Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Корабель-привид

В.Гауф

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Д.Мітрохин

Я родом із Балсори, де мій батько був дрібним торговцем. Коли я виріс, він привчив мене до свого ремесла, і згодом я став його помічником. Після смерті батька я продав усе, що залишилося, і пішов у чужі краї шукати щастя. Ібрагім, старий слуга мого батька не захотів мене покинути і подався за мною.

Ми сіли на корабель у Балсорській гавані та відпливли до Індії.

Шлях наш почався безтурботно, але після двотижневого тихого, спокійного плавання якось капітан з тривогою в голосі повідомив, що на нас чекає буря. Раптом повз нас проплив корабель, якого ми до того не бачили; шалена радість і веселість чулися на ньому. Я здивувався:

– Що це означає? Ми боїмося бурі, а там радіють їй? – запитав я капітана. Але капітан стояв біля мене блідий, як полотно:

– Кінець моєму кораблю! Ось іде смерть!

Не встиг я його спитати, що він цим хотів сказати, як уся команда з виттям та криком була вже на палубі.

– Бачили? Бачили? – кричали матроси. – Нам кінець! Кінець!

Капітан бадьорився; за його наказом почали читати Коран. Вітер ставав усе дужчим: не минуло й години, як судно затріщало; стали спускати човни, і тільки-но встиг врятуватися останній матрос, як корабель пішов на дно. Море вирувало, ми зі слугою, сидячи в човні, міцно трималися один за одного. Раптом накотила хвиля, і човен перевернувся. Після того я більше не бачив нікого з команди корабля. Від удару я знепритомнів, а коли прийшов уранці до тями, побачив себе в обіймах старого Ібрагіма, що тримався за уламки човна. Навколо було порожньо. Корабель наш зник, але я побачив інший, і з жахом упізнав у ньому той, що зустрівся з нашим злощасним судном напередодні. Мертва тиша панувала на ньому.

З носа корабля спускався канат; підпливши впритул, ми вхопилися за нього і почали кричати, але марно: відповіді не було. Тоді ми вирішили піднятися на судно.

Я поліз уперед і жахнувся. Палубу було залито кров'ю, команда лежала перерізана, капітан стояв, прибитий до щогли. Ми вирішили спуститися в каюту і оглянути все судно, чи не знайдеться живої душі. Ми прислухалися біля дверей каюти, – все тихо, нічого не чути. Я відчинив двері. У каюті валялося розкидане вбрання, зброя та інше приладдя; мабуть, ще недавно тут були люди. Ми переходили з каюти до каюти і скрізь бачили харчі, одяг і навіть цінне начиння.

Сумно ми провели день; ввечері Ібрагім пішов спати, а я залишився чатувати на палубі; але близько одинадцятої години у мене почали злипатися очі, я не міг утриматися від сну і, впавши за діжку, задрімав. Спочатку я спав досить чуйно. Мені здавалося, що судно ожило; люди заворушилися, лунали команди, здійнялася метушня. Я хотів підвестися, але не міг: дивна важкість у всьому тілі не давала мені поворухнутися. Коли ж я прокинувся, то сонце було високо, а на судні все було так само тихо і мертве, як і напередодні.

Ми вирішили з Ібрагімом не спати наступної ночі і, щоб звільнитися від чар, читати молитви. Проробивши дірочки у дверях каюти, де вечеряв капітан, ми сіли спостерігати. Ібрагім написав ім'я пророка на всіх чотирьох стінах. Десь об одинадцятій мене знову стало хилити до сну; ми почали читати молитви. Раптом нагорі пожвавішало, пролунали кроки, почулися голоси, загримів канат. Гуркіт, галас, крик і стогін приголомшували нас. Потім усе раптом затихло, і зранку всі покійники знову лежали по своїх місцях.

Вдень ми рухалися на схід, тобто до берегів, а вночі, ймовірно, йшли назад, бо вранці ми опинялися на тому ж самому місці, де були напередодні. Нарешті ми з Ібрагімом придумали зробити наступне: спустити вітрила, замотавши їх пергаментними ремінцями, написавши на них ім'я пророка. Засіб цей допоміг.

Таким чином ми почали рухатися вперед і на сьомий день побачили землю. Ми дякували Аллаху і великому пророку за наш чудовий порятунок. Незабаром ми ввійшли в гирло річки, на якій стояло місто, а за кілька днів, приставши, з радістю ступили на тверду землю.

Мені хотілося з кимось поділитися розповіддю про наші пригоди, сподіваючись почути пояснення, а тому я запитав – чи немає тут якогось тлумача снів і різних чудес. Мені вказали на такого, назвали вулицю та будинок, де він живе, і наказали спитати Мулея.

Там мене зустрів маленький сивенький чоловік із довгим носом. Він мені сказав, що він і є Мулей. Я розповів йому про нашу пригоду.

– Мабуть, ці люди за якесь своє злодіяння, – відповів він мені, – засуджені блукати в морі. На землі чари зникнуть, тому треба вирубати дошки і перевезти покійників на берег. По праву, це судно з усім добром – ваше, бо ви його знайшли, і воно без господаря. Я вас навчу, що та як зробити.

Ми вирушили на корабель із п'ятьма невільниками, які взяли з собою пили та сокири. Мулей похвалив нашу вигадку замотати вітрила висловами з Корану та ім'ям пророка. Це був єдиний засіб порятунку.

Капітан судна був прибитий цвяхом до щогли, і вирвати цей цвях не було жодної можливості: не рубати ж було через це всієї щогли! Мулей послав одного з невільників на берег по горщик землі. Коли землю привезли, він узяв її і, пошепотівши, висипав на голову капітана; тієї ж хвилини капітан розплющив очі, зітхнув, і цвях легко висмикнувся.

– Хто привів мене сюди? – запитав капітан, ніби отямившись. Мулей вказав на мене.

– Дякую тобі, незнайомцю, – сказав він. – Ти визволив мене від мук. Ось уже п'ятдесят років, як плаває мій корабель, і я був засуджений щоночі прокидатися і знову приводити корабель на старе місце. Але тепер голова моя торкнулася землі, і я можу з миром піти до моїх праотців.

На моє запитання, як і за що він був у такому жахливому стані, він відповів:

– П'ятдесят років тому я був відомою й поважною особою в Алжирі; але жадібність до грошей довела мене до того, що я почав розбійничати в морі. Якось я прийняв на корабель дервіша. Ми з товаришами були народ грубий, зухвалий: ми не розуміли всієї святості його звання, і стали з нього насміхатися. Він почав дорікати мені за моє погане життя, це образило моє самолюбство. Тієї ночі я гуляв і пив і, нарешті, так розпалився, що кинувся з кинджалом на бідолашного дервіша і зарізав його. Вмираючи, він прокляв мене і всю команду, сказавши, що ми не житимемо, але й не помремо, поки не торкнемося обличчям землі. Тієї ж ночі слова його збулися. Частина моєї команди збунтувалася. Бунтівники перерізали моїх товаришів, мене прибили цвяхом до щогли, але й самі вони вже не піднялися від своїх ран і також загинули. На другу ніч, в ту саму годину, коли ми напередодні вбили дервіша, усі ми отямилися, але не могли ні діяти, ні говорити з власної волі; щоночі повторювалося те ж саме. Тепер же ти врятував нас, дякую тобі ще раз. Якщо скарби можуть нагородити тебе за добро, то візьми собі все, що знайдеш після нас на кораблі, візьми також і сам корабель.

Сказавши це, він опустив голову і миттєво розсипався на порох, який ми дбайливо зібрали і поховали на березі.

З міста я взяв працівників, які полагодили і виправили мені судно; товари, що були на ньому, я вигідно обміняв на інші і, обдарувавши Мулея, подався до себе на батьківщину. Але я їхав не прямо, а заїжджав на острови, де торгував із чималим притбутком. Пророк благословив мою справу, і я повернувся додому, подвоївши спадок, отриманий від капітана.

Зараз я живу спокійно і щасливо, але кожні п'ять років ходжу до Мекки дякувати Аллаху за його милості і просити, щоб капітана з його командою він прийняв до раю.

Автор: Гауф В.; ілюстратор: Мітрохин Д.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова