши її.
Він послав по рибалку і, коли того привели, наказав:
– Гей, рибалко, швидше принеси нам чотири такі самі рибини!
Рибалка подався до ставка, закинув невід і витяг чотири рибини, такі самісінькі, як перші. Він одніс їх візирові, а той пішов до дівчини й сказав:
– Підсмаж цю рибу при мені, аби я на власні очі бачив, що буде!
Дівчина почистила рибу і, підвісивши над вогнем сковороду, кинула на неї рибу. І тої самої миті стіна розсунулась, і звідти з'явилася та сама жінка, і в руках у неї знову була паличка. Вона тицьнула нею в сковороду і спитала:
– Риби, чи дотримуєте ви угоди?
– Як ти, так і ми! – відповіли риби, підвівши голови.
Коли риби це сказали, жінка перекинула паличкою сковороду і зникла в стіні.
Візир схопився на ноги й мовив:
– Таке диво не можна приховувати від царя!
Він побіг до царя її розповів про те, що бачив.
І цар вигукнув:
– Я мушу усе це побачити на власні очі!
Він послав по рибалку й наказав принести чотири такі самі рибини, як і раніше. А щоб рибалка не втік, приставив до нього трьох стражників.
Рибалка побіг до ставка й незабаром повернувся з рибою. Цар звелів дати йому чотириста динарів. Потім він мовив до візира:
– Устань і сам засмаж рибу отут, переді мною!
– Слухаю і корюся! – відповів візир.
Він приніс сковороду, повісив її над вогнем і, почистивши рибу, кинув на сковороду.
І в цю мить стіна розсунулась, і з неї вийшов величезний, як гора, чорний раб із зеленою гілкою в руці. І мовив раб страшним голосом:
– Гей, риби, чи дотримуєте ви угоди?
І риби підвели голови й відповіли людським голосом.
– Як ти, так і ми!
І раб перекинув сковороду гілкою, після чого зник у стіні, а цар та візир глянули на рибу й побачили, що вона зчорніла на вугілля. І тоді цар вигукнув:
– О диво, диво! Я повинен розгадати цю таємницю!
Він звелів привести рибалку і, коли той прийшов, сказав:
– Горе тобі, рибалко! Де ти взяв цю рибу?
– У ставку за містом, отому, що поміж чотирма горами, – відповів старий.
– А скільки днів треба до того ставка їхати? – спитав цар.
– За півгодини доберешся, володарю! – відповів рибалка.
Цар звелів придворним негайно вирушати, а воїнам сідати на коней, і рибалка пішов попереду, показуючи дорогу й подумки лаючи іфрита.
Вони піднялися на гору, потім зійшли у широку долину, і цар та його воїни дуже здивувалися, бо ніколи раніше не бували в цій долині. І тут вони помітили ставок, а в ньому плавали червоні, жовті, білі та блакитні риби. І тоді зачудований цар мовив до свого почту й воїнів:
– Чи бачив хто-небудь із вас цей ставок раніше?
І всі відповіли:
– О царю часу, ніколи в житті ми його не бачили!
Цар спитав найстаріших дідів, які були серед його придворних, і ті теж відповіли:
– Ми ніколи в житті не бачили цього ставка!
І тоді цар вигукнув:
– Присягаюсь аллахом, я не повернуся в місто, поки не дізнаюсь, що це за ставок і чому тут водиться така риба!
І він звелів придворним та воїнам стати табором поміж цих гір, а потім покликав достовірного й мудрого візира і сказав йому:
– Я хочу відкрити тобі свій задум. Сьогодні вночі я піду сам один із табору, аби розвідати, що це за ставок з такою дивною рибою. А ти сядь біля входу в мій намет і всім, хто мене питатиме, відповідай, що цар занедужав і звелів нікого до нього не пускати. Тільки не кажи нікому про те, що я надумав!
– Слухаю і корюся! – відповів візир.
Цар перевдягнувся, підвісив до пояса меч і подався в дорогу. Зійшов він на одну з гір, попростував далі і йшов без упину решту ночі, ранок і весь наступний день. І хоча спека зморила його, вій не спинявся й пройшов так усю другу ніч і аж уранці побачив: удалині щось чорніє. Зрадів цар і вигукнув:
– Невже я не знайду тут нікого, хто б міг розповісти про дивний ставок і дивну рибу в ньому?
Він підійшов ближче і побачив перед собою палац із чорного каменю й заліза. Одна стулка брами була відчинена. Цар постукав у браму, але відповіді не почув. Постукав він удруге і втретє, але відповіді не було. І тоді цар грюкнув у браму кулаками так, що аж загуло, але знову ніхто не відповів йому.
– Мабуть, цей палац порожній, – мовив цар сам до себе і, долаючи страх, пройшов під брамою до внутрішнього входу й голосно гукнув:
– Гей, мешканці палацу! Я чужоземець і мандрівник; чи не дасте мені чогось попоїсти?
Він повторив ці слова, але відповіді не почув. І тоді він зміцнив своє серце мужністю і зайшов усередину, проте ніде нікого не знайшов, хоч палац був прикрашений і шовками, і килимами, і завісами. Посередині палацу був внутрішній двір з чотирма підвищеннями – одне проти одного, – камінною лавою, водограєм та басейном; над басейном стояли чотири леви з червоного золота; з їхніх пащек лилася вода, мінячись різними кольорами. Літали в дворі барвисті птахи; золота сітка, натягнена над палацом, не давала їм піднятися вище у небо. Але не було там жодної людини, і цар дивом із цього здивувався, а потім зажурився, бо не було в кого спитати ні про долину, ні про ставок, ні про рибу, ні про палац. Сів він біля дверей і замислився.
Раптом до нього долинув стогін – жалісний і сумний.
Цар скочив на рівні й побіг на той стогін, і незабаром опинився перед завішаними дверима. Коли ж він підняв завісу і ввійшов до кімнати, то побачив юнака, який сидів на ліжку, піднятому на лікоть від підлоги. Юнак був дуже вродливий, ясночолий, рум'яний, а на щоці в нього чорніла родимка.
І цар зрадів, побачивши юнака, й привітав його, але юнак не встав із ліжка йому назустріч. Був він убраний у шовковий каптан, вишитий єгипетськими золотими нитками, а на голові в нього сяяла корона, обсипана самоцвітами. Обличчя в нього було сумне, і коли цар привітав його, юнак відповів йому найчемнішим вітанням, а тоді мовив:
– О володарю мій, ти вищий за те, щоб вставати перед тобою! Тож даруй мені пробачення.
– Я вже пробачив тобі, юначе, – відповів цар, – Адже я твій гість і прийшов у важливій справі: я хочу дізнатися про ставок і кольорову рибу, а також про те, чому ти сидиш сам у такому гарному палаці і чим журишся.
І коли юнак почув ці слова, з очей у нього ринули рясні сльози й залили йому груди.
– Чого ти плачеш так гірко? – спитав цар.
І юнак відповів:
– Як же мені не плакати? Ось подивися!
І з цими словами юнак підняв полу каптана, і цар побачив, що нижня частина його тіла кам'яна.
І тоді цар і собі зажурився великого журбою й вигукнув:
– О бідолашний юначе, ти додав свою турботу до моєї! Адже я хотів дізнатися лише про ставок, рибу та палац, а тепер мушу спитати ще й про тебе! Розкажи мені свою історію!
– Віддай мені твій слух і зір, – відповів юнак.
– Мій слух і зір тут! – вигукнув цар.
І тоді юнак сказав:
– Я розповім тобі дивовижні речі. Почуєш ти і про ставок, і про рибу, і про палац, і про мене. І якби записати мою розповідь, то була б вона корисною й повчальною для багатьох людей, а надто для тих, хто бажав осягнути закони життя.
– Я чекаю твоєї розповіді, – мовив цар.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова